- •1. Поняття міжнародного публічного права
- •2. Предмет міжнародно-правового регулювання.
- •3. Об’єкт міжнародних правовідносин.
- •4. Історія виникнення та основні етапи розвитку міжнародного права.
- •5. Становлення та характерні риси сучасного міжнародного права
- •7. Джерела міжнародного права
- •8. Ієрархія джерел міжнародного права
- •9. Система галузей, інститутів та норм міжнародного права
- •10. Поняття і класифікація норм міжнародного права
- •13. Поняття суб’єкта міжнародного права
- •14. Види міжнародної правосуб’єктності і класифікація суб’єктів міжнародного права.
- •15. Міжнародна правосуб’єктність держави
- •16. Визнання держав. Декларативна і конститутивна теорії та форми визнання
- •17. Правонаступництво у міжнародному праві
- •18. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб'єктність народів, що борються за незалежність
- •20. Особливі види міжнародної правосуб’єктності (квазідержави)
- •21. Міжнародна правосуб’єктність фізичної особи
- •22. Міжнародно-правовий статус міжнародних неурядових організацій та невизнаних держав
- •23. Поняття, джерела і система дипломатичного і консульського права
- •24. Органи зовнішніх зносин: поняття і класифікація.
- •25. Міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв
- •26. Види, функції та персонал дипломатичних представництв
- •27. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •28. Організація та функції консульських установ
- •29.Структура, персонал і функції консульських установ
- •30. Консульські привілеї й імунітети
- •31. Дипломатичне право міжнародних організації
- •32. Міжнародно-правовий захист осіб, що користуються дипломатичним імунітетом
- •33. Поняття і джерела права міжнародних договорів
- •34. Класифікація міжнародних договорів
- •35. Форма і структура міжнародних договорів
- •36. Основні стадії укладення міжнародного договору
- •37. Функції депозитарію при укладанні міжнародних договорів
- •38. Застереження і поправки до міжнародних договорів
- •39. Дія договорів
- •40.Умови дійсності. Абсолютна та відносна недійсність міжнародного договору
- •41Тлумачення міжнародних договорів
- •42. Походження, поняття і класифікація міжнародних організацій
- •44. Організація Об’єднаних Націй, її структура, цілі та принципи діяльності
- •45. Регіональні міжурядові організації
- •46. Міжнародно-правові аспекти громадянства
- •47. Поняття і види правового режиму іноземних громадян
- •48.Міжнародно-правове регулювання статусу біженців та вимушених переселенців
- •49. Міжнародно-правова класифікація території
- •50. Склад та юридична природа державної території
- •51. Державні кордони та їх правовий режим
- •52. Юридичні підстави зміни державної території
- •53. Поняття і джерела міжнародного морського права
- •54. Класифікація та правовий режим морських просторів
- •55. Поняття й основні риси міжнародного повітряного права
- •56. Юридична природа і правовий режим повітряного простору
- •57. Поняття і джерела міжнародного космічного права
- •59. Поняття і види міжнародних спорів
- •60. Дипломатичні та судові (правові) засоби вирішення міжнародних спорів
- •61. Реалізація принципу мирного розв’язання спорів за допомогою міжнародних організації
- •62. Поняття права міжнародної безпеки
- •63. Система міжнародної безпеки
- •64. Правові аспекти національної безпеки
- •66. Загальна характеристика міжнародно-правових засобів забезпечення безпеки
- •67. Правові засади використання гуманітарної інтервенції
- •68. Поняття міжнародно-правової відповідальності.
- •69.Кодифікація норм про відповідальність у міжнародному праві
- •70. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав
- •71. Поняття і елементи міжнародних правопорушень. Класифікація міжнародних правопорушень держав
- •72. Види і форми міжнародно-правової відповідальності держав
- •73. Обставини, що виключають відповідальність держав
- •88. Порядок формування, функції та повноваження Європейської Ради
- •89. Порядок формування і повноваження Ради єс.
