Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Етика (конспект лекцій). Автор-упо.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
924 Кб
Скачать
☆

Питання 3. Справедливість у відносинах людей

  1. Принципи справедливості, сформульовані Дж. Ролзом

  2. Справедливість у відносинах людей

1. Дж. Ролз (рід. у 1917 р.) - американський моральний і політичний філософ. Розглядав справедливість як принципи соціальної організації:

• кожна людина повинна володіти рівним правом відносно системи основних свобод;

• соціальна і економічна нерівність повинна бути організована так, щоб всі люди могли проявити свої переваги, і мали вільний доступ до будь-яких посад і соціальних статусів.

Таким чином, згідно Ролзу:

• справедливість є мірою рівності і нерівності між людьми;

• люди повинні бути рівні в правах і при розподілі соціальних цінностей;

• справедливою є і нерівність - нерівний розподіл, що дає перевагу кожному.

Соціально-економічна рівність не вважається благом, якщо вона досягається ціною низького рівня життя більшості людей, обмеження їх економічної активності.

Нерівність може бути благом, справедливістю: наприклад, компенсуючі переваги для кожної людини за рахунок прогресивної податку:

• збір податків пропорційно доходам;

• забезпечення соціального мінімуму неімущим.

У випадку, якщо розподіл переваг не стимулює соціально економічну активність неімущих, ця нерівність є несправедливістю по відношенню до багатих.

2. Справедливість регулює взаємостосунки людей. Вона:

• обмежує егоїстичні прагнення людини, свавілля індивіда;

• утримує людей від спричинення шкоди один одному (фізичної і етичної).

Принцип справедливості можна виразити вимогами:

• не шкодь іншій людині;

• не кривдь іншу людину, поважай її гідність;

• не порушуй прав іншої людини.

Ці вимоги конкретизовані в правилах спілкування між людьми.

Справедливість вимагає від людини виконання своїх обов'язків. Можна виділити обов'язки:

• обумовлені конституцією і законами;

• обумовлені загальними етичними уявленнями;

• зобов'язання, що приймаються при укладенні договору.

Єдність прав і обов'язків людини: людина, що володіє правами має обов'язки. Справедливість має на увазі:

• відносно інших - виконання своїх обов'язків;

• відносно себе - захист своїх прав.

Поняття справедливості включає "ідею особистого права, на підставі якого особа або особи можуть пред'являти відомі вимоги по відношенню до інших осіб" (Д. Мілль). Допускаючи несправедливість відносно себе самого, людина побічно сприяє злу.

Людина повинна зберігати відчуття власної гідності навіть у разі, коли не може протистояти злу.

Питання 4. Етичні принципи спілкування

1.Етичний принципи спілкування. Культура спілкування

2. Виховання етичної культури спілкування

1. Можна виділити наступні принципи спілкування.

  • Універсальні принципи. Вони:

* нескороминущі, історично незмінні і є загальними для всієї системи духовних відносин;

* визначають зміст спілкування;

* виявляються в конкретних формах суспільної свідомості (право, релігія, політика і т. д.), в моральних нормах;

* виражають інтереси різних соціальних груп;

* можуть бути різними (або протилежними) по значущості.

* Етичні принципи (принципи морального спілкування). До них можна віднести:

* добродіяння (спілкування з людьми з позицій добра);

* егоїзм (пріоритет особистих інтересів в спілкуванні);

* утилітаризм ("споживацьке" спілкування);

* альтруїзм (безкорисливість, пожертвування особистими інтересами ради інтересів іншої людини) і т.д.

У різні епохи різні етичні навчання ґрунтувалися на певних етичних принципах. Наприклад, релігійна мораль орієнтована на принципи аскетизму (зречення від насолоди ради високої мети) і квієтизму (споглядального відношення до дійсності) і т.п.

У сімейних відносинах принципи людського спілкування реалізуються в таких нормах, як любов, взаємна пошана, самовідданість і ін.

