3.Оголошення іноземця безвісно відсутнім чи померлим та його наслідки в Україні і за кордоном.

ЗУ "О МЧП"

Стаття 20. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою

1. Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи.

у “Кодексі Наполеона” (Цивільному кодексі французів) 1804 р. Напо-леон у Кодексі передбачив, щоб французький солдат, хоч би як довго він перебував у полоні, на лікуванні після поранення тощо, повернувшись до Франції, нічого не втратив у своєму цивільно-правовому становищі. Запроваджена Наполеоном норма існує дотепер.Статтю 1565 “Визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її такою, що померла” проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. сформульовано так:

“Підстави та правові наслідки визнання фізичної особи безвісно від-сутньою або оголошення її такою, що померла, регулюються останнім з відомих особистих законів особи, що зникла”.Розглянемо, як зазначене питання регламентовано у двох міжнарод-них договорах України. Ознайомимося зі ст. 25 “Визнання особи безвісно відсутньою та оголошення померлою” Конвенції про правову допомогу і правові відноси-ни з цивільних,сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., укладеної в Мінську.

“1. У справах про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошен-ня померлою і у справах про встановлення факту смерті є компетентни-ми установи юстиції Договірної Сторони, громадянином якої була особа у той час, коли вона за останніми даними була жива, а щодо інших осіб — установи юстиції за останнім місцем проживання особи.

2. Установи юстиції кожної з Договірних Сторін можуть визнати громадянина іншої Договірної Сторони та іншу особу, яка проживала на її території, безвісно відсутньою або померлою, а також встановити факт її смерті за клопотанням зацікавлених осіб, які проживають на її території, права та інтереси яких засновані на законодавстві цієї Договірної Сторони.

3. При розгляді справ про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення померлою і справ про встановлення факту смерті установи юстиції Договірної Сторони застосовують законодавство своєї держа-ви”.

А тепер вивчимо ст. 23 “Оголошення померлим і встановлення фак-ту смерті” Договору між Україною і Республікою Польща “Про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах” від 27 травня 1993 р.:

“1. Оголошення особи померлою і встановлення факту смерті нале-жить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, громадянином якої та особа була в той час, коли за останніми відомостями була живою.

2. Суд однієї Договірної Сторони може оголосити громадянина

іншої Договірної Сторони померлим або встановити факт його смерті:

1) за заявою особи, яка має намір реалізувати свої права, що вини-кають з спадкових або майнових відносин між подружжям, відносно нерухомого майна особи, яка померла або загинула, якщо це майно знаходиться на території тієї Договірної Сторони, суд якої має винести рішення;

2) за заявою чоловіка (дружини) особи, яка загинула або померла, що проживає на час подання клопотання на території тієї Дого-вірної Сторони, суд якої має винести рішення.

3. У справах про оголошення особи померлою і встановлення фак-ту смерті застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, грома-дянином якої була та особа на той час, коли за останніми відомостями була живою.

4. Рішення, винесене згідно з пунктом 2, має правові наслідки вик-лючно на території тієї Договірної Сторони, суд якої виніс рішення”.