54. Класифікація та правовий режим морських просторів

55. Поняття й основні риси міжнародного повітряного права

Міжнародне повітряне право - це галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність загальновизнаних і спеціальних принципів і норм, якими визначається правове становище повітряного простору і знаходяться в ньому літальних апаратів, встановлюється режим використання цього простору для цілей цивільної авіації, регулюються відносини, що виникають між користувачами з приводу повітряних пересувань, пов'язаних з ними комерційних операцій і забезпечення безпеки польотів.

У розвиток повітряного права можна виділити три періоди:

1) у перший період (до 1919 р.) в основному відбувалося формування теорії повітряного права. Боротьба йшла між прихильниками принципу «свободи повітря» і прихильниками принципу «суверенітету на повітряний простір». Прибічники принципу «свободи повітря» виходили з того, що повітряний простір не підлягає національному присвоєнню і на нього не повинна розповсюджуватися юрисдикція держави. Різновидом цієї теорії була «теорія зон», прихильники якої намагалися провести аналогію правового режиму водних просторів з правовим режимом повітряного простору (нижні шари повітряного простору повинні знаходитися під суверенітетом держави, а на верхні шари повинна поширюватися свобода повітря). У цей період багато держав прийняли національні акти, що закріпили суверенітет на свій повітряний простір;

2) на другий період (між двома світовими війнами) відбулося остаточне визнання принципу повного і виключного суверенітету держав над їх повітряним простором, який був закріплений не тільки в національному законодавстві більшості держав, але і в багатосторонніх міжнародних угодах (Паризька конвенція про повітряні пересування 1919 р ., Варшавська конвенція 1929 р., Чиказька конвенція 1944 р. та ін);

3) третій період (після прийняття Чиказької конвенції 1944 р.) пов'язаний з науково-технічною революцією в авіації, появою якісно нових летальних апаратів (реактивні, надзвукові літаки), а також з прийняттям багатьох міжнародних багатосторонніх угод, що формують нові принципи міжнародного повітряного права.

Структуру міжнародного повітряного права складають групи норм:

- Норми, що регулюють міжнародні повітряні перевезення, режим повітряного простору та міжнародні польоти;

- Норми, регулюючі міжнародні повідомлення з комерційного боку.

Міжнародне повітряне право як галузь міжнародного права грунтується на загальних принципах міжнародного права. Разом з тим у систему норм повітряного права входять і спеціальні принципи і норми, які безпосередньо регулюють діяльність міжнародної авіації в цілому.

Система джерел міжнародного повітряного права досить складна. Початок формування конкретних юридичних норм міжнародного повітряного права було покладено підписанням в 1874 р. багатосторонній Брюссельської декларації про правовий статус повітроплавців, яка в силу не вступила, але була сприйнята Гаазької конвенції про закони і звичаї сухопутної війни 1899 Укладена в 1898 р. угоду Австрії і Німеччині регулювало умови польотів над їх територіями. Право розпорядження повітряним простором над своєю територією було закріплено угодою між Німеччиною і Францією 1913 р. На сьогоднішній день кількість двосторонніх угод про юридичний статус повітряного простору та правовий режим його використання обчислюється багатьма сотнями.

У числі багатосторонніх договорів слід згадати Міжнародну (Паризьку) конвенцію про повітряні пересування 1919 р.; в 1929 р. була прийнята чинна до цих пір Варшавська конвенція. Останньою встановлено обов'язкові для учасників основні умови договору повітряного перевезення, проформи транспортних документів, порядок встановлення і межі матеріальної відповідальності авіаперевізника за шкоду, заподіяну пасажиру і вантажу. Ту ж мету переслідували укладені в 1933 р. Римські конвенції про правила попереджувального арешту повітряного судна і про збиток, заподіяний повітряним судном третім особам на поверхні (нині діє в редакції 1952 р.), а також Брюссельська конвенція про уніфікацію деяких правил щодо надання допомоги повітряним судам і їх порятунок 1938

Найважливіший етап в розвитку міжнародного повітряного права склала згадувана Чиказька конвенція 1944 р. (з поправками, прийнятими в 1962, 1971 і 1973 тт.), Яка, крім підтвердження дійсності принципу повного і виключного суверенітету держави над її повітряним простором, має на меті регулювання комплексу правовідносин між державами в галузі міжнародної цивільної авіації в частині здійснення регулярних та нерегулярних польотів, реєстрації та національної приналежності повітряних судів, вимог до їх екіпажам і т.д. Конвенція одночасно є установчим актом ІКАО. [22]

Серйозний внесок у розвиток міжнародного повітряного права надають прийняті і прийняті ІСАО додатки до Чиказької конвенції, присвячені забезпеченню техніко-експлуатаційної та екологічної безпеки, що містять правила польотів по міжнародних повітряних трасах, а також регламентують умови визнання придатності повітряних суден до польотів, методи управління повітряним рухом, створення аеронавігаційних карт, ведення бортових документів та ін Всі такі акти - правила, стандарти, процедури, прийняті ІСАО та іншими міждержавними авіаційними організаціями, мають статус рекомендацій і формально, в строгому сенсі слова, нормами права (обов'язковими правилами поведінки) не є. Тим не менш важлива роль таких актів у діяльності цивільної авіації спонукає держави наслідувати звичаями такого роду. Останні набувають обов'язкову для держави силу, якщо вона протягом певного терміну не направить ІКАО повідомлення про розбіжність між його національним законодавством і конкретні рекомендації (регламентом, правилом, процедурою). Кожна держава в будь-який час може мотивовано або без зазначення мотивів заявити про свою відмову дотримуватися ту або іншу рекомендацію або навіть яке-небудь з додатків до Чиказької конвенції. Ряд кардинальних положень міжнародного повітряного права мають своїм первісним джерелом міжнародний звичай, що мало місце, як говорилося, при формуванні црінціца суверенітету держави над її повітряним простором. Це ж слід сказати і з приводу збереження прерогатив державного прапора під час реєстрації повітряного судна, його юрисдикції щодо останнього і за межами державних кордонів цієї держави. Загальне визнання як звичайна норма здобуло положення про обов'язкове надання допомоги повітряним судном іншому повітряному або морського судна, що терпить лихо, а також надання таким права на несанкціонований входження в межі іноземній території. [23]