27. Плюралізм буття в новітній філософії.

Плюралі́зм — філософське вчення, згідно з яким існує кілька незалежних начал буття чи основ знання; характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві.

В історії філософської думки були спроби створення плюралістичних філософських учень у строгому розумінні слова, тобто таких, які в основі світорозуміння виділяють понад дві субстанції. Сам термін «плюралізм» для визначення філософських вчень, що обґрунтовують погляд, відповідно до якого існує більше двох першооснов або первинних начал буття, уперше запроваджено німецьким філософом Християном Вольфом [1679–1754].

В кінці ХІХ-ХХ ст. плюралізм поширювався і розвивався як в андоцентричних філософських концепціях, абсолютизуючи унікальність особистого досвіду (персоналізм, екзистенціалізм), так і в епістемології (прагматизм Вільяма Джеймса, філософія науки Карла Поппера, і , особливо, теоретичний плюралізм Пауля Фейєрабенда).

1. Персоналізм. Осередок інтересу персоналістів - особистість у її відношенні до Бога і до інших особистостей; ресурси свободи та творчості; проблеми комунікації. Особистість перетворюється на фундаментальну онтологічну категорію, основний прояв буття, в якому вольова активність, діяльність поєднується з безперервністю існування. Тому особистість і її досвід суть єдина реальність, - стверджує представник раннього покоління американських персоналістів Боун (див. «Personalism», Boston, 1908, p. 107). Але витоки особистості кореняться не в ній самій, а в нескінченному єдиному початку, Бога і є достатньою підставою будь-якої активності.

2.Екзистенціалізм. Екзистенціалізм (фр. existentialisme від лат. Exsistentia - існування), філософія існування - напрям у філософії XX століття, акцентують свою увагу на унікальності ірраціонального буття людини. Екзистенціалізм розвивався паралельно спорідненим напрямками персоналізму та філософської антропології, від яких він відрізняється насамперед ідеєю подолання (а не розкриття) людиною власної сутності і великим акцентом на глибині емоційної природи. У чистому вигляді екзистенціалізм як філософський напрямок ніколи не існував. Суперечливість цього терміна виходить з самого змісту «екзистенції», так як вона за визначенням індивідуальна і неповторна, означає переживання окремо взятого індивіда, несхожого ні на кого. Певним аналогом «екзистенції» можна вважати «душу» людини. Ця суперечливість є причиною того, що практично ніхто з мислителів, які зараховують до екзистенціалізму, не був у дійсності філософ-екзистенціаліст. Єдиним, хто чітко висловлював свою приналежність до цього напрямку, був Жан-Поль Сартр. Його позиція була позначена в доповіді «Екзистенціалізм - це гуманізм», де він і зробив спробу узагальнити екзистенціалістські устремління окремих мислителів початку XX століття.

3. Прагматизм Вільяма Джеймса. У силу своєї націленості на конкретність досвіду прагматизм Джеймса не прив'язується до яких-небудь особливим результатами або системам світу, а є продуктивним методом. Для порівняння поглядів або теорій треба подивитися, як будуть відрізнятися між собою одержувані з них висновки. Якщо практичні наслідки не будуть дійсно різні, то і відповідні подання принципово не розрізняються. Будь-які поняття і наукові закони являють собою корисні інструменти в боротьбі за існування, що обираються з міркувань зручності. Саме прагматизм дозволяє подолати догматичні претензії на остаточну істину.

4.Філософія науки Карла Поппера. Карл Поппер вивчав відносини між конкуруючими і що змінюють один одного науковими теоріями.     * В процесі розвитку знання зростає глибина і складність розв'язуваних проблем, але ця складність залежить від самого рівня науки на певному часовому етапі її розвитку.     * Перехід від однієї теорії до іншої не висловлює ніякого накопичення знання (нова теорія складається з нових проблем, що породжуються нею).     * Метою науки є досягнення високоінформативної змісту.

5. Пауль Фейерабенд. Позиція Фейєрабенда вважається у філософському співтоваристві досить радикальною, оскільки вона передбачає, що філософія не може успішно описати науку в цілому, як не може вона і розробити метод відділення наукових праць від ненаукових сутностей, таких, як міфи. Вона також припускає, що розроблений і рекомендований філософами «загальний курс» розвитку науки повинен бути відкинутий вченими, якщо це необхідно для подальшого прогресу.