- •90. Порядок формування і повноваження Європейської Комісії
- •91. Функції та повноваження Європейської Парламенту
- •92. Склад, організація та порядок діяльності Суду єс
- •93. Повноваження Суду першої інстанції
- •94. Рахункова палата: склад, повноваження та функції
- •95. Консультативні органи єс: Комітет регіонів та Соціально-економічний комітет.
- •96. Фінансові органи єс
- •97. Юридична природа права єс
- •98. Принципи права єс
- •99. Джерела права єс
- •105. Поняття і джерела митного права єс
- •106. Єдиний митний тариф та номенклатура товарів в єс
- •107. Порядок митного оформлення та митного контролю
- •108. Поняття та принципи бюджетного права єс
- •109. Структура бюджету єс
- •110. Бюджетний процес та контроль в єс
- •111. Поняття і джерела податкового права єс
- •112. Податкова система єс
- •113. Гармонізація податкового законодавства країн-учасниць єс
- •114. Основні напрями зовнішньої політики в Європейського Союзу
- •115. Міжнародна правосуб'єктність єс
- •116. Компетенція єс в сфері спільної зовнішньої політики та безпеки (сзпб)
- •123.Гармонізація (адаптація) законодавства України до права єс
45. Регіональні міжурядові організації
Важливою особливістю сучасного міжнародного права є регіоналізація міжнародних відносин, що дозволяє більш ефективно вирішувати насущні проблеми держав, розташованих у певних географічних регіонах планети. Тому представляється необхідним розглянути основні аспекти діяльності і структурної організації найбільш великих і авторитетних регіональних міжнародних організацій.
Ліга арабських держав (ЛАД)
— Початок створенню ЛАД поклало прийняття 7 жовтня 1944 рбку Александрійського протоколу, який підписали представники Сирії, Лівану, Трансіорданії,Іраку, Єгипту, Саудівської Аравії, Ємену й арабського народу Палестини. У цьому документі були сформульовані основні цілі та принципи, на яких повинна була бути побудована майбутня Ліга.
Членом Ліги відповідно до Пакту (ст. 1) може стати будь-яка незалежна арабська держава (хоча в ЛАД входять, наприклад, Джібуті і Сомалі, що не є арабськими державами).
Цілями Ліги є;
— забезпечення більш тісних відносин між державами — членами Ліги;
— координація їхніх політичних дій;
— забезпечення їхньої незалежності і суверенітету.
Співробітництво членами ЛАД здійснюється в таких сферах: економічні і фінансові проблеми; транспорт і зв'язок; питання культури, охорони здоров'я; гуманітарні проблеми.
Вищим органом ЛАД є Рада ЛАД, у якій представлені всі учасники Пакту. Рішення, прийняті Радою одноголосно, обов'язкові для всіх членів ЛАД; рішення, прийняті більшістю голосів, обов'язкові тільки для тих держав, які із ними погоджуються.
У разі агресії або загрози агресії проти держави-члена ЛАД ця держава може вимагати негайного скликання Ради ЛАД, що намічає заходи для усунення агресії, у тому числі примусовими заходами. Об'єднана рада оборони і Постійна військова комісія надають консультативну допомогу Раді. Рада також вправі розглядати спори між державами ЛАД.
Організація американських держав (ОАД) — міжурядова регіональна організація, яка створена в 1948 році і включає більшість країн Західної півкулі. ОАД діє на основі статуту в редакції 1970 року, а також Міжамериканського договору про взаємну оборону 1947 року.Членами ОАД є 35 латиноамериканських держав і США. У 1962 році під тиском США було неправомірно припинене членство Куби в організації.
Після заснування в 1971 році інституту спостерігачів при ОАД своїх постійних спостерігачів акредитували Бельгія, Гайана, Канада, Ізраїль, Іспанія, Італія, Нідерланди, Швеція, Франція, ФРН, Японія і ряд інших країн (усього ЗО).
Цілі і принципи ОАД полягають у:
— підтримці миру і безпеки на континенті;
— мирному врегулюванні спорів між державами-членами;
— спільному опорі агресії;
— сприянні рішенню політичних, економічних і правових проблем американських країн;
— об'єднанні зусиль із метою економічного, соціального, науково-технічного і культурного прогресу та ін.
Вищим органом ОАД є Генеральна асамблея, що збирається на щорічні сесії для розгляду проблем найбільш важливого характеру.Постійною радою ОАД скликається консультативна нарада міністрів закордонних справ.
Виконавчі функції виконують декілька рад: постійна рада ОАД, міжамериканська економічна і соціальна рада, міжамериканська рада з освіти, науки і культури. Усі 3 ради підпорядковуються безпосередньо Генеральній асамблеї.
У системі ОАД скликаються спеціалізовані конференції та функціонують спеціалізовані установи: Панамериканська організація охорони здоров'я, Міжамериканський інститут сільськогосподарських наук,
Міжамериканський інститут дитини, Панамериканський інститут географії й історії, Міжамериканський інститут із проблем індіанців та ін.
Штаб-квартира ОАД знаходиться у Вашингтоні (США).
Організація африканської єдності (ОАЄ) — міжурядова регіональна організація. Вона була створена в ході Аддіс-Абебської (Ефіопія) конференції незалежних держав Африки на основі Хартії африканської єдності в 1963 році з метою зміцнення єдності і солідарності африканських держав, захисту їхнього суверенітету, територіальної цілісності і незалежності і заохочення міжнародного співробітництва.
Членом організації може бути будь-яка незалежна і суверенна африканська держава. Число членів ОАЄ в даний час — 51 держава.
"Вищим органом ОАЄ є Конференція (Асамблея) глав держав і урядів, що скликається щорічно і складається з глав держав і урядів або з належним чином акредитованих представників. Рада міністрів ОАЄ складається з міністрів закордонних справ або інших міністрів, призначених державами-учасницями. У обов'язки Ради, що скликається на чергові сесії двічі в рік, входить робота з підготовки до Конференції.
Генеральний секретаріат очолює Генеральний секретар, який обирається на 4 роки Асамблеєю. Під егідою ОАЄ діє Панафриканський парламент і Суд.
Організація Ісламська конференція (ОІК) Формально Організація Ісламська конференція (Ісламський конгрес) була створена ще в 1954 році, проте її реальна діяльність почалася з 1969 року, коли була скликана Конференція країн-учасниць ОІК на вищому рівні для активізації її діяльності проти Ізраїлю і для захисту ісламських святинь в Єрусалимі. Тому постійно діючий орган ОІК — Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем — знаходиться тимчасово («до повного визволення Єрусалима») у Джидді (Саудівська Аравія). ОІК діє на підставі статуту, затвердженого в 1972 році. Членами ОІК є понад 50 держав. Мусульманські меншини в немусульманських країнах направляють своїх представників в ОІК у якості спостерігачів. Цілі ОІК:
— сприяння зміцненню мусульманських держав;
— охорона святих місць;
— підтримка боротьби палестинського народу;
— співробітництво в економічній, соціальній і культурній галузях.
ОІК була створена на синтезі ортодоксальних принципів ісламу, а також визнання принципів Статуту ООН. Вона має представника в статусі постійного спостерігача при ООН.
Органи ОІК:
Конференція глав держав і урядів, що скликається в міру необхідності;
Конференція міністрів закордонних справ, що скли
кається один раз у рік; г
Секретаріат;
Комісії з політичних, економічних, соціальних та інших питань.
