87. Регіональне і місцеве управління і самоврядування у Франції.

В даний час Франція - децентралізована унітарна держава до складу якого входять:

- Метрополія, територія якої складається з 22 регіонів, що поєднують у своєму складі 96 департаментів, на території яких розташовано близько тридцяти семи тисяч комун;

- П'ять заморських департаментів - Гваделупа, Мартініка, Гвіана, Реюньон і отримала цей статус в березні 2011 р. Майотта;

- Заморські території і територіальні колективи з особливим статусом - Сен-Бартелемі, Сен-Мартін, Сен-П'єр і Мікелон, острова Уолліс і Футуна, Французька Полінезія, Нова Каледонія, французькі Південні та Антарктичні землі і Кліппертон.

Конституція Франції в ст. 72 встановлює, що адміністративно-територіальні утворення Республіки, до яких відносяться комуни, департаменти, регіони, адміністративно-територіальні утворення з особливим статусом і заморські адміністративно-територіальні утворення, покликані приймати рішення за сукупними повноваженнями, які можуть бути найкращим чином реалізовані на їх рівні.

Ці утворення наділяються регламентованою владою для використання своїх повноважень і правом вільно самоуправлятися виборними радами.

Конституційний принцип самоврядування, закріплений ст. 72 Конституції Франції, узгоджується з принципом присутності представників держави.

Комуна - низовий і найбільш численний тип самоуправління адміністративно-територіальних утворень.

Представницьким органом комуни є обрана жителями муніципальна рада, а обираний населенням мер поєднує виконання виконавчо-розпорядчих функцій і функцій представника центральної влади.

Департамент, що займає проміжне положення між комуно і регіоном, є основним адміністративно-територіальним утворенням Франції.

Представницьким органом департаменту є Генеральна рада. Відповідно до закону, Генеральна рада «управляє справами департаменту шляхом винесення рішень». Виконавчо-розпорядчі функції в департаменті покладені на обраного Генеральною радою з числа своїх членів (генеральних радників) Голови Ради.

Префект є представником держави в департаменті, відповідає за підтримання громадського порядку, реалізацію державної політики та облаштування території департаменту. Контрольні функції префекта щодо діяльності органів місцевого самоврядування в департаменті обмежені виключно правом звернення до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними актів згаданих органів.

Територія департаменту ділиться на декілька округів, які очолюються супрефектами.

Регіон - адміністративно-територіальне утворення, чиї функції зосереджені, переважно на розвитку території. До складу регіонів метрополії входять кілька департаментів (зазвичай від 4 до 8).

Представницький орган регіону - Регіональна рада, яка очолюється Головою.

Представником держави в регіоні є префект регіону, яким є префект департаменту, в якому розташоване місто-центр регіону.

88.Початок конституційного розвитку Германії. Незважаючи на те, що про германців писали давньогрецькі та давньоримські автори, а згадки про територію під назвою Germania датується I в. н. е.., Германія як єдина держава в кордонах, наближених до сучасних, сформувалася в середині XIX в.

Початок конституційного розвитку Німеччини традиційно пов’язують з прийняттям 27 березня 1849 Конституції Німецької Імперії (Конституції Паульськірхе). Історики відзначають, що це - перша загальнонімецька конституція, яка була прийнята демократичним шляхом, на Франкфуртських національних зборах. Конституція вступила в силу de jure, проте de facto не діяла внаслідок відмови короля Пруссії очолити імперію і збройного опору ряду німецьких князівств.

У 1868 р. під егідою Пруссії був створений Північно-німецький союз, який в 1870 р. був перейменований в Німецьку імперію. Главою держави став король Пруссії, а Канцлером імперії - Отто фон Бісмарк. Німецька імперія остаточно оформилася прийняттям Конституції 1871 р. Конституція закріпила особливу форму державного устрою, що поєднує в собі елементи конфедерації і федерації, а також головуючу роль короля Пруссії як спадкового глави Імперії.

Поразка Німеччини у Першій світовій війні призвела до повалення 1918 р. монархії і до встановлення республіканської форми правління.

Це спричинило прийняття в 1919 р. нової Конституції, іменованої «Веймарська» - за назвою міста Веймар, в якому вона розроблялася і приймалася. Відповідно до цієї конституції Німеччина стала парламентською республікою з федеративним державним устроєм. Офіційно Веймарська конституція припинила свою дію в червні 1945 р., проте більшість її статей не застосовувалося після приходу до влади А. Гітлера у 1933 р.

Поділ Німеччини після Другої світової війни супроводжувався прийняттям Основного Закону ФРН (т. зв. Боннської констатуції) і Конституції Німецької Демократичної Республіки (НДР) в 1949 р. Конституційний розвиток НДР відбувалося під сильним впливом державного права СРСР, яке простежується в конституціях 1949 і 1968 рр.. 3 жовтня 1990 НДР перестала існувала як незалежна держава, і на території Східної Германії набув чинності Основний Закон ФРН 1949 р.

