- •1. Поняття міжнародного публічного права
- •2. Предмет міжнародно-правового регулювання.
- •3. Об’єкт міжнародних правовідносин.
- •4. Історія виникнення та основні етапи розвитку міжнародного права.
- •5. Становлення та характерні риси сучасного міжнародного права
- •7. Джерела міжнародного права
- •8. Ієрархія джерел міжнародного права
- •9. Система галузей, інститутів та норм міжнародного права
- •10. Поняття і класифікація норм міжнародного права
- •13. Поняття суб’єкта міжнародного права
- •14. Види міжнародної правосуб’єктності і класифікація суб’єктів міжнародного права.
- •15. Міжнародна правосуб’єктність держави
- •16. Визнання держав. Декларативна і конститутивна теорії та форми визнання
- •17. Правонаступництво у міжнародному праві
- •18. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб'єктність народів, що борються за незалежність
- •20. Особливі види міжнародної правосуб’єктності (квазідержави)
- •21. Міжнародна правосуб’єктність фізичної особи
- •22. Міжнародно-правовий статус міжнародних неурядових організацій та невизнаних держав
- •23. Поняття, джерела і система дипломатичного і консульського права
- •24. Органи зовнішніх зносин: поняття і класифікація.
- •25. Міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв
- •26. Види, функції та персонал дипломатичних представництв
- •27. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •28. Організація та функції консульських установ
- •29.Структура, персонал і функції консульських установ
- •30. Консульські привілеї й імунітети
- •31. Дипломатичне право міжнародних організації
- •32. Міжнародно-правовий захист осіб, що користуються дипломатичним імунітетом
- •33. Поняття і джерела права міжнародних договорів
- •34. Класифікація міжнародних договорів
- •35. Форма і структура міжнародних договорів
- •36. Основні стадії укладення міжнародного договору
- •37. Функції депозитарію при укладанні міжнародних договорів
- •38. Застереження і поправки до міжнародних договорів
- •39. Дія договорів
- •40.Умови дійсності. Абсолютна та відносна недійсність міжнародного договору
- •41Тлумачення міжнародних договорів
- •42. Походження, поняття і класифікація міжнародних організацій
- •44. Організація Об’єднаних Націй, її структура, цілі та принципи діяльності
- •45. Регіональні міжурядові організації
- •46. Міжнародно-правові аспекти громадянства
- •47. Поняття і види правового режиму іноземних громадян
- •48.Міжнародно-правове регулювання статусу біженців та вимушених переселенців
- •49. Міжнародно-правова класифікація території
- •50. Склад та юридична природа державної території
- •51. Державні кордони та їх правовий режим
- •52. Юридичні підстави зміни державної території
- •53. Поняття і джерела міжнародного морського права
- •54. Класифікація та правовий режим морських просторів
- •55. Поняття й основні риси міжнародного повітряного права
- •56. Юридична природа і правовий режим повітряного простору
- •57. Поняття і джерела міжнародного космічного права
- •59. Поняття і види міжнародних спорів
- •60. Дипломатичні та судові (правові) засоби вирішення міжнародних спорів
- •61. Реалізація принципу мирного розв’язання спорів за допомогою міжнародних організації
- •62. Поняття права міжнародної безпеки
- •63. Система міжнародної безпеки
- •64. Правові аспекти національної безпеки
- •66. Загальна характеристика міжнародно-правових засобів забезпечення безпеки
- •67. Правові засади використання гуманітарної інтервенції
- •68. Поняття міжнародно-правової відповідальності.
- •69.Кодифікація норм про відповідальність у міжнародному праві
- •70. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав
- •71. Поняття і елементи міжнародних правопорушень. Класифікація міжнародних правопорушень держав
- •72. Види і форми міжнародно-правової відповідальності держав
- •73. Обставини, що виключають відповідальність держав
- •88. Порядок формування, функції та повноваження Європейської Ради
- •89. Порядок формування і повноваження Ради єс.