Асоціація держав ПівденноСхідноїАзії Асоціація держав Швденно-Східної Азії (АСЕАН) була створена в 1967 році на підставі Бангкокської декларації (Таїланд), доповненої в 1976 році Договором про дружбу і співробітництво в Південно-Східній Азії, і Декларації згоди. В даний час членами АСЕАН є Врувей, Індонезія, Лаос, Малайзія, Мьянма (Бірма), Філіппіни, Сінгапур, Таїланд, В'єтнам, Камбоджа (буде прийнята після вирішення внутрішніх питань).
Цілі АСЕАН:
— створення в районі регіону миру, свободи і нейтралітету;
— сприяння співробітництву держав в економічній, соціальній і культурній сферах;
— встановлення в рамках АСЕАН зони вільної торгівлі;
— взаємодія з іншими регіональними організаціями.
Вищий орган АСЕАН — Конференція глав держав і урядів, що скликається раз у три роки. У рамках організації щорічно проводяться зустрічі міністрів закордонних справ. Зустрічі інших міністрів проводяться в міру необхідності. Поточну роботу між конференціями і зустрічами здійснює Постійний комітет.Секретаріат АСЕАН очолює Генеральний секретар, що обирається на три роки. Місцеперебування Секретаріату — Джакарта (Індонезія).
Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) Організація країн-експортерів нафти створена в 1960 році і діє на підставі Статуту, прийнятого в 1965 році її державами-членами. На частку ОПЕК припадає більше третини світового видобутку нафти, організація встановлює єдині продажні ціни на нафту, у такий спосіб вона суттєво впливає на світову торгівлю нафтою.Членами ОПЕК можуть стати тільки країни, що у значних розмірах експортують сиру нафту. В даний час в ОПЕК входять 12 держав.
Вищим органом ОПЕК є Конференція держав-чле-нів, що скликається два рази на рік.
Виконавчий орган ОПЕК — Рада керуючих. У неї входять керуючі, що призначаються державами-членами і затверджуються Конференцією.
Секретаріат очолюється Генеральним секретарем, що призначається Конференцією на три року. Місцеперебування штаб-квартири ОПЕК у Відні (Австрія).
Рада Європи
Рада Європи (РЄ) стала першою європейською міжурядовою організацією, створеною після Другої світової війни. Організація діє на підставі Статуту, прийнятого в 1949 році.
Членами Ради Європи є 41 держава, у тому числі з листопада 1995 року й Україна.
Цілі Ради Європи: ,
— забезпечення більш тісних зв'язків між державами Європи;
— сприяння перетворенню Європи в демократичний простір;
— захист прав людини;
— координація діяльності Ради з іншими європейськими державами.
Діяльність РЄ сконцентрована на таких основних проблемах: а) правове забезпечення прав людини; б) сприяння усвідомленню і розвитку європейської культурної самобутності; в) пошук спільних рішень соціальних проблем (національні меншини, ксенофобія, нетерпимість, захист навколишнього середовища, СНІД, наркоманія і т.д.); г) розвиток політичного партнерства з новими демократичними країнами Європи.
У рамках РЄ прийнято понад 200 міжнародних конвенцій з цих та інших актуальних питань, що є авторитетними джерелами міжнародного публічного права (зокрема, Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод 1950 року, Європейська Хартія місцевого самоврядування 1985 року, Рамкова конвенція про захист національних меншин 1995 року та ін.).
Держава, що висловила бажання вступити в Раду Європи, повинна відповідати таким умовам:
— правовий устрій та інститути повинні відповідати принципам демократії;
— народні представники повинні обиратися шляхом вільних, рівних і загальних виборів.
При розгляді кандидатур на вступ в організацію враховуються також наявність у державі форм плюралістичної демократії, гарантії здійснення свободи вираження думки, захист національних меншин, дотримання основних принципів міжнародного права.
Обов'язковою умовою вступу в РЄ є підписання Європейської конвенції з захисту прав людини й основних свобод 1950 року і наступне визнання всієї сукупності її контрольних механізмів.
Органами РЄ є: Парламентська асамблея, Конгрес місцевої та регіональної влади Європи, Комітет міністрів, Наради галузевих міністрів, Секретаріат.
