3. Ситуаційний підхід до управління

З розвитком і ускладненням ринку завдання організації управлін­ня підприємством стають більш складними і суперечливими. За та­ких умов розробка управлінських рішень вимагає аналізу конкретних ситуацій з урахуванням усіх факторів, оцінки їхнього впливу на діяльність підприємства і результатів його функціонування. Так виникла необхідність у розробці ситуаційного підходу, загальна схема якого включає такі етапи: діагноз ситуації для визначення головних проблем; формулювання управлінських цілей і виявлення головного шляху досягнення їх; вивчення характеристик ситуації з виділенням факторів, що впливають на прийняття рішень; розробка альтернатив­них курсів дій; оцінювання кожної альтернативи і визначення най­кращої з них у відповідній ситуації; оцінювання плану в конкретній ситуації з погляду ефективності досягнення мети підприємства.

Однак сутність ситуаційного підходу зводиться не стільки до цієї процедури, скільки до спроби теоретично сформулювати, емпірично перевірити, а потім рекомендувати типові рішення в сфері органі­зації виробництва та управління щодо систем внутрішньофірмового планування і бухгалтерського обліку, інформаційно-обчислюваль­них систем, у доборі кадрів відповідно до кожної з типових управ­лінських ситуацій.

Останніми десятиліттями широку популярність завоювали саме ідеї ситуаційного підходу, в межах якого доводиться правомірність різних типів систем управління (як жорстко регламентованих, так і заснованих на внутрішній свободі), залежно від конкретних характе­ристик організації. Використовуючи ситуаційний підхід, менеджери можуть визначити, які методи і засоби будуть найбільше сприяти досягненню мети організації в конкретній ситуації.

Системний і си­туаційний підходи є методами, що дають змогу поєднувати, приводи­ти у відповідність частини цілого і тому служать ефективним мето­дичним апаратом організації управління в мінливих умовах госпо­дарювання.

Ставлення до наукового інструментарію стало ще більш уважним, коли на початку 80-х років було усвідомлено значення "організаційної культури", яка інтегрує різні підходи до управління.

Незайвим буде застерегти управлінський апарат і від дій, спрямованих на надмірне захоплення різними модними управлінськими нововведеннями, що межують із простою імітацією. Світова практика переконує, що механічне копіювання досвіду інших, як правило, не дає очікуваних результатів. Просто запозичити чужий досвід недостатньо. Як правило, успіху досягають у цій справі ті ділові організації, котрі здатні, з одного боку, вміло проаналізувати і глибоко осмислити логіку дій конкурентів, а з іншого — проаналізувати свої невдачі, розробити свій оригінальний шлях розвитку. В цьому плані особливої уваги заслуговує стратегія японських підприємців, котрі виходять з того, що "...для перемоги в конкурентній боротьбі необхідно знайти краще у світі, вивчити його та зробити більш досконалим, ніж це було раніше".

Криза теоретичної управлінської думки середини XX ст. позна­чилася на еволюції управління в цілому й оновленні методологічно­го інструментарію зокрема: широкого використання принципів сис­темного підходу, розширення міждисциплінарної основи досліджень, перегляду понять і основних критеріїв ефективності управління. Причини такого стану криються у зміні характеру економічного розвитку, у впливі на управління змін у технології, робочій силі, умовах підприємницької діяльності.

Необхідність постійного пошуку нових підходів до управління виробництвом породжується насамперед розвитком факторів виробництва. Радикальні структурні перетворення у виробництві пов'язані з широким освоєнням матеріало-, енерго- і трудозберігаючих методів. Для сучасного виробництва характерні висока гнучкість і маневреність, підвищення частки спеціалізованої або дрібносерійної продукції, постійне оновлення номенклатури.

