63. Прикмети наукової раціональності.

Наука – сфера людської діяльності з функцією розробки і теоретичної систематизації об’єктивних знань про дійсність. Включає дослідження по отриманню нового знання і результату цього знання. Дає нам суму знань – наукову картину світу. Предмет науки – опис, пояснення, передбачення процесів і явищ дійсності.

Джон Мілл вважав : наука – позитивне і потрібне знання; поза наукою філософії нема; філософія не позитивна і не потрібна; абсолютизація науки.

Позитивізм — філософський напрям, який єдиним джерелом істинного знання проголошує емпіричний досвід, заперечуючи пізнавальну цінність філософських знань, теоретичного мислення. Для того , щоб повністю розмежувати філософію і науку існує течія позитивізму. Три форми позитивізму розвивались протягом 120 років. Філософія завжди наявна в науці, схована в ній, тому якщо не можна розмежувати їх , о треба шукати шляхів порозуміння між ними. Третій позитивізм розвивається в 60-80 роках ХХ ст.. і його представниками є Расселл , Кут, Лакатош, Йолом та ін.

7 Принципів наукової раціональності

1)принцип міровизначеності – наукове знання чітко бачить межі свого застосування і є завжди обмеженим предметом. Оскільки предметом філософії є світ як універсум то філософія не є науковим знанням.

2) принцип порядкований послідовності — досліджуване явище повинно бути поставлене в ряд : йому щось передує, за ним щось слідує. Це принцип причиновості і має нагромаджуючий характер.

3) принцип достатньої підстави – наукове знання завжди звертається до своїх основ, вихідних принципів.

4)принцип чіткості критеріїв бінарних опозицій (добро-зло; правда-кривда; рай-пекло). В науці завжди чітко розмежовується об’єктивне і суб’єктивне, істина чи фальш.

5)принцип аналітичності – розклад цілого на складові елементи і на основі вивчення кожного елемента відбувається синтез знань про предмет. (людина є дуже складною істотою. Дізнатись все про людину – є дуже складним процесом, який вимагає багатьох зусиль).

6) принцип Сократичної іронії чи принцип сумніву Декарта — в науці немає таких догм чи теорій, яких не можна було б переглянути.

7)принцип відтворюваності — дослід повинен повторюватися у 100 процентах.

64. Рівні наукового пізнання і критерії їх розрізнення.

Наукове пізнання – це процес (система знань), який розвивається і охоплює 2 рівні – емпіричний та теоретичний. Світ ділиться на світ явищ(поверхня речей, видимість) і сутність (глибину речей невидиме). Ці 2 рівні наукового пізнання розрізняються за змістом, метою і методологічною спрямованістю.

За змістом:

Емпіричний – це пізнання явищ, зовнішніх зв’язків.

Теоретичний – це пізнання суті, внутрішніх, необхідних, сталих, істотних зв’язків речі; пізнання структури.

За метою:

Емпіричний – дослідження зв’язку явищ.

Теоретичний – пізнання чи встановлення меж цього явища, зв’язків між законами.

За методологічною спрямованістю:

Емпіричний – ми застосовуємо апарат науки домових явищ. Наприклад температуру(про холодний квітень).

Теоретичний – розробка поняттєвого апарату або нових понять.

Ці 2 рівні між собою взаємопов’язані. На емпіричному рівні переважає живе споглядання – чуттєве пізнання. Раціональний момент та його форми (поняття, судження) хоча й присутні, але підпорядковані чуттєвості. Тому об’єкт, який досліджується, відображається переважно через його зовнішні зв’язки та вияви. Що є доступними для живого споглядання. Значною мірою вони відображають і внутрішні відносини. Збір фактів, їх первинне узагальнення, аналіз експериментальних даних та їх систематизація і класифікація – це специфічні ознаки емпіричного пізнання. Емпіричне, дослідне випробування спрямоване безпосередньо на об’єкт опановує його за допомогою таких засобів, як порівняння, вимірювання, спостереження, експеримент, аналіз, індукція. Тим часом дослідження не буває сліпим: воно планується, конструюється за допомогою теорії. З цієї причини так звані емпіричні факти завжди мають теоретичне навантаження. Початок науки – це не самі по собі предмети, не голі факти, а теоретичні схеми, концептуальні каркаси дійсності. Вони склад з абстрактних, ідеальних конструктів. Це – постолати, визначення, принципи, концептуальні моделі тощо.( Йоптваюмать!)

Не можна почати наукове дослідження не маючи чогось на зразок теорії. І тому певна концептуальна точка зору є необхідною. Навіть достеменна перевірка ідеї досвідом сама живиться ідеями. Експеримент є дією, яка планується і на кожному кроці скориговується теорією. Тобто людина сама формує свій досвід.

Теоретичному рівню наукового пізнання властиве переважання раціонального моменту- понять, теорій, законів та ін. форм, пов’язаних з діяльністю мислення. Живе споглядання при цьому не заперечується, але стає підпорядкованим. Теоретичне пізнання відображає явища в їх внутр. зв’язках та закономірностях , які виявляються в результаті раціональної обробки даних емпіричного знання. Така обробка здійснюється за допомогою систем абстракції (понять, умовиводів, законів, категорій, принципів). Мислення на основі емпіричних даних працює з об’єктами дослідження, сягає їх сутності. Прагнучи істинного знання, теоретичне пізнання користується такими пізнавальними засобами , як абстрагування (відхід від певних якостей та відношень речей), ідеалізація (процес створення чистомислительських речей та предметів) синтезу (поєднання в систему набутих у результаті аналізу елементів), дедукція (рух пізнання від загального до окремого, сходження від абстрактного до конкретного тощо). Межа між емпіричним і теоретичним рівнями пізнання умовна і рухома. Емпіричні дослідження, набуваючи за допомогою експериментів та спостережень усе нових і нових даних, стимулюють просування теоретичного пізнання. А з іншого боку, теоретичне пізнання, розвиваючи та конкретизуючи свій зміст на основі емпіричного дослідженні розкриває ширші обрії для діяльності емпіричного пізнання.

Колись емпіричний рівень розвитку науки домінував, а зараз домінує теоретичний.

Метод :

• систематизований спосіб досягнення певних цілей

• теоретичне усвідомлення і принципи наукової раціоналізації.

Методологія – наука, яка вивчає методи, наука про сукупність підходів, способів, методів, прийомів, процедур, що застос. в методі наукового пізнання і практичної діяльності. Ця форма самосвідомості науки виникає в середині 19 ст.. Теоретичному рівні окрім синтезу і дедукції властиві ще методи формалізації (матем. , логіка), матемалізації, аксіоматичні методи (в геометрії). Теоретичний рівень є домінуючим в науці, оскільки з однієї теорії виводиться інша, а вже потім під неї добувається емпіричний матеріал.

Шлях пізнання є оберненим:

S→O = знання спочатку теорія а потім знання (винахід)

O→S = знання

Форми розвитку наукового пізнання і наукового знання:

• науковий факт – це не предмет і не об’єкт, а перша форма нашого знання(темп, погода);

• наукова проблема – чому?(погода холодна?) усвідомлення того, чого я не знаю в цьому предметі. Знання про незнання – формуються варіанти відповідей;

• наукова гіпотеза – один із можливих розв’язків проблеми. Має бути 2 несумісні гіпотези (ймовірне значення);

• наукова теорія – форма вірогідного знання, яке дає цілісне знання про сутність вірогідного знання;

• наукова ідея, як форма синтезу знання – способи бачення використання теорії.