Парламентська асамблея складається з депутатів і їхніх заступників, які обираються з числа членів національних парламентів. Кількість представників від кожної країни (від 2 до 18) залежить від чисельності населення.
Парламентська асамблея збирається на сесії 4 рази в рік. У асамблеї є п'ять фракцій (ліберал-демократи і реформатори, європейські демократи, європейська народна партія, соціалісти, фракція за єдиний європейський лівий блок). Рада асамблеї складається з голови і його 17 заступників.
У січні 1994 року рішенням Комітету міністрів РЄ був створений Конгрес місцевої та регіональної влади Європи, перетворений із Постійної конференції місцевої влади Європи, що представляла більше 130 тисяч громад (комун) і тисячі регіонів із метою їх участі в європейському будівництві і функціонувало під егідою ЄЄ в якості консультативного органу з 1957 року. Конгрес є одним із трьох основних органів РЄ, він складається з 236 представників і 236 їхніх заступників, у число яких входять обрані представники місцевої і регіональної влади держав Європи й офіційні особи, безпосередньо відповідальні за діяльність на цих рівнях влади.
Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) спочатку діяла як міжнародна конференція — Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ). Відповідно до рішення Будапештської наради в 1994 році Нарада трансформувалася в організацію, що почала свою діяльність із 1 січня 1995 року.
Першим документом, що поклав початок загальноєвропейському процесу міжнародних розрядки і співробітництва, був Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаний у 1975 році в Гельсінкі главами держав і урядів 33 європейських держав, СІЛА і Канади. Цей документ містив програму співробітництва в галузі розрядки процесу міжнародної напруженості.
Характерною рисою ОБСЄ є відсутність традиційного установчого документа міжнародних організацій — статуту.
Цілями ОБСЄ оголошені:
— забезпечення миру і безпеки в Європі;
— підтримка розрядки міжнародної напруженості;
— забезпечення дотримання прав людини;
— дотримання у відносинах між країнами принципів міжнародного права.
Структура ОБСЄ досить складна. Головним органом ОБСЄ є Нарада глав держав і урядів, що збирається кожні два роки на сесії. Нарада визначає пріоритети й основні напрямки діяльності ОБСЄ.
Органами ОБСЄ є: Контрольні конференції; Рада міністрів закордонних справ; Комітет вищих посадових осіб; Верховний комітет у справах національних меншин; Бюро по демократичних інститутах і правам людини; Секретаріат ОБСЄ; Парламентська асамблея; Арбітражний і світовий суд ОБСЄ; Світова комісія ОБСЄ по мирному врегулюванню спорів й інші органи.
Європейський Союз (ЄС) був створений на основі Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), створеного в 1951 році, Європейського співтовариства з атомної енергії, створеного в 1957 році, і Європейського економічного співтовариства, утвореного в 1957 році в результаті об'єднання в 1957 році цих раніше самостійних організацій. Донедавна це об'єднання називалося Європейськими співтовариствами.
Маастрихтські угоди 1992 року (набрали чинності в 1993 році) завершили процес юридичного оформлення механізму Співтовариств, передбачивши створення до кінця XX сторіччя тісного політичного і валютно-економічного союзу країн ЄС. Договір про Європейський Союз доповнений 17 протоколами і 33 заявами з різних аспектів домовленостей, у яких враховані результати референдуму в Данії, а також протоколом і угодою про соціальну політику, що передбачають створення єдиного соціального простору. Договором уведене єдине громадянство ЄС.
Початковими учасниками ЄС були Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН. У 1973 році до ЄС приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 році — Греція, у 1986 році — Іспанія і Португалія, у 1995 році — Швеція, Австрія і Фінляндія. В даний час у ЄС входять 15 держав, але в рамках «хвилі розширення» організації ведуться переговори з рядом європейських держав про вступ у ЄС. У першу чергу членами ЄС стануть Польща, Угорщина, Чехія, Естонія.