- •90. Порядок формування і повноваження Європейської Комісії
- •91. Функції та повноваження Європейської Парламенту
- •92. Склад, організація та порядок діяльності Суду єс
- •93. Повноваження Суду першої інстанції
- •94. Рахункова палата: склад, повноваження та функції
- •95. Консультативні органи єс: Комітет регіонів та Соціально-економічний комітет.
- •96. Фінансові органи єс
- •97. Юридична природа права єс
- •98. Принципи права єс
- •99. Джерела права єс
- •105. Поняття і джерела митного права єс
- •106. Єдиний митний тариф та номенклатура товарів в єс
- •107. Порядок митного оформлення та митного контролю
- •108. Поняття та принципи бюджетного права єс
- •109. Структура бюджету єс
- •110. Бюджетний процес та контроль в єс
- •111. Поняття і джерела податкового права єс
- •112. Податкова система єс
- •113. Гармонізація податкового законодавства країн-учасниць єс
- •114. Основні напрями зовнішньої політики в Європейського Союзу
- •115. Міжнародна правосуб'єктність єс
- •116. Компетенція єс в сфері спільної зовнішньої політики та безпеки (сзпб)
- •123.Гармонізація (адаптація) законодавства України до права єс
96. Фінансові органи єс
97. Юридична природа права єс
98. Принципи права єс
Принцип верховенства. Вопрос о соотношении права Евросоюза и национального права возник в самые первые годы существования Евросоюза. Возникла проблема применения норм права Евросоюза странами-участницами с дуалистической системой права (Великобритания, Италия). Применение дуалистической концепции к праву ЕС означало бы, что государства-члены вправе самостоятельно решать вопрос о месте и роли соответствующих нормативно-правовых актов Сообществ в национальном правопорядке. Данное положение противоречит основам интеграции, создает угрозу целостности и единству, а следовательно, и применимости права ЕС.
Верховенство права ЕС является жизненно важным условием существования ЕС и развития европейской интеграции. Оно вытекает из самой природы права ЕС и не определяется нормами национального права. Правопорядок ЕС является в иерархическом отношении вышестоящим по отношению к национальному правопорядку . Верховенство права ЕС должно пронизывать и национальный правопорядок, определяя позицию и отношение к праву ЕС со стороны национальных судебных органов.
Принцип прямого действия. Данный принцип означает непосредственное действие и обязательную применимость норм права ЕС на всей территории ЕС и относительно всех субъектов европейского права. Нормы права ЕС обязательны во всей своей полноте для всех государствчленов, институтов ЕС, физических и юридических лиц, находящихся под юрисдикцией государств – членов ЕС.
Принцип прямого действия обязывает государства-члены непосредственно применять нормы права ЕС независимо от того, каково отношение национальных властных структур к регулированию на уровне ЕС данных правоотношений.
Принцип прямого действия предполагает, что нормы права ЕС наделяют непосредственно напрямую правами и налагают обязанности на частных физических и юридических лиц. Каждый, кто полагает, что его права и интересы нарушены в результате неприменения или недолжного применения нормы права ЕС, может обращаться зазащитой вкомпетентные национальные судебные органы.
Принцип интегрированности. Нормы права ЕС рассматриваются как автоматически интегрированные в национальные системы права государств-членов. Принцип интегрированности означает, что все нормы права ЕС автоматически внедряются в их национальные правовые системы. Они подлежат применению национальными властями и судами в том же порядке и в том же объеме, как и соответствующие нормы национального права. Значение этого принципа особенно важно для стран с дуалистическим режимом применения норм международного права.
99. Джерела права єс
Основу правопорядку ЄС складає так зване первинне законодавство: установчі договори (Договір про Європейський Союз, договори створення Європейських співтовариств), договори про внесення змін до установчих договорів, угоди про приєднання до ЄС нових держав-членів, а також міжнародні договори, укладені між державами-членами з питань, що належать до сфери компетенції Союзу та Співтовариств.
