37. Соціологічні теорії про природу людини.

Будь-яка значна по масштабу теорія суспільства припускає явну чи неявну присутність якоїсь теорії людини, її сутності і місця у світі. Іншими словами, з теоретичною соціологією завжди межує визначена філософська антропологія. Так було й у Маркса. Його бачення людини сформувалося під впливом просвітителів, Гегеля, Фейєрбаха, а також Гесса. Хоча Маркс не ставив перед собою задачі створити особливу філософську антропологію, його концепція людини в цілому відрізнялася глибокою оригінальністю.

Відповідно до Маркса, людина - це насамперед homo faber, людина виробляюча. Продуктивна праця - от що відрізняє людину від тварини. Людина відрізняється від тварини тим, що не стільки пристосовується до навколишнього світу, скільки його пристосовує до себе.

Разом з тим праця зв'язує людину з природою. Завдяки праці в ході історичного розвитку люди все більше опановують природні стихії. Але разом з тим, у міру оволодіння цими стихіями, створені самими людьми продуктивні сили і суспільні відносини все більше протистоять їм у якості зовнішніх, далеких, ворожих для них сил. Відбувається відчуження людини від створених нею сутностей. Людина виявляється відчуженою від результатів своєї праці, від процесу праці, від суспільства і від самої себе (самовідчуження). Тільки в майбутньому комуністичному суспільстві, коли закінчиться «передісторія» людства і почнеться його «справжня» історія, коли людство з «царства необхідності» перейде в «царство волі», людина повернеться до самої себе, і відчуження буде переборено.

Маркс виходить з руссоїстського погляду на людську природу, відповідно до якого людина по природі своєї — істота цілісна, «невідчужена», добра. В оцінці людської природи К.Маркс непохитний раціоналіст: людина, у його розумінні, істота споконвічна і безумовно розумна. Конт навіть у своїй «об'єктивній» соціології, не говорячи про «суб'єктивний», залишає місце для віри і почуття як важливих факторів людської життєдіяльності.

Для того щоб споконвічно позитивні родові якості людини проявилися, необхідно докорінно перетворити суспільство. У майбутньому комуністичному людстві (Маркс, як і Конт, виходить із уявлення про «розшерення соціальної вселенної», розглядаючи людство як розширене до межі суспільство) людина, переборюючи відчуження, повернеться на нові, більш високі ступіні до свого вихідного й у той же час справжнього стану. Відмінність же цього, нового «золотого століття» від первісного полягає в тому, що тут «невідчуженість» базується не на низькому рівні продуктивних сил і обмеженості відносин людей між собою і з природою, а, навпаки, на безмежному росту продуктивних сил, на всемогутності людини і небаченому достатку.

Ця концепція людини, яка безпосередньо переростає в утопію, складає свого роду постійний фон наукових пошуків Маркса. Останні, однак, мали потребу в менш абстрактних постулатах і категоріях. Тому Маркс формулює тезу про соціальну сутність людини і звертається до її вивчення. Одна з найбільш відомих його Тез про Фейєрбаха» говорить: « .Сутність людини не є абстракт, властивий окремому індивіду. У своїй дійсності вона є сукупність усіх суспільних відносин».