Цілями ЄС є:
— утворення тісного союзу народів Європи, сприяння збалансованому і тривалому економічному прогресу,
особливо за допомогою:
а) створення простору без внутрішніх кордонів;
б) посилення економічної і соціальної взаємодії;
в) утворення економічного і валютного союзу і створення в перспективі єдиної валюти;
— завердження власної ідентичності в міжнародній сфері, особливо шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки, а в перспективі і спільної оборонної політики;
— розвиток співробітництва в сфері юстиції і внутрішніх справ;
— збереження і збільшення спільного європейсько
го надбання («aeguis communautaire»).
Інтерес представляє питання про юридичну природу самого Європейського Союзу. Тут є декілька точок зору. Відповідно до однієї з них, ЄС являє собою федеративне державоподібне утворення країн, що добровільно об'єдналися. Відповідно до іншої точки зору, ЄС, хоча і має ряд особливостей, є міжнародною організацією, а її право — це міжнародне право. Треті автори думають, що ЄС — це міжнародна організація з елементами конфедерації.
Право Європейського Союзу складається з двох великих груп норм:
— внутрішнє право Союзу як міжнародної організації;
— право Союзу, що регулює конкретні види політичної, економічної, соціальної і культурної діяльності держав ЄС.
Головними органами ЄС є: Європейська Рада, Європейська комісія, Рада Європейського Союзу, Європейський парламент, Європейський суд.
Європейську Раду складають глави держав і урядів держав — членів ЄС і Голова Європейської комісії, їхні заступники (міністри закордонних справ) і члени Комісії. Рада засідає два рази на рік.
Європарламент складається з депутатів, які обираються в країнах-учасницях за допомогою прямих виборів на п'ять років. Європарламент контролює Європейську комісію і Раду, розробляє право ЄС і бюджет Союзу. Ординарні щомісячні Сесії Європарламенту проходять у Страсбурзі (Франція), а надзвичайні сесії — у Брюсселі (Бельгія), де працюють комітети Європарламенту. Секретаріат Європарламенту розташований у Люксембурзі.
Рада Європейського Союзу складається з міністрів держав-членів (у залежності від аналізованого питання). Представництво в Раді, коли потрібна кваліфікована більшість голосів, неоднакове.
Європейська комісія складається з 20 членів і голови, призначуваного урядами держав-членів ЄС за згодою Європарламенту. Європейський суд складається з 15 судів і 9 генеральних прокурорів, що призначаються за спільною згодою на 6 років. Суд вирішує спори між державами ЄС, між органами ЄС і державами-членами, між органами ЄС, між ЄС і юридичними і фізичними особами, готує експертні висновки.
Організація Північноатлантичного договору (НАТО) створена у відповідності зі ст. 9 Північноатлантичного договору від 4 квітня 1949 року. Підписавши Брюссельський договір у березні 1948 року, п'ять держав Західної Європи, як-от: Бельгія, Люксембург, Голландія, Великобританія і Франція, — засвідчили своє рішуче бажання створити спільну систему захисту і таким чином підсилити взаємні контакти, щоб протидіяти ідеологічній, політичній і військовій загрозі своєї безпеки. Потім пройшли переговори між США і Канадою про створення єдиного Північноатлантичного альянсу, заснованого на гарантіях безпеки і взаємних зобов'язань між Європою і Північною Америкою. Країни — члени Брюссельського договору запросили Данію, Ісландію, Італію, Норвегію і Португалію взяти участь у даному процесі. Результатом переговорів стало підписання в квітні 1949 року Вашингтонського договору, що заснував спільну систему безпеки, засновану на партнерстві цих дванадцяти країн. У 1952 році до договору приєдналися Греція і Туреччина. У 1955 році в Альянс вступила Федеративна Республіка Німеччина. У 1982 році його членом стала Іспанія. У 1999 році відбулося розширення НАТО на Схід — у нього вступили Угорщина, Польща і Чехія.
