20. Особливі види міжнародної правосуб’єктності (квазідержави)

21. Міжнародна правосуб’єктність фізичної особи

Правосуб'єктність фізичної особи - це правова категорія, зміст якої розкривається через такі поняття, як «правоздатність» та «дієздатність» цієї особи.

І. Взагалі здатність мати права та обов'язки є категорією біологічною, вона виникає у кожної людини з моменту народження саме завдяки тому, що певна особа народилася людиною. Правовою ж категорією вона стає внаслідок того, що у сучасному суспільстві факт народження будь-якої людини потребує юридичного визнання. За таких умов може скластися враження, що правоздатність виникає у людини як наслідок зазначеного визнання, проте воно буде хибним. Справа в тому, що, згідно зі ст. 6 Загальної де¬кларації прав людини (1948), кожна людина, де б вона не знаходи¬лася, має право на визнання її правосуб'єктності2. А от обсяг цієї правоздатності, тобто - її зміст безпосередньо залежить від того правопорядку, в межах якої відповідне визнання було здійснено. Так, в одних правових системах громадянинові дозволяється мати будь-які права, що їх можна «розумом пізнати». В інших - перелік цих прав може звужуватись чи розширюватись - залежно від різних, часто політичних міркувань'. Типовим прикладом обмеження правоздатності є відомі праву деяких країн заборони отримувати у власність певні об'єкти господарювання.

Неважко бачити, що правоздатність - це, певною мірою, «пасивна» категорія. Щоб її реалізувати, використати, особа повинна у той чи інший спосіб діяти. Здатність діяти в окреслених законодавцем межах якраз і реалізується у вигляді такої правової категорії, як дієздатність, під якою розуміється здатність особи своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. ЗО чинного ЦК України).

Таким чином, принциповою різницею між правоздатністю та дієздатністю є те, що правоздатність визнається державою, а дієздатність визначається (створюється) нею.

Зовсім інша ситуація має місце з дієздатністю фізичної особи, яка встановлюється державою громадянства відповідної особи. Ні сама особа не має права прописати собі здатність здійснювати якісь дії, що не дозволяються правом держави її громадянства, ні будь-яка іноземна держава не може розширити межі дієздатності такої особи, не втручаючись, при цьому, у внутрішні справи відповідної держави. Саме тому, якщо щось подібне на практиці виникне, відносини стануть «шкутильгаючими». Взагалі категорій фізичних осіб у МПрП три:

• національні фізичні особи (власні громадяни відповідної держави);

• іноземні фізичні особи (тобто ті, хто мають з точки зору цієї держави іноземне громадянство) та

• особи, котрі ніякого громадянства не мають.

4. Що стосується власних громадян відповідної держави, то їх правовий статус визначається виключно національним законодав¬ством з урахуванням припущення, за яким у цьому законодавстві належним чином відтворені міжнародні стандарти з прав людини.

Мабуть, всі законодавства світу класифікують іноземних гро¬мадян на такі три категорії:

• іноземці, які постійно проживають на відповідній території;

• тимчасово прибулі іноземці та • біженці.