Разом із тим слід зауважити, що якщо впровадження і викорис­тання передових технологій не підкріплюється належною увагою до управління і продовжують домінувати адміністративні, технократичні принципи керівництва, то це призводить до негативних наслідків. На загальному тлі зростання якості робочої сили відбувається по­дальша її диференціація — за рівнем підготовки, здатністю адапту­ватися до змін, за участю в нововведеннях і господарських рішен­нях. Більш високий освітній рівень робочої сили веде до переорієн­тації ціннісних настанов, не пов'язаних безпосередньо з роботою. Механізм трудової мотивації стає більш складним і різноманітним. З огляду на ці обставини управлінський апарат спрямовує зусилля на розв'язання таких завдань: переорієнтацію управлінських мето­дів на кінцеві результати трудового процесу, поєднання завдань, ново­введень; розробку альтернативних варіантів організації, режимів ро­боти з більш гнучкими параметрами, індивідуалізованих умов праці; розширення стимулюючого інструментарію і підвищення ролі ва­желів активізації новаторської діяльності; довгостроковий розви­ток (планування кар'єри) ключових груп працівників; формування нового господарського мислення персоналу фірми, що стимулює ди­намічні зміни і підприємницький стиль роботи.

Безумовно, що визначальний вплив на еволюцію системи управ­ління виробництвом мають зміни ринку. Наріжний камінь економіч­ного процвітання компанії сьогодні — це спроможність тонко відчу­вати найменші зміни в тенденціях розвитку ринку. Орієнтація на покупця значно ефективніша, ніж орієнтація на ринок взагалі.

Аналіз розвитку теорії і практики управління дає змогу зробити висновок, що менеджмент є узагальненням практики раціонального управління комерційними підприємствами. Із зміною умов підприєм­ницької діяльності розвивалися і змінювалися теорія та практика менеджменту як наукової системи управління.

Головними ознаками, що характеризують еволюцію систем управ­ління, є: стабільність, реактивність, передбачення, дослідження, творчість.

Зміни умов підприємницької діяльності в тому або іншому су­спільстві, державі неминуче приводять до зміни середовища (внутріш­ньої і зовнішньої) існування фірм. З прикладного погляду це означає, що менеджери фірм у своїй діяльності повинні дотримуватися прин­ципу, положення, що їхня фірма може успішно розвиватися лише в тому разі, якщо вони будуть постійно з випередженням подій вияв­ляти й прогнозувати зміст і ступінь зміни середовища існування своєї фірми та забезпечувати її пристосування до умов, що зміню­ються.

Розвиток управлінської діяльності як практики в процесі роз­витку ринку позначається й на еволюції процесу організації управ­ління як наукової дисципліни, яка є складовою економічної теорії. Історичну ретроспективу процесу розвитку організації управління і її елементів подано в табл. 1.

Таблиця 1. Внесок у сучасну науку менеджменту різних шкіл і підходів

	Наукові напрями і ключові положення, концепції	Основні ідеї, які використовуються в сучасному менеджменті
	Науковий менеджмент і класична (адміністративна) школа
	Наукові принципи орга­нізації праці Раціоналізація виконан­ня робіт Поділ праці в управлінні	Науковий підхід до менеджменту й прин­ципи управління Аналіз способів виконання робіт з метою вдосконалення виробництва Оплата праці як найважливіший елемент мотивації працівників
	Школа людських відносин і школа наук поведінки
	Колектив як особлива соціальна група Міжособові відносини як фактор підвищення ефективності та потенціалу кожного працівника	Використання в менеджменті факторів комунікацій, групової динаміки, мотивації та лідерства Дослідження поведінки людей в організа­ціях Ставлення до членів організації як до активних людських ресурсів
	Кількісний підхід (математична школа)
	Використання методу кількісних досліджень, моделювання й ЕОМ в управлінні	Використання кількісних вимірів при прийнятті рішень Використання інформаційних систем управління й комп'ютерної техніки
	Системний і ситуаційний підходи
	Взаємодія та взаємоза­лежність усіх компонен­тів організації Виявлення й урахуван­ня ситуаційних змінних зовнішнього середовища	Розгляд організації як системи, що скла­дається із взаємопов'язаних частин Значення зовнішнього середовища й обер­неного зв'язку для досягнення успіху організації Прийняття управлінських рішень на основі виявлення всієї сукупності ситуаційних факторів