Таким чином, у НАТО в даний час входять 19 держав. Проте міра їхньої інтеграції в Північноатлантичний альянс різноманітна. Наприклад, Ісландія, що не має власних збройних сил, не входить в інтегровану військову структуру. Проте вона вправі послати цивільного чиновника у Військовий комітет. Ісландія має статус спостерігача в Комітеті військового планування, Іспанія не бере участь в інтегрованій командній структурі НАТО, проте вона є повноправним членом Північноатлантичної ради, Групи ядерного планування, Комітету оборонного планування і Військового комітету. Франція в 1966 році вийшла з інтегрованої військової структури НАТО, залишившись у його політичній організації.Організація^ Північноатлантичного договору (НАТО) передбачає таку структуру, що дає можливість досягнення поставленої мети. Це — міжурядова організація, у якій усі держави-члени зберігають суверенітет і незалежність. Вона є форумом, де держави-члени консультуються з будь-яких виникаючих питань і затверджують рішення з політичних і військових проблем, що стосуються їхньої безпеки. Ця організація має необхідні органи, що забезпечують консультації і співробітництво між її членами в політичній, військовій, економічній, науковій та інших невоєнних галузях.
Першочергове завдання НАТО — захищати свободу і безпеку всіх її членів політичними і військовими засобами, відповідно до принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй. Базуючись на ідеалах демократії, прав людини і верховенства права, Альянс від моменту заснування спрямовує свою діяльність на встановлення справедливого порядку і міцного миру в Європі. Ця його стратегічна мета залишається незмінною.
Керівними органами НАТО є: Північноатлантична рада, Комітет оборонного планування, Група ядерного планування, інші комітети, Генеральний секретар.
Військова структура НАТО складається з Військових комітетів, Постійного військового комітету і Міжнародного військового штабу.
Основні принципи співробітництва України з НАТО закріплені в Хартії про особливе партнерство між Україною і НАТО, підписаній в Мадриді (Іспанія) 9 липня 1997 року. Відповідно до розділу II цього документа Україна і НАТО будуть будувати свої відносини на загальній схильності принципам і зобов'язанням, відповідно до міжнародного права і міжнародних механізмів, включаючи Статут ООН, Гельсінський Заключний акт і наступні документи ОБСЄ.
Відповідно до цього Україна і НАТО підтверджують свої зобов'язання:
— визнавати, що безпека всіх держав у регіоні ОБСЄ є нероздільної, що кожна країна не може будувати свою безпеку за рахунок безпеки іншої країни, і що кожна країна не може розглядати будь-яку частину регіону ОБСЄ як сферу свого впливу;
— утримуватися від погрози силою або використання сили проти будь-якої держави будь-яким чином, не сумісним із принципами Статуту ООН або Гельсінського Заключного акта, яким керуються країни-учасниці;
— визнавати невід'ємне право всіх держав вільно обирати і застосовувати власні засоби забезпечення безпеки, а також право свободи вибору або зміни своїх засобів забезпечення безпеки, включаючи союзницькі договори, у міру їхньої еволюції;
— поважати суверенітет, територіальну цілісність і політичну незалежність всіх інших держав, непорушність кордонів і розвиток добросусідських відносин;
— визнавати верховенство права, зміцнювати демократію, політичний плюралізм і ринкову економіку;
— визнавати права людини і права осіб, що належать до національних меншостей;
— перешкоджати конфліктам і врегульовувати спори мирними засобами відповідно до принципів ООН і ОБСЄ.
Будівництво розширених і глибоких відносин між Україною і НАТО базується на основі міцного, стабільного, довгострокового і рівноправного партнерства і співробітництва з метою зміцнення безпеки і стабільності в Північноатлантичному регіоні; визнання життєво важливої ролі, що грають демократія, політичний плюралізм, верховенство закону і повага прав людини і громадянських свобод.
