75. Істина, добро, краса як вартощі.

Цінності відмінні між собою за своїм статусом і за рівнем свого функціювання в людському бутті. Зокрема, є ситуаційні та універсальні цінності. До останніх належать такі цінності, які є фунтом і загальною умовою розгортання такого світу, що установлюється понад конкретними ситуаціями, пропускає "крізь себе" конкретні смисли й визначає якийсь загальний вимір людського буття. Такою універсальною цінністю є, наприклад, краса, яка надає певний - естетичний - смисл цілому світу людських почуттів і переживань, що, у свою чергу, стає підґрунтям розгалуженого світу мистецтва. Незалежно від того, в чому вбачають красу ті чи ті народи, соціальні верстви, генерації, всі вони обов'язково мають бути прилученими до світу краси як такого. Ми можемо сперечатися, навіть ворогувати через розбіжність наших естетичних уподобань, але ще більшою прикрістю для нас буде повна відсутність у когось естетичних здатностей. Ми будемо сприймати це як брак чогось істотного для людини.

Ще більш необхідною вважаємо ми прилученість людини до світу моральності, який грунтується на такій універсальній цінності, як добро. Знов-таки можна не погоджуватися щодо змісту наших уявлень про добро, але необхідність добра як універсального морального регулятива, як певної точки відліку для моральних оцінок і суджень ніким не заперечується. Добро сягає скрізь, і навіть краса потрапляє в поле моральної оцінки.

Та, мабуть, ще універсальнішою цінністю є свобода, її багатовимірність справді вражає. Свобода - це відсутність примусу й самопримусу, самовільне зусилля; це потреба й здатність; це безпосередній самовияв і самообмеження; це наявне й бажане; це водночас умова, зміст і продукт людського життя та людської історії; це мета й засіб розвитку людини; це благо й тягар; це подолання необхідності й разом з тим суб'єктивна необхідність. Понад те, свобода так чи так присутня в структурі інших цінностей. Скажімо, краса своїм обов'язковим моментом має вільний вияв досконалості. Здійснення добра через людські вчинки необхідною умовою має вільний вибір. Умовою здійснення істини як універсальної людської цінності є вільний, неперешкоджуваний пошук того узагальненого та універсального смислу, що він сприймається людиною як істина.

76. Проблема смерті і безсмертя як центральна проблема релігійної віри.

Християнське розуміння сенсу життя, смерті і безсмертя виходить з старозавітного положення: "День смерті краще дня народження "і новозавітній заповіді Христа" ... я маю ключі від пекла і смерті ". Боголюдський сутність християнства виявляється в тому, що безсмертя особистості як цілісної істоти мислимо тільки через воскресіння. Шлях до нього відкритий спокутної жертвою Христа через хрест і воскресіння. Це сфера таємниці і чуда, тому що людина виводиться зі сфери дії природно-космічних сил і стихій і ставиться як особистість віч-на-віч з Богом, який теж є особистість.

Таким чином, метою життя людини є обоження, рух до вічного життя. Без усвідомлення цього, земне життя перетворюється на сон, порожню і святкую мрію, мильний міхур. По суті, вона є тільки готування до життя вічного, що не за горами для кожного. Тому й сказано в Євангелії: "Будьте готові, бо, в який ви не думаєте, прийде Син Людський". Щоб життя не перетворилася, за словами М. Ю. Лермонтова, "у порожню і дурний жарт", необхідно завжди пам'ятати про смертний час. Це не трагедія, а перехід в інший світ, де вже живуть міріади душ, добрих і злих, і де кожна нова входить на радість чи борошно. За образним висловом одного з моральних ієрархів: "Вмираючий людина - призахідне світило, зоря якого вже блищить над іншим світом". Смерть руйнує не тіло, а тленность його і тому вона - Не кінець, а початок життя вічного.

Інше розуміння безсмертя християнство зв'язало з образом "Вічного жида" Агасфера. Коли знемагає під вагою хреста Ісус йшов на Голгофу і захотів відпочити, що стояв серед інших Агасфер сказав: "Іди, іди", за що і був покараний - йому назавжди було відмовлено в спокої могили. Зі століття в століття приречений він блукати по світу, чекаючи другого пришестя Христа, який один може позбавити його осоружного безсмертя.

Образ "гірського" Єрусалиму пов'язаний з відсутністю там хвороби, смерті, голоду, холоду, бідності, ворожнечі, ненависті, злоби та інших зол. Там життя без праці і радість без суму, здоров'я без немочі, і честь без небезпеки. Все в квітучої юності і віці Христа утішаються блаженством, куштують плоди миру, любові, радості і веселощів, причому "один одного люблять як себе". Євангеліст Лука так визначив суть християнського підходу до життя і смерті: "Бог не є Богом мертвих, а Бог живих. Бо у нього всі живі". Християнство категорично засуджує самогубство, тому що людина не належить собі, її життя і смерть "у волі Божої".

Інша світова релігія - іслам - виходить з факту створене людини волею всемогутнього Аллаха, який, перш за все, милосердний. На питання людини: "Хіба, коли я помру, я буду відомий живим?", Аллах дає відповідь: "Хіба не згадає людина, що ми створили його раніше, а був він нічим?". На відміну від християнства, земне життя в ісламі розцінюється високо. Тим не менш, в Останній день усе буде знищено, а померлі воскреснуть і постануть перед Аллахом для остаточного суду. Віра в загробне життя є необхідною,

оскільки в цьому випадку людина буде оцінювати свої дії і вчинки не з точки зору особистого інтересу, а в сенсі вічної перспективи.

Опис раю і пекла в Корані повні яскравих подробиць, щоб праведники могли цілком задовольнитися, а грішники отримати по заслугах. Рай - це прекрасні "сади вічності, внизу яких течуть ріки з води, молока і вина", там же "чисті дружини", "повногруда ровесниці", а також "чорнооких і великоокі, прикрашені браслетами з золота і перлів". сидять на килимах і спираються на зелені подушки обходять "хлопчики вічно юні", що пропонують на стравах із золота "м'ясо птахів". Ад для грішників - вогонь і окріп, гній і помиї, плоди дерева "заккум", схожі на голову диявола, а їхня доля - "крики і ревіння". Запитувати Аллаха про смертний час не можна, так як знання про це тільки в нього, а "що тобі дано знати, - може, час уже близький".

Ставлення до смерті і безсмертя в буддизмі значно відрізняється від християнського і мусульманського. Сам Будда відмовлявся відповідати на запитання: "Бессмертен чи той, хто пізнав істину або смертний він? ", а також: чи може той, хто пізнав бути смертним і безсмертним одночасно? По суті, визнається тільки один вид" дивного безсмертя "- нірвана, як втілення трансцендентного надіснуванні, Абсолютного Початку, що не має атрибутів.