У сфері праці необхідні такі якості, як почуття обов'язку, відповідальність, уміння погоджувати особисті інтереси з інтересами колективу.

Реалізовуючи принципи міжособистісного спілкування, людина дістає можливість самореалізації.

Культура міжнаціонального спілкування має на увазі:

* пошана національної гідності кожного етносу;

* взаємодопомогу, дружбу;

* подолання націоналізму, шовінізму і др.;

* терпимість.

Культура політичного спілкування.

Тут необхідними якостями є:

* патріотизм;

* почуття обов'язку;

* державний рівень мислення;

* політична терпимість і ін.

Якщо дії суб'єкта людських відносин суперечать вимогам культури спілкування, то дії є аморальними, позаморальними.

Культура спілкування виключає:

* спричинення шкоди іншій людині (народу, державі);

* нав'язування своєї думки іншим, спроби маніпулювання свідомістю інших людей, думкою суспільства;

* керівництво своїми егоїстичними інтересами, емоціями;

* створення конфліктних ситуацій, небажання досягти компромісу.

  1. Норми, принципи моралі формуються в процесі спілкування людей, діяльності держави і суспільства (морального виховання в суспільстві).

Основні напрями діяльності держави і суспільства у області моралі:

* теоретичне:

* обґрунтування ідеалів, вчень про добро, зло, справедливість і т. д.;

* розробка норм поведінки;

* затвердження пріоритету суспільних інтересів;

* розповсюдження моральних знань:

* навчання;

* виховання;

* підтримка традицій, звичаїв;

* відтворення моральних цінностей за допомогою:

* громадської думки;

* ідеалів;

* ціннісних орієнтації і ін.

У суспільстві може існувати декілька типів моралі (і відповідно систем морального виховання): світська мораль, релігійна мораль, професійна етика і ін.

Разом із специфічними особливостями в їх основі лежать загальноприйняті норми моралі.

Моральна свідомість людини формується:

• на плотському рівні - під впливом прикладів інших людей, традицій, звичаїв і др.;

• на раціональному рівні - за допомогою вивчення і осмислення концепцій моралі, етичних норм.

Етична культура спілкування є необхідною умовою нормального життя, як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Формування культури спілкування є процесом засвоєння і перетворення у внутрішній світ людини:

• об'єктивних законів людського гуртожитку;

• моральних знань, норм, правив;

• звичаїв і правил, вироблених попередніми поколіннями.

Об'єктивний зміст норм моралі є законом життя суспільства. Людина, що не виконує вимог норм моралі, повинна піддаватися моральній дії (аж до примушення).

Моральне виховання повинне бути тісно пов'язане з моральною практикою. Воно вимагає обов'язковості, відповідальності у виконанні своїх обов'язків і повинно бути орієнтовано на вимогу здорового глузду.

Важливе місце в системі морального виховання займає самовиховання, тобто:

• вибір людиною етичних установок, орієнтирів;

• самоконтроль моральної діяльності, спілкування з іншими людьми;

• відповідальність за свою діяльність, наслідки вчинків.

Питання 5. Милосердя

1. Поняття милосердя. Заповідь милосердної любові

2. Любов і борг

3. Любов, милосердя і справедливість

4. Самовдосконалення

1. Милосердя - це:

• доброзичливе, жалісливе відношення до іншої людини;

• співчуття, жалість, співчуття, любов; добродійність.

У християнській етиці заповідь милосердної любові є головним принципом, вищим законом життя людей. "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю... Полюби ближнього твого як самого себе" (Ісус Христос).

Заповідь милосердної любові служить порятункові душі людини, єднанню людей. Вона вимагає рівного відношення до всіх людей, включаючи

ворогів.

Любов до людей заснована на ідеалі любові Бога до людей. Ця любов

милосердна, ініціативна.

