Питання 9. Совість

1. Поняття совісті

2. Формування совісті

3. "Чиста совість"

1. Совість - це:

• критична оцінка людиною своїх вчинків, мислення;

• усвідомлення своєї невідповідності ідеалу і невиконання морального боргу.

Совість людини:

• не залежить від думки інших людей;

• співвідноситься тільки з боргом;

• діє і у тому випадку, коли контроль ззовні відсутній

Совість часто сприймається як незалежна від власної "я" людини, як голос "другого я", носія вищих цінностей. Існують різні точки зору про природу совісті.

Релігійний підхід- совість є голосом Бога.

Другий підхід: совість – це:

• специфічна форма сорому;

• узагальнені, перенесені у внутрішній світ людини думки значущих для нього людей;

• зміст совісті культурно і історично мінливий.

2 Совість формується в процесі виховання людини, її соціалізації.

Авторитарна совість. На ранній стадії формування совість орієнтована на думки авторитетного для людини оточення, пов'язана з боязню несхвалення, покарання. Звернення вихователя до совісті людини має форму вимоги відповідності правилам.

Гуманістична совість. Зріла совість є голосом "другого "я"", кращого початку в людині, відповідальністю людини перед самим собою.

Совість є емоційним феноменом. Вона виявляється як "муки, розкаяння" - це негативні переживання, докори людини самому собі, заклопотаність з приводу моральності своєї поведінки.

В той же час совість заснована і на розумі:

• розкаяння совісті з приводу відступу від норм моральності можливі тільки тоді, коли людина осмислила ці норми, прийняла їх як належні;

• людина знаходить аргументи, реабілітуючи відступ від норм (заспокоює совість);

• людина повинна бути переконаною в істинності установок своєї совісті (проблема ієрархії цінностей).

3. Вираз "чиста, спокійна совість "можна зрозуміти як:

• усвідомлення виконання всіх моральних обов'язків, реалізації все своїх можливостей;

• претензію людини на духовну гармонійність, досконалість. Людина, що володіє совістю, удосконалюючись, пред'являє до себе все більш високі вимоги Спокійна совість може свідчити про лицемірство або самообман, духовну незрілість. (А. Швейцер називав чисту совість "вигадкою диявола".) Совість вимагає від людини виконання боргу. Борг людини перед самим собою – самовдосконалення.

Людина повинна культивувати свою совість, "все більше прислухатися до голосу внутрішнього судді і використовувати для цього всі засоби" (І. Кант). Свобода совісті може розумітися як право людини на:

• самостійне формування переконань;

• незалежність духовного життя

Питання 10. Сором. Вина

1. Сором

2. Провина

1. Сором:

• виражає відчуття вини, усвідомлення людиною невідповідності вимогам навколишніх людей;

• орієнтований на думку інших людей;

• може відчуватися людиною навіть в тому випадку, якщо сама вона вважає свої дії етичними.

Людина, що проявляє негативні якості (агресію, брехливість і ін.) піддається насмішкам, презирству з боку оточуючих, сердиться на самого себе. К. Маркс називав сором гнівом, обернутим всередину.

Гнів людини викликаний усвідомленням своєї невідповідності загальноприйнятим нормам, своїй відчуженості.

Сором свідчить про глибокий зв'язок людини з іншими людьми, нестерпності для людини суспільного невизнання, осуду.

Людина боїться втратити суспільну значущість, цінність в очах іншої людини.

Сором перед самим собою є слідством віддзеркалення поглядів інших людей у внутрішньому світі людини.

Думка інших людей очолює в соромі навіть у разі, коли аморальний вчинок людини не має свідків. Боязнь засудження з боку значущих людей може утримати людину від здійснення аморальних вчинків.

Значущі особи можуть бути віддалені від людини в просторі і навіть в часі. Вони представляються як більш високо розвинуті особи. У деяких культурах сором є формою:

• суспільної дії;

• регуляції поведінки людей;

• доповнення до тілесних покарань ("ганебний стовп" і ін.). У середньовічній Європі, країнах Сходу публічна ганьба по силі дії на людину не поступалася тілесним покаранням.

Людина випробовує сором у випадках:

• усвідомлення своєї невідповідності загальноприйнятим нормам і цінностям, як моральним, так і матеріальним (відсутність високого соціального статусу, достатку і т. п.);

• нездатності відтворити загальноприйняті стандарти (слідувати пануючим звичаям, моді і ін.);

• невідповідності високим моральним орієнтирам (наявність у людини вад);

• нездатності проявити якості, необхідні в конкретній ситуації (боязкість у момент небезпеки і т. п.).

Християнській культурі було властиве відчуття сорому, пов'язане з тілом людини, плотським початком (моральна заборона на прояви сексуальності).

Людина може випробовувати сором у разі втручання інших людей в її внутрішній світ, приватне життя.

Люди здатні випробовувати сором за іншу людину в результаті ідентифікації з ним, переживати його провину як свої власні (наприклад, сором за дії уряду країни).

Помилковий сором - відчуття невідповідності помилковим, аморальним вимогам (наприклад, коли людина соромиться своєї "м'якості", невміння проявити агресію).

3. Провина - це переживання людиною невідповідності нормам, невиконання боргу перед самою собою, своїм внутрішнім світом, перед Богом.

4. Відчуття вини не залежить від думки інших людей і виникає у разі, коли людина несе особисту відповідальність за те, що відбувається.

Джерелом відчуття вини можуть бути:

• зовнішні явища (наприклад, страждання інших людей);

• внутрішні явища, стан душі людини (наприклад, провина за грішні думки).

Відчуття провини обтяжує людину, чинить тиск на її психіку. Воно може бути нейтралізоване, зняте прощенням, даним потерпілим своєму кривднику.

Прощення:

• є актом великодушності;

- відбувається по добрій волі скривдженого;

• відновлює позитивні відносини між кривдником і потерпілим.

Західній цивілізації властива морально-психологічна парадигма провини, успадкована від християнства. За релігійними уявленнями, кожна людина:

• спочатку гріховний первородним гріхом;

• схильний до пристрастей, плотських бажань;

• грішні думки властиві навіть самим піднесеним і богобоязливим людям.

З. Фрейд в теорії психоаналізу дав своє пояснення походження відчуття провини:

• людина в дитинстві відчуває страх перед зовнішнім авторитетом (батьками), який накладає заборону на деякі бажання людини;

• з дорослішанням людини зовнішній авторитет перетворюється на частину внутрішнього світу людини, вищу інстанцію (Над-Я);

• в результаті цього переходу виникає совість, що виробляє почуття провини;

• під впливом "Над -Я" людина переживає почуття провини не тільки за провину, але навіть за намір;

• чим частіше людина відмовляється від ваблень, тим більше її відчуття провини;

• нереалізовані ваблення направлені проти людини (наприклад, придушення агресії веде до саморуйнування). Відчуття вини може прийняти форму неврозу.

Крім прощення для подолання відчуття вини необхідне розкаяння (у релігії - покаяння):

• жаль про те, що трапилося;

• ухвалення етичного рішення (не повторювати подібного);

• зміна своїх оцінок і поведінки.