89. Основний Закон ФРН (Боннська конституція) 1949 р. Розробка проекту Основного Закону здійснювалася німецькими правознавцями і політиками з урахуванням того, що західна частина Німеччини мала окупаційний статус і перебувала під управлінням США, Франції та Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії. Ці країни були зацікавлені переважно у тому, щоб Основний Закон ФРН закріпив правові гарантії проти узурпації державної влади. Відповідні положення Веймарської конституції були переглянуті в напрямі посилення застосування теорії поділу державної влади та системи стримувань і противаг.

В іншому Основний Закон був розроблений з урахуванням німецьких конституційно-правових традицій, та з метою наступності в нього були інкорпоровані окремі положення Веймарської конституції.

Основний Закон проголосив ФРН парламентською республікою з демократичним режимом і федерацією, особливо підкресливши, що «…вся державна влада виходить від народу. Вона здійснюється народом шляхом виборів і голосувань, а також через спеціальні органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Всякому, хто намагається усунути цей лад, всі німці мають право надавати опір, якщо не можуть бути використані інші засоби»(ст. 20 Основного Закону).

Основний Закон складається з Преамбули і 146 статей, об'єднаних в 11 розділів: Основні права, Федерація і землі, Бундестаг, Бундесрат, Федеральний президент, Федеральний уряд, Законодавство федерації, Виконання федеральних законів і федеральна адміністрація, Правосуддя, Фінанси , Перехідні та заключні положення. Деякі розділи доповнювалися (наприклад, Розділ VIII «Виконання федеральних законів і федеральна адміністрація» був доповнений Розділом VІІІа «Загальні завдання федерації і земель»).

Основний Закон Німеччини є жорсткою конституцією. Для внесення до нього змін і доповнень приймається спеціальний конституційний закон, за який повинні віддати голоси 2/3 членів конституційного складу Бундестагу і Бундесрату.

Найбільш істотні зміни, внесені до Основного Закону, були пов'язані з об'єднанням ФРН і НДР в 1990 р. і з євроінтеграційними процесами.

90. Федерація ФРН.

Федерація ФРН - конституційна федерація, сформована з урахуванням норм Основного Закону Німеччини 1949 р. До її складу входять 16 земель, з яких 3 землі - це землі-міста Берлін, Бремен, Гамбург.

Особливості форми державного устрою ФРН закріплені в Розділі 11 Основного Закону «Федерація і землі». У ньому встановлено, що федеральне право має пріоритет перед правом земель.

Розподіл компетенції між Федерацією і землями здійснюється у відповідності до Розділу VII Основного Закону «Законодавство федерації». Зокрема, федерації належить виняткове право регламентувати нормативно-правовими актами всі питання, що стосуються закордонних справ, оборони, в т. ч. захисту цивільного населення, громадянства, валютні питання, митні і торгові питання, проблеми взаємодії Федерації і земель при роботі кримінальної поліції. У цих сферах нормотворчість земель припустима лише в тому випадку, якщо в одному з федеральних нормативних актів буде закріплено відповідний дозвіл.

Сфера конкуруючої компетенції: цивільне право, кримінальне право, система установ позбавлення волі, транспортні питання, питання правової регламентації асоціацій і зборів, правові проблеми перебування на території ФРН іноземців та осіб без громадянства, підприємницьке право, захист прав споживачів та встановлення заохочень посадовим особам органів публічної влади. Землі мають право приймати нормативно-правові акти з цих питань, якщо вони не врегульовані федеральним законодавством. Федерація приймає нормативно-правові акти з цих питань з метою встановити однакові умови життя на території всієї країни або для забезпечення однаковості правової та економічної систем в державі.

У взаєминах між державою і землями нерідко використовується т. зв. «Рамкове» законодавство.

Інтереси земель на рівні федерації представляє Бундесрат.

Відносини між Федерацією і землями будуються на основі взаємної правової та міжвідомчої допомоги, в т. ч. в умовах надзвичайного стану. Однак, якщо земля не виконує федеральні зобов'язання, покладені на неї Основним Законом або іншим федеральним законом, Федеральний уряд може з дозволу Бундесрату вжити необхідних заходів, щоб шляхом примусу з боку Федерації спонукати землю до виконання цих зобов'язань. Для проведення заходів федерального примусу Федеральний уряд або його уповноважений має право давати вказівки всім землям і їх органам влади.

Федерація ФРН є симетричною. Кожен німець має у будь-якій землі рівні громадянські права і обов'язки. Конституційний лад в землях повинен відповідати принципам республіканської, демократичної та соціальної правової держави в дусі Основного Закону. У землях, районах і громадах народ повинен мати представництво, створене шляхом загальних, прямих, вільних, рівних і таємних виборів.

Більшість земель управляється однопалатними нормотворчими органами - ландтагами, виконавчими органами - кабінетами - на чолі з міністрами-президентами і має власні судові системи. Як відзначають дослідники, землі є парламентськими республіками в мініатюрі і взаємини між нормотворчими і виконавчими органами копіюють федеральну систему: ландтаги обираються на 4 або 5 років, після чого їх члени більшістю голосів обирають міністра-президента. Він, у свою чергу, формує кабінет міністрів. Управління в землях Берлін, Бремен і Гамбург будується по-іншому, з урахуванням того, що це землі-міста.