Ф. Ніцше в своїй критиці християнської етики стверджував, що милосердна любов є засобом маскування себелюбства, заздрості, спотворювання слабостей людини. На думку Ніцше, людина повинна любити не ближнього (буденне), а "дальнє", майбутнє (вище, досконаліше).

1. Любов - це відчуття, суб'єктивне явище, яке не піддається регуляції і не може бути універсальним принципом етичного вибору. І. Кант стверджував, що:

• мотивом етичної діяльності є не любов, а борг;

• любов не завжди може бути узгоджена з боргом, зобов'язаннями;

• любов не може бути принципом, оскільки він імперативний, а любити можна тільки по схильності.

"Безкорисливе благовоління" (яке і називають любов'ю) могло б бути підлеглим боргу, є боргом людини (вона зобов'язаний робити добро іншому незалежно від ставлення до неї).

Категоричний імператив І. Канта за змістом тотожний заповіді любові: "Поступай так, щоб ти завжди відносився до людства і в своїй особі, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не відносився б до нього... як до засобу".

Питання про співвідношення любові і боргу розглядав і Ф.М. Достоєвській. Він затверджував: любов - це:

• метафізична основа моральності;

• форма діяльного, дбайливого відношення до людей;

• відчуття, в якому самореалізується людина в даній ситуації (сентиментальний прояв любові).

Якщо людина в милосерді сконцентрована на своїх емоціях, забуває про об'єкт милосердя, така любов є проявом себелюбства.

Заповідь любові може бути реалізована на основі боргу, схильності і співчуття.

3. Заповідь любові є універсальною вимогою, що містить всі вимоги Декалога. Вона вимагає праведності, заснованої на русі серця (а не дотриманні формальних норм).

Гоббс тлумачив заповідь милосердної любові як стандарт загальнолюдських відносин, оскільки вона не обмежує людей і вимагає від людини дозволяти іншому те, що сама людина хоче, що б було дозволене йому.

Гегель стверджував, що закон справедливості Мойсея (Декалог) є загальним законом, необхідним через відособленість людей.

У. С. Соловйов співвідносив справедливість з негативним формулюванням "золотого правила моралі" ("Не роби іншому того, чого не хочеш від інших"), а милосердя - з позитивним формулюванням. На думку Соловйова, єдність цих правил обумовлена цілісністю духовного досвіду людини.

Соловйов рахував справедливість і милосердя основними етичними чеснотами, оскільки перша протистоїть егоїзму, а друга – ненависті.

Чуже страждання впливає на мотиви діяльності людини. Воно протистоїть егоїзму, утримує від спричинення страждань іншій людині, викликає співчуття, спонукає до діяльної допомоги.

Этично-філософська думка Європи Нового часу стверджувала, що милосердя і справедливість є фундаментальними чеснотами. Вони відповідають різним сферам етичного досвіду (двом основним рівням моралі).

Вимоги справедливості знімають суперечності між конкуруючими інтересами людей.

Заповіді любові задають вищий рівень моральності, закликають людину жертвувати своїми інтересами ради блага інших. Милосердя, заповідь любові:

* є боргом людини;

* не є обов'язком людини (рекомендована вимога);

* засновано на людських відносинах, в яких співучасть, співчуття є ініціативою самої людини.

4. Милосердя має на увазі співчутливе, жалісливе відношення до людей, за допомогою якого людина утілює свій ідеал. Воно не вичерпується милосердним відношенням, а повинно бути реалізовано в діях.

Ці дії повинні бути направлені на задоволення інтересів інших людей, і ґрунтуватися на прагненні іншої людини до досконалості. Милосердя є засобом і змістом самовдосконалення людини.

Л. Н. Толстой запропонував модель підготовки до досвіду діяльної любові:

• не дозволяти собі думати погане ні про кого;

• не говорити погане ні про кого;

• не робити іншому того, чого собі не хочеш.

Толстой стверджував, що милосердя повинне починатися з розкаяння, готовності до самозміни і вдосконалення.

Питання 6. Особисті відносини: любов, сім'я, дружба