96.Соціальні ризики:поняття і класифікація

Соц. ризик — ймовірні події, які породжуються об’єктивними соціально-значимими причинами і призводять до втрати заробітку особи, зниження доходів нижче прожит. мінімуму, необхідності в медичній допомозі та ін. соц. послугах.

Класифікація соц. ризиків може проводитись з  різним критеріями. Так, за критерієм організаційно-правової форми розрізняють страхові та нестрахові соц. ризики. За змістом можна виділити такі соц. ризики: непрацездатність, втрата годувальника, безробіття,  малозабезпеченість. Непрацездатність — це такий соціально-фізіологічний стан людини, що зумовлений втратою чи зменшенням природних ф-цій організму або зниженням проф. кваліфікації та неможливістю здійснення труд. діяльності відповідно до суспільно значимих вимог. Розрізняють об’єктивно-фізіологічну непрацездатність, тобто за станом здоров’я чи при неповнолітті, та об’єктивно-юридичну, коли на законодавчому рівні дозволяється не працювати з досягненням певного віку. За тривалістю в часі непрацездатність можна поділити на постійну, стійку та тимчасову. Юрид. фактом, що лежить в основі постійної непрацездатності особи, є досягнення нею пенсійного віку або, з огляду на його соціальну природу, — старість.

Юрид. фактами, що визнач. настання стійкої втрати працездатності особи, є:

1) встанов. групи інвалідності;

2) встанов. групи інвалідності та ступеня втрати проф. працездатності;

3) встанов. ступеня втрати проф. працездатності.

97.Державні соціальні стандарти

Державні соціальні стандарти- встановлені  законами,  іншими нормативно-правовими  актами  соціальні  норми  і нормативи або їх комплекс,  на базі  яких  визначаються  рівні  основних  державних соціальних гарантій;

 

     Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці,  доходів громадян,  пенсійного забезпечення, соціальної   допомоги,  розміри  інших  видів  соціальних  виплат,  встановлені законами та іншими  нормативно-правовими  актами,  які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

Мета встановлення :

     1.визначення механізму реалізації соціальних прав та  державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

     2. визначення пріоритетів  державної  соціальної  політики  щодо забезпечення потреб людини в матеріальних  благах  і  послугах  та фінансових ресурсів для їх реалізації;

     3. визначення та обґрунтування розмірів  видатків  Державного бюджету України,  бюджету Автономної Республіки Крим  та  місцевих бюджетів,  соціальних  фондів  на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.

      На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних  гарантій:  мінімальних  розмірів  заробітної  плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

     Державні соціальні  стандарти  обов'язково  враховуються  при розробці програм економічного і соціального розвитку.

98.Прожитковий мінімум

Прожитковий мінімум   -  вартісна  величина  достатнього  для забезпечення   нормального   функціонування   організму    людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі – набір продуктів харчування),  а також мінімального набору непродовольчих товарів  (далі  -  набір  непродовольчих  товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг),  необхідних  для  задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається на підставі формування набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів, набору послуг для чотирьох категорій громадян (для основних соціальних та демографічних груп населення), а саме: діти до 6 років; діти від 6 до 18років; працездатні громадяни; громадяни, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум   визначається   нормативним   методом  у розрахунку на місяць на одну особу,  а також окремо для  тих,  хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення. Конкретний розмір прожиткового мінімуму щороку затверджується Верховною Радою.     

Значення прожиткового мінімуму у соціальній сфері

Прожитковий мінімум  застосовується для:

загальної оцінки  рівня  життя  в  Україні,  що є основою для реалізації соціальної політики та  розроблення  окремих  державних соціальних програм;

встановлення розмірів   мінімальної   заробітної   плати   та мінімальної  пенсії  за  віком,  визначення  розмірів   соціальної допомоги,  допомоги  сім'ям  з дітьми,  допомоги по безробіттю,  а також стипендій  та  інших  соціальних  виплат  виходячи  з  вимог

Конституції України та законів України;

визначення права на призначення соціальної допомоги;

визначення державних   соціальних   гарантій   і   стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

встановлення величини   неоподатковуваного  мінімуму  доходів громадян;