7.Поняття джерел трудового права

Джерела трудового права - це нормативно-правові акти та окремі норми, які покликані регулювати відносини, що входять в предмет трудового права. Джерела трудового права мають особливості. По-перше, вони видаються на різних рівнях правового регулювання праці: федеральному, регіональному, місцевому та локальному. По-друге, джерела трудового права можуть бути прийняті не тільки державними органами, а й за їх дорученням органами місцевого самоврядування, субєктами трудового права. По-третє, джерела трудового права відображають як загальні, так і спеціальні форми регулювання праці. По-четверте, джерела трудового права можуть застосовуватися не тільки виходячи з доданої їм юридичної сили, але й за принципом відображення в них інтересів працівників. Нормативний акт, який містить додаткові пільги для працівників, застосовується і в тому разі, коли такі пільги відсутні у вищому по юридичній силі нормативному правовому акті. По-пяте, багато джерел трудового права не можуть подолати шлях від формального до матеріального виразу. В наш час виділяють такі джерела права(коли класифікують в залежності від юридичної сили): 1.) Конституція України; 2.) міжнародні правові акти про працю; 3.) Кодекс законів про працю України та інші законодавчі акти України, що регулюють трудові відносини, зокрема Закони України “Про оплату праці”, “Про зайнятість населення”; 4.) підзаконні акти, що регулюють трудові відносини; 5.) акти соціального партнерства;  6.) локальні правові норми; 7.) рішення Конституційного Суду та керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.

Джерела трудового права можна класифікувати і за іншими підставами (зокрема, сферою дії, національною належністю, формою акта, правотворчим органом, видом суспільних відносин, які вони регулюють, та ін.). За сферою дії джерела трудового права поділяються на центральні та локальні. За національною належністю ними є міжнародні та національні акти. Джерела трудового права можуть бути також класифіковані за: а) формою акта (закони, постанови, укази, положення, інструкції та ін.); б) правотворчим органом (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства та відомства, інші органи центральної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, роботодавець та ін.); в) видом суспільних відносин, які вони регулюють (трудові відносини, відносини щодо зайнятості та працевлаштування, відносини розгляду трудових спорів тощо) та за іншими підставами.

8.Ку як основне джерело

Конституція (від лат. constitutio - устрій) - це Основний Закон держави, який закріплює основи суспільного та економічного ладу в тій чи іншій країні, форму правління та форму державного устрою, правове становище особи, порядок організації і компетенцію органів влади та управління в країні, організацію та основні принципи правосуддя. Конституцію України прийнято 28 червня 1996 р. на п'ятій сесії Верховної Ради України другого скликання.

Основний Закон проголошує, що Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Вона забезпечує не тільки захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, а й соціальну спрямованість економіки. У Конституції України наведено такий перелік трудових прав: а) право вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, обирати рід занять та професію; б) право на належні, безпечні та здорові умови праці; в) право на своєчасне одержання заробітної плати, не нижчої від визначеної законом; г) право на захист від безробіття; ґ) право на захист своїх прав через механізм індивідуальних та колективних трудових спорів із використанням встановлених законом способів їх вирішення, включаючи право на страйк; д) право на відпочинок та ін.

Згідно з положеннями ст. 43 Основного Закону України кожен має право на працю. Це право включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості в обранні професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Уперше Конституція заборонила використання примусової праці. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стани. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Це також було закріплено уперше. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. У статті 44 Конституції України вперше закріплено право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. У Конституції України відображено такі права, як право на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст. 46), на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48) та ін.