9.Кодекс законів про працю України

Кодекс законів про працю України — це основний після Конституції України законодавчий акт України, в якому врегу­льовано трудові відносини працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності.

Затверджений Верховною Радою УРСР 10 грудня 1971 р., з часом частково доповнювався й змінювався.

Кодекс законів про працю України визначив правові засади й гарантії здійснення громадянами України їх конституційного права на працю та розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної праці. Завдання кодексу полягає в регулюванні трудових відносин всіх працівників, сприянні зростанню про­дуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя населення, зміцненню трудової дисципліни тощо.

Кодекс законів про працю України складається з 20 глав, які нараховують 265 статей:

Глава І. Загальні положення.

Глава II. Колективний договір.

Глава ПІ. Трудовий договір.

Глава ПІ-А. Забезпечення зайнятості вивільнюваних пра­цівників.

Глава IV. Робочий час. Глава V. Час відпочинку. Глава VI. Нормування праці. Глава VII. Оплата праці. Глава VIII. Гарантії і компенсації.

Глава IX. Гарантії при покладенні на працівників матері­альної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Глава X. Трудова дисциплін.

Глава XI. Охорона праці.

Глава XII. Праця жінок.

Глава XIII. Праця молоді.

Глава XIV. Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням.

Глава XV. Індивідуальні трудові спори.

Глава XVI. Професійні спілки. Участь працівників в управ­лінні підприємствами, установами, організаціями.

Глава ХУГА. Трудовий колектив.

Глава ХУП. Державне соціальне страхування.

Глава ХУШ. Нагляд і контроль за додержанням законо­давства про працю

10.Конвенція і Рекомендації моп як джерела трудового права

Початком становлення та розвитку сучасного міжнародного права, стало виникнення 28 червня 1919 р. Міжнародної організації праці (МОП), метою та завданням якої було поліпшити умови праці та життя працівників шляхом встановлення єдиних міжнародних стандартів трудових прав. Питома частка в системі джерел міжнародного трудового права належить документам, прийнятим в рамках МОП. Нормотворча діяльність цієї організації полягає, основним чином, у прийнятті рішень, що мають форму конвенцій та рекомендацій. Загальна кількість їх на даний час складає понад 370, і тільки третя частина ратифікована Україною.

Конвенції – це міжнародні-правові документи, які приймаються МОП, основне джерело сучасного міжнародного трудового права. Це міжнародні договори, що породжують відповідні юридичні зобов'язання перед державами - членами МОП, які їх ратифікували.

Рекомендації – це резолюції міжнародних конференцій, нарад та міжнародних організацій, які не мають обов’язкової юридичної сили. Рекомендації за своїм змістом та правовою природою є джерелом інформації, програмою для удосконалення національного законодавства.

Для більш наглядного сприйняття та усвідомлення реальності вище приведених процесів приведемо декілька прикладів конвенцій МОП, які були ратифіковані Україною:

Конвенція № 52 про щорічні оплачувані відпустки;

Конвенція № 95 про охорону заробітної плати;

Конвенція № 100 про рівну винагороду чоловіків та жінок за працю рівної цінності;

Конвенція № 103 про охорону материнства;

Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці і занять;

Конвенція № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу;

Конвенція № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення, 1952 р.

Конвенція № 130 і Рекомендація № 134 про медичну допомогу та допомогу у випадку хвороби, 1969 p.;

Конвенція № 128 і Рекомендація № 131 про допомоги по інвалідності, по старості і у зв'язку з втратою годувальника, 1967 p. та ін.