2. Системний підхід до управління

Згідно з системним підходом елементи, що складають зміст управ­лінської діяльності, не просто функціонально випливають один з одного, на що звертав увагу процесний підхід, а всі без винятку по­в'язані один з одним, впливаючи один на одного або безпосередньо, або опосередковано. Зміна одного з них неминуче зумовлює зміни в інших, а в кінцевому підсумку — і в усій організації. Це вимагає комплексного розв'язання будь-яких її проблем: великих і малих, простих і складних, поточних і перспективних.

Системний підхід базується на використанні теорії систем у менеджменті з кінця 50-х років. Система – це сукупність взаємопов’язаних елементів, які, постійно взаємодіючи, визначають її характер і орієнтовані на досягнення визначеної мети в умовах зовнішньго середовища, що постійно змінюється. Усі організації ( об’єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів, як структура, завдання, технологія, люди і цілі.

Одним із представників системного підходу був американський дослідник підприємницької діяльності, що посідав протягом 20 років пост президента телефонної компанії, Ч. Барнард, котрий у своїй праці "Функції виконавця" (1938) уперше розглянув підприємство як соціальну систему. Основні функції менеджменту, на його думку, полягають у визначенні завдань організації, підтриманні зв'язку між її окремими елементами і забезпеченні їхнього ефективного функ­ціонування.

Барнард сформулював ідею соціальної відповідальності корпорації, згідно з якою діяльність окремих організаційних підсистем і прий­няті в них рішення мають соціальні наслідки як для організації, так і для навколишнього середовища, тому менеджмент має це врахову­вати з позиції перспективних інтересів організації.

Іншим представником системного підходу вважається видатний теоретик у галузі управління Пітер Друкер.

Основні його погляди зводилися до таких положень:

• виняткова роль професійного менеджера в організації;

• управлінська еліта як основа підприємництва і сучасного суспільства;

• ідея самоврядування трудового колективу, відповідно до якої робітники та службовці мають обирати спеціальний орган для вирі­шення соціальних проблем і таким чином підвищувати свою відповідальність за справи фірми;

• управління здійснюється згідно з визначеними завданнями організації. Лише після розробки їх можна визначити функції, си­стему і методи взаємодії елементів процесу управління. Це суперечило логіці, що діяла з часів А. Файоля, відповідно до якої на перше місце ставилися функції і процес управління. Спочатку дуже сильний вплив на управлінську думку справили в 50—60-х роках ідеї "постбюрократичних організацій", "організованого гуманізму", а потім у 70—90-х роках — уявлення про підприємство як відкриту систе­му, яка активно взаємодіє зі складним та різноманітним зовнішнім середовищем і, врешті-решт, пристосовує внутрішню організаційну структуру до стану зовнішнього середовища.

У 80-ті роки однією з найбільш популярних теорій системного підходу стала концепція "7-S", розроблена Е. Атосом, Р. Паскалем, Т. Пітерсом, Р. Уотерменом, котра передає спосіб осмислення проблем, пов'язаних з розвитком або перебудовою організації (модель Мак-Кінсі "7-S"). Її назву утворено з назв семи взаємозалежних змінних, які в англійській мові починаються з літери "S": стратегія (strategy), структура (structure), система управління (system), персонал (staff), кваліфікація працівників (skill), організаційні цінності ( shared values), стиль (style).