33. Людина як об’єкт філософського аналізу.

Оскільки ж є різні види буття - природа, людина, суспільство, то відповідно виділяються й філософія природи (раніше її називали натурфілософією), філософія людини (філософська антропологія), філософія суспільства (філософська соціологія). Предметом філософського аналізу стали й різні види, аспекти, відношення людини до дійсності—практичний, пізнавальний, ціннісний, зокрема естетичний, морально-етичний. Відповідними філософськими розділами є праксеологія (від грец. praxis — діло, діяння), гносеологія (gnosis — знання), аксіологія (axios — цінний, достойний), а також естетика (вчення про прекрасне в житті й у мистецтві, про творчість за законами краси), етика (вчення про моральність). Всі перелічені проблеми грунтуються навколо центральної, вузлової світоглядної проблеми — "людина і світ". У цій формулі очевидне певне протистояння: людина — це щось відмінне від зовнішнього світу, який її оточує і до якого вона в кінцевому підсумку належить. У чому полягає відмінність людини, її суттєва специфіка? Перш за все в тому, що їй притаманна свідомість, що вона наділена здатністю до самовизначення, активної, цілеспрямованої діяльності. Вона є не просто річчю серед речей чи істотою серед істот (тварин), а суб'єктом практичної діяльності, пізнання, естетичного освоєння дійсності, морального ставлення насамперед до собі подібних. У всьому цьому проявляється духовність людини. На рівні філософського мислення проблема "людина і світ" виступає як питання про відношення свідомості до буття, духу до матерії. В марксистській філософській традиції це питання розглядається насамперед в онтолого-гносеологічному плані: що є первинним і що вторинним, похідним? Чи може людина пізнати світ? Але цим питанням проблема "людина і світ" не вичерпується, а альтернативна (антиномія) не має такого абсолютного характеру, який їй іноді приписується. В загальносвітоглядному і смисложиттєвому плані не менше значення, ніж онтолого-гносеологічна, має аксіологі-чна проблема — проблема цінності, сенсу самої людини і всього, що для неї є значущим. І тут зберігаються протилежності між тими нормами світогляду, які визнають абсолютну цінність людини (й окремої особи) і тими, які такої цінності не визнають або вважають її лише відносною. На відміну від інших антиномій між цими протилежними позиціями компроміс неможливий, їх примирення виключається. Людяність і нелюдяність, гуманізм і антигуманізм, моральність і аморалізм, у найзагальнішому виразі — добро і зло — тут необхідний однозначний вибір, принцип діалогізму і толерантності стає незастосовним.

34. Проблематичність людського буття.

В першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини людиною не можна звести до життя її організму, зв'язок людини із процесами культуротворення та суспільної історії. Всі ці аспекти певним чином концентруються в такому феномені, як проблематичність людського буття.

Ця проблематичність проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, проте не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом, наприклад, так, як у неї росте волосся. Проблематичність людського буття зумовлена ще й тим, що людина може мінятися, причому інколи - досить суттєво: у певному сенсі людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним.

Через це досить складно віднайти та визначити якісь однозначні норми, які можна було би прикладати до людини з метою встановлення "міри людяності" певної конкретної людини. Але, попри все, ми чудово розуміємо, що сьогодні не існує іншого способу бути людиною, окрім того, щоби спочатку народитися людиною, мати людський організм, позбавлений якихось фатальних патологій чи то вад. А тому мати людський організм - це є для буття людини умова необхідна, проте недостатня. Це значить, що ми повинні до неї додати ще щось таке, що буде на ній ґрунтуватися, але її перевищувати.

Ось чому буття людини постає перед нами складною системою ієрархічно вибудованих сходинок, кожна із яких передбачає існування попередніх, проте такою, що надає їм вищого значення.

Людський спосіб буття:

• включення людини в соціально-культурні процеси -> опанування людськими способами діяльності

• вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя

• здатність прилучитися до духовного універсуму

1). В ході включення людини в суспільно-культурні процеси, відбувається врегулювання людських дій, внаслідок якого стихійні прояви людини будуть обмежені, а деяким буде надано принципово інакшого спрямування.

2). Через включення у соціально-культурні процеси відбувається опановування людськими способами діяльності, починаючи з найпростіших, і закінчуючи найскладнішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідоме дотри-мання норм суспільного життя.

3). До включення людини в соціально-культурні процеси потрібно додати свідомість та усвідомлення, тобто вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами.

Отже, свідомість, як вміння самостійного оцінювання та принципового регулювання власних дій, є також невід'ємною складовою того, що ми називаємо "бути людиною".

4) Недостатньо мати здатність усвідомлювати, треба, щоби всі наші усвідомлення вписувалися в певну ці-лісність, яку ми звичайно називаємо людським духовним універсумом, а це значить, що ми повинні вміти його створювати, тобто вміти створювати принципи, ідеали, сенси.

Коли ми, окреслюючи феномен людського буття, доводимо до останнього пункту, саме цей останній пункт - виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму, - і постає вирішальним для того, щоби ввести людину у людський спосіб буття, бо поза ним неможливі свідомі оцінки,а, значить, неможлива справжня соціалізація і виведення людини за межі суто біологічного існування.

Бути людиною або перебувати у людському способі буття, - це значить боротися за це, відвойовувати у природних стихій територію такого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно перейти міру і постати ворожим природному, а це й робить названу боротьбу складною, сповненою внутрішнього драматизму, але й - справжньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання.