16. Визнання держав. Декларативна і конститутивна теорії та форми визнання

17. Правонаступництво у міжнародному праві

Коло суб'єктів міжнародних відносин постійно змінюється. Виникають нові держави, інші припиняють своє існування, у зв'язку із чим виникає питання правонаступництва.

Під правонаступництвом в міжнародному праві прийнято розуміти перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта міжнародного права до іншого внаслідок виникнення чи припинення існування першого або зміни суверенітету над територією. Найчастіше правонаступництво виникає у випадку припинення держав, тому ми зосередимо свою увагу саме на правонаступництві держав. Хоча в історії відомі випадки правонаступництва міжнародних організацій та інших суб'єктів міжнародного права. Так, ООН є правонаступницею Ліги Націй.

У правовідносинах правонаступництва прийнято вирізняти два основних суб'єкти: державу-попередницю (унаслідок припинення, відокремлення чи поділу якої її права й обов'язки переходять до іншого суб'єкта) і державу правонаступницю (яка набуває вищеназвані права й обов'язки).

Що ж до об'єктів правонаступництва, то, як правило, вирізняють: правонаступництво щодо міжнародних договорів; правонаступництво щодо державної власності; Правонаступництво щодо боргів, правонаступництво щодо державних архівів та ряд інших.

Протягом існування цього інституту міжнародного права вчені виробили декілька концепцій правонаступництва, зокрема:

1. Універсального (повного) правонаступництва - згідно з якою державу ототожнюють з юридичною особою, яка складається з єдності трьох елементів: території, населення і публічної влади. Відповідно, у випадку правонаступництва до нової держави переходять усі права та обов'язки, які пов'язані з ними елементами.

2. Часткового правонаступництва - згідно з якою держава-попередниця зберігає всі права й обов'язки, які не пов'язані з суверенітетом над певною територією, усі решта зобов'язання переходять до держави-правонаступниці.

3. "Tabula rasa" ("чистої дошки" або "чистого листа") - згідно з якою новоутворена держава не відповідає за зобов'язання держави-попередниці, оскільки перехід прав і обов'язків не відбувався.

Правонаступництво щодо міжнародних договорів.

Як зазначено вище, основним документом, що регулює це питання, є Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів 1978 р. Відповідно до цієї конвенції, договір означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і яка регулюється міжнародним правом незалежно від того, чи така угода міститься в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування. Отже, названа конвенція поширюється на всі договори, що укладаються державами між собою, як і договори держав з іншими суб'єктами міжнародного права. При цьому такі договори мають бути укладені виключно в письмовій формі.

Є особливості правонаступництва щодо договорів залежно від того, багатостороннім чи двостороннім він є. Щодо багатосторонніх, то тут можливі такі випадки:

1. Новостворена незалежна держава не зобов'язана зберігати в силі який-небудь договір або ставати його учасницею через виключно той факт, що в момент правонаступництва держав цей договір діяв щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав. Тут можливі два випадки. Якщо держава була утворена шляхом від'єднання колонії від метрополії, то, як правило, в таких випадках застосовують принцип "tabula rasa". Таким шляхом пішли прибалтійські держави при виході з СРСР, оскільки, на їхню думку, вони були незаконно анексовані Радянським Союзом, а отже, фактично колоніями. Зовсім по-іншому вчинила Україна, котра заявила, що вважає себе правонаступницею УРСР, а, відповідно, всі договори, які діяли на території цієї республіки, продовжують діяти й надалі.

2. У випадку об'єднання двох держав усі договори, які діяли на території кожної з держав, продовжують діяти, якщо тільки це не суперечить предмету та цілям договору або сторони не домовилися про інше.

3. У випадку переходу частини території однієї держави під суверенітет іншої - для цієї території договори держави-попередниці перестають діяти і починають діяти договори держави-правонаступниці. Проте з цього принципу можливі винятки. Так, зокрема, норми міжнародного права дозволяють укласти спеціальну угоду, яка передбачатиме інше вирішення такого питання. Прикладом того є Гонконг, на території якого продовжують діяти договори, укладені до входження його території у КНР.

Правонаступництво щодо державної власності, державних боргів та державних архівів. Це питання регулюється Віденською конвенцією про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. Вона дає визначення державної власності, державних боргів та державних архівів.Державна власність держави-попередниці означає майно, права та інтереси, які на момент правонаступництва держав, відповідно до внутрішнього права держави-попередниці, належали цій державі.Державні архіви держави-попередниці означають сукупність документів будь-якої давності та роду, вироблених або набутих державою-попередницею у ході її діяльності, які на момент правонаступництва держав належали державі-попередниці згідно з її внутрішнім законодавством і зберігалися нею безпосередньо або під її контролем як архіви для різних цілей.Державний борг означає будь-яке фінансове зобов'язання держави-попередниці відносно іншої держави, міжнародної організації або будь-якого іншого суб'єкта міжнародного права, що виникло відповідно до міжнародного права.За загальним правилом, правонаступництво держав, державної власності, державних архівів і державних боргів відбувається на підставі угоди між державою-попередницею і державою-правонаступницею, а коли перша припинила існування - між державами-правонаступницями. Якщо ж такої угоди не було укладено, то застосовують такі правила:

1. При створенні нової держави все рухоме і нерухоме державне майно, що знаходиться на території держави-правонаступниці, переходить у її власність. Що ж до архівів, то всі вони необхідні для нормального функціонування певної держави, а також ті, що стосуються її території, переходять до держави-правонаступниці. При цьому зазвичай передбачається вільний доступ до архівів усіх заінтересованих держав. Борги держави-попередниці, як правило, не переходять до держави-правонаступниці, крім випадків, коли вони є боргами місцевих адміністрацій чи виникли внаслідок діяльності конкретної території. Як приклад можна вважати ситуацію із розподілом боргів після виходу Ірландії з Об'єднаного королівства.

2. У випадку об'єднання двох держав уся державна власність, державні архіви і державні борги кожної із держав-попередниць переходять до держави-правонаступниці.

3. У випадку переходу частини території однієї держави під суверенітет іншої усе нерухоме майно, яке знаходиться на цій території, а також пов'язане з нею рухоме майно переходить до держави-правонаступниці. Всі архіви, необхідні для нормального функціонування конкретної території, а також ті, що стосуються цієї території, переходять до держави-правонаступниці. Борги держави-попередниці розподіляються в справедливих частинах між державою-попередницею і державою-правонаступницею.