2.1.1. Передумови виникнення менеджменту.

2.1.2. Еволюція поглядів на сутність менеджменту та еволюція підходів

до його вивчення.

2.1.3. Сучасне поняття менеджменту.

Примітка: до кожного питання плану скласти тези і записати в основний конспект.

2.2. Накреслити в конспекті структурно-логічну схему підходів до визначення менеджменту.

3. В результаті С/р № 1 студент повинен:

3.1. знати: еволюцію поглядів на сутність менеджменту та його сучасне поняття;

3.2. уміти: дати характеристику підходів до вивчення менеджменту.

4. Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте передумови виникнення сучасного менеджменту. У чому полягає сутність управлінських революцій?

2. Розкрийте підходи, що найчастіше використовуються при визначенні сутності менеджменту.

• менеджмент як функція;

• менеджмент як процес;

• менеджмент - це орган або апарат управління;

• менеджмент-це категорія людей, що управляють організацією;

• менеджмент як наука;

• менеджмент як мистецтво.

3. У чому полягає сутність сучасного менеджменту?

Самостійна робота № 2 – 2години Тема: Інтегровані підходи до управління

План

1. Процесний підхід до управління

2. Системний підхід до управління

3. Ситуаційний підхід до управління

1. Процесний підхід до управління

З розвитком промислового виробництва, поглибленням поділу праці та розширенням організаційно-господарських зв'язків потре­ба у фахівцях з організації виробництва та управління зросла, а про­блемами управління стали цікавитися всі, хто мав справу з вироб­ництвом, тому і напрями дослідження проблем управління були різно­манітними.

Незважаючи на те що основне завдання менеджменту зводилося до досягнення якомога більшої віддачі від праці робітників на осно­ві авторитарного стилю керівництва, вже в цей період намітилась тенденція до переходу від принципу нагляду за працею до принципу її організації на наукових засадах.

Розвиток управління як наукової дисципліни здійснювався на основі різних підходів, які часто збігалися та поєднувалися. Оскіль­ки об'єктом управління є техніка та люди, то успіхи в теорії управління завжди залежали від успіхів в інших пов'язаних з управлін­ням галузях, таких як математика, інженерні науки, психологія, со­ціологія, антропологія. З розвитком цих галузей знань дослідники у сфері управління, теоретики і практики, дізнавалися все більше про фактори, які впливають на успіх організації. Ці знання допомагали фахівцям зрозуміти, чому деякі теорії з часом не витримували пе­ревірки практикою, і знаходити нові підходи до управління.

Розвиток теорії та практики менеджменту прийнято розглядати з виділенням підходів і шкіл управління. Наприклад, Р.М. Фалмер історично поділяє підходи до управління на три основні школи: на­укове управління, що підкреслює важливість ефективності; людські відносини, що враховують людські аспекти ефективності; адмініст­ративне управління, що робить наголос на аспекти координації в керуванні.

Дж. О'Шонессі, розглядаючи принципи організації управління фірмою, групує школи управління за такими підходами: класичний підхід; теорія людських відносин, біхевіористичний підхід; систем­ний підхід; ситуаційний підхід.

М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі в праці "Основи менеджменту" наводять групування з виділенням підходів до управління з позиції різних шкіл управління (наукове управління; класична, або адміні­стративна, школа управління; школа людських відносин; школа нау­ки поведінки; школа науки управління, або кількісний підхід); процесний підхід; системний підхід; ситуаційний підхід.

У своїй праці "Загальне та промислове управління" (1916) функціону­вання будь-якої організації Файоль зводив до таких основних видів діяльності: технічної, комерційної, фінансової, бухгалтерської, адміністративної, захисту особи та власності людей.

Кожний із цих видів діяльності потребує управління, отже, перед­бачає здійснення функцій планування, організації, координації, моти­вації, контролю.

Отже, Файоль виявився й основоположником процесного підходу до управління організацією, розглядаючи управління не як ряд са­мостійних актів, а як серію повторюваних взаємопов'язаних дій, за допомогою яких послідовно та безперервно реалізуються перелічені вище функції. У забезпеченні такої послідовності й безперервності полягало, на думку Файоля, головне завдання менеджменту. Іншими словами, відбулася зміна управлінської парадигми: якщо традицій­ний підхід наголошував на самостійності окремих елементів органі­зації, то процесний — на їхній взаємозумовленості.