89.Поняття, предмет та метод права соціального забезпечення

Право соціального забезпечення – це система правових норм, які регулюють суспільні відносини з матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок спеціально створених фінансових джерел особам, які зазнали соціального ризику.

         Під предметом права розуміють сукупність суспільних відносин, які можна і потрібно врегулювати правом.

Предмет права соціального забезпечення формують відносини:

матеріальні розподільчі (майнові). До них відносять пенсійні відносини по забезпечення громадян страховими та державними пенсіями, відносини із забезпечення страховими та державними допомогами, відносини з надання соціальних послуг непрацездатним, інвалідам та особам похилого віку.

Відносини з соціального страхування. Йдеться про коло осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню, визначаються можливості добровільної участі громадян у страхуванні, розмір страхових внесків, створення, діяльність та управління фондами соціального страхування, використання коштів фондів соціального страхування, визначення видів соціального забезпечення, які надаються застрахованим особам при настанні страхового випадку. Кошти фондів соціального страхування не державні кошти, тому всі питання всі відносини по збору та розподілу цих коштів на цілі соціального забезпечення повинні регулюватись нормами права соціального забезпечення.

Процедурні відносини. Це відносини з приводу встановлення юридичних фактів, які мають значення при вирішенні питання про право на той чи інший вид забезпечення..

Процесуальні відносини, які виникають з приводу поновлення порушеного права громадянина на той чи інший вид соціального забезпечення.

Метод правового регулювання – це сукупність прийомів і засобів ,за допомогою яких держава забезпечує необхідну поведінку учасників правовідносин.

Ознаки методу правового регулювання:

- порядок виникнення, зміни та припинення правовідносин

 - юридичне становище учасників правовідносин

 -   характеристика встановлення прав та засобів забезпечення виконання зобов’язань.

-  засоби забезпечення виконання обов’язків.

90-91.Джерела права соцзабезпечення

В теорії права джерелом права вважають форму зовнішнього виразу та закріплення правових норм в нормативно-правових актах та нормативно-правових договорах.

Джерелами права соціального забезпечення є: 1). нормативно-правові акти : закони, укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти міністерств і відомств та органів місцевого самоврядування; 2). нормативно-правові договори: міжнародні договори, Генеральні, галузеві і регіональні угоди та колективні договори

Особливості джерел права соціального забезпечення:

Відсутність єдиного кодифікованого акту, який врегулював би весь комплекс суспільних відносин, які становлять предмет права соціального забезпечення.

Особливе місце серед джерел права соціального забезпечення належить актам Міністерства праці і соціальної політики України, та органів соціального страхування. 

Особливе значення законів про державний бюджет на поточний рік.

Джерела права соціального забезпечення можна класифікувати за різними критеріями:

за юридичною силою:  закони (загальні і спеціальні) та підзаконні акти;

за сферою дії: загальні (закони, угоди, постанови Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти міністерств та відомств) та локальні (нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів державної виконавчої влади, а також нормативно-правові акти, які приймаються на підприємствах, установах та організаціях);

за видами відносин, які вони регулюють: такі, що регулюють відносини загальнообов’язкового державного соціального страхування, щодо пенсійного забезпечення, щодо надання допомог, щодо надання пільг та соціального обслуговування.

92.КУ – основне джерело права соцзабезпечення

Традиційно Конституція України вважається основною фор­мою всіх галузей права і, зокрема, права соціального забезпе­чення. В ієрархії нормативних актів вона посідає особливе місце, вимагає, щоб інші правові акти і міжнародні договори не суперечили її основним положенням.

Перш за все, у ст. 1 Конституції України закріплено, що країна є соціальною державою. У людський свідомості сформу­вався ідеал соціальної держави. Така держава повинна створю­вати умови для забезпечення громадян роботою, перерозподі­ляти доходи через державний бюджет, забезпечувати людям прожитковий мінімум і сприяти збільшенню числа дрібних і середніх власників, охороняти найману працю, дбати про осві­ту, культуру, сім'ю, охорону здоров'я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення громадян. Крім соціальної політики, така держава мусить вести і соціально зорієнтовану економіч­ну політику. Вона повинна допускати конкуренцію й економі­чну свободу, заохочувати індивідуальну ініціативу, посилюва­ти стимул до зростання особистого благополуччя, тобто боро­тися не проти багатства, а проти злиднів шляхом взяття на себе обов'язку соціальном у захисту найбідніших груп населення. У соціальній державі економічна і політична системи базуються на принципі консенсусу всіх політичних сил.

Соціальна держава — це така країна, у якій враховуються інтереси всіх соціальних прошарків суспільства, де працездат­ним людям надається можливість заробити на гідне життя собі і своїм сім'ям, а непрацездатним держава забезпечує гаранто­ваний рівень життя шляхом виплати пенсій, допомог, надання інших видів соціального забезпечення. Це держава, у якій людині гарантовано право свободи споживання і право свободи господарської діяльності, у якій чоловіки й жінки наділені всіма демократичними правами впливу на владу.