Переважна більшість норм права ЄС існують у формі правових актів, передбачених у ст. 249 Договору про Європейське співтовариство (похідне, вторинне законодавство): регламентів і директив.
Регламенти — нормативно-правові акти, що мають загальне застосування, є обов’язковими у всіх своїх складових частинах, підлягають прямому застосуванню в усіх державах-членах. Регламенти не потребують будь-яких заходів з імплементації в національні правопорядки держав-членів.
Директиви – нормативно-правові акти, що є обов’язковими для держав-членів щодо результатів, які мають бути досягнуті. Але держави-члени мають право вільно обирати форму та засоби імплементації директиви у внутрішньодержавні правопорядки.
Рішення – правові акти індивідуального значення, що є обов’язковими в усіх своїх складових частинах для тих, кому вони адресовані. Це можуть бути як держави-члени, так і юридичні або фізичні особи.
Слід звернути увагу на те, що в рамках другої і третьої опор Договір про ЄС встановлює інші форми правових актів органів Союзу.
Міжнародні договори, укладені Співтовариством із питань, які належать до його компетенції, мають пріоритет над похідним законодавством.
Концепція загальних принципів права була розроблена Судом Європейських співтовариств для усунення прогалин у праві Співтовариств. Джерелом загальних принципів права є положення установчих договорів, національного законодавства держав-членів, норми міжнародного права. Прикладами загальних принципів права можуть служити принципи правової визначеності правових норм, законних очікувань, пропорційності, а також основні права людини.
Рішення Суду Європейських співтовариств не мають юридично обов’язкової сили прецеденту. Втім правило прецеденту фактично використовується Судом Європейських співтовариств, іншими органами ЄС та доктриною.
100. Первинне і похідне право ЄС
101. Міжнародні договори в системі права ЄС
102. Засоби судового захисту в праві ЄС
103. Співвідношення права ЄС з національним правом держав-членів ЄС.
Співвідношення права ЄС з національним правом держав входять ЄС будується на чотирьох принципах :
• Верховенство по відношенню до національних систем права держав-членів. Принцип означає що в разі колізії норми національного права і права ЄС переважну силу має остання.
• Пряма дія. Під ним розуміється безпосередня дія і обов'язкова застосовність норм права ЄС на всій території Європейського Союзу і щодо всіх суб'єктів права.
• Інтегрованість в національні системи права держав-членів. Принцип означає, що всі норми права ЄС автоматично інкорпоруються в національні правові системи держав-членів.
• Юрисдикційна захищеність. Під ним розуміється те, що обов'язок забезпечення захисту норм права ЄС покладається не тільки на судові органи Європейського союзу, а й на національні судові органи держав-членів.
Європейський Союз — союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз, підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р. На сьогоднішній день до складу ЄС входить 27 країн, серед яких такі міцні та прогресивні держави як Велика Британія, Данія, Греція, Німеччина, Франція, Фінляндія, Швеція тощо.
Основною метою створення ЄС є досягнення економічного, монетарного і політичного союзу, а також впровадження спільного громадянства.
За всі роки свого існування ЄС досяг багатьох успіхів, розгорнув широку роботу. Однією з форм її діяльності є запровадження і введення в дію правових норм, які знаходять своє відображення у вигляді регламентів, директив, рекомендацій та висновків. Це підтверджується абзацом 1 статті 249 Договору про заснування Європейського Співтовариства, відповідно до якого для виконання своїх завдань та відповідно до положень цього Договору, Європейський Парламент спільно з Радою, Радою і Комісією приймає регламенти, директиви, надає рекомендації та висновки.
Правова база ЄС – сукупність правових норм, основною метою яких є досягнення тих цілей, які ставить перед собою дана організація.
У роботі пропонується розглянути питання, що стосується безпосереднього застосування правового апарату Європейського Союзу у праві держав – його членів, імплементації норм міжнародного законодавства до законодавства країн.
