3.3. Інститут права власності

Для громадського сектора особливо значимі два інститути:

а) розподіл громадських ресурсів через державну бюрократію;

б) громадське регулювання.

Ефективність способів координації потрібно розглядати не з точки зору нормативних оцінок (погано або добре), а з точки зору мінімізації трансакционных витрат. Як показала практика господарювання за допомогою його координації з єдиного центру (Держплану СРСР) супроводжується величезними трансакционными витратами, обумовленими неможливістю зосередити усю розсіяну в суспільстві інформацію про ресурси, переваги споживачів в єдиному центрі. У ринковій економіці важливу роль грають економічні інститути, серед яких інститут власності займає центральне місце, оскільки відношення власності складають основи будь-якої економічної системи. Для переходу до ринкової економіки знаходимо ряд умов, серед яких найважливішою є наявність різноманітних форм власності. Перш ніж розглядати різні форми власності, необхідно з'ясувати: що таке власність?

Різні економічні школи по-різному визначають суть власності.

Власність як економічна категорія виражає стосунки привласнення (відчуження) засобів виробництва і створюваних з їх допомогою матеріальних благ в процесі їх виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Як юридична категорія, власність є суб'єктивне тлумачення стосунків привласнення, що об'єктивно склалися, прояв громадської потреби закріпити те, що вже склалося на практиці в специфічно регулятивній формі суспільної свідомості.

Власність на матеріальні умови виробництва і власність на робочу силу забезпечують рівність чинників виробництва в ринковій економіці в тому сенсі, що вони не можуть існувати один без іншого в процесі виробництва. Стосунки власності охоплюють процеси привласнення, відчуження, користування, розпорядження чинниками виробництва і продуктами праці, стратегію і тактику розвитку виробництва, напряму використання засобів, вибір форм організації праці, і виробництва, а також контролю за ними. Власність тісно пов'язана з економічною владою.

Строго кажучи, управління виробництвом є функцією власності, однієї з її обов'язкових сторін, як правило, управляє виробництвом той, хто яв-ляется власником засобів виробництва. Власність є джерелом економічної влади. Головним, визначальним в змісті власності, явля-ется привласнення.

Привласнення - економічний зв'язок між людьми, який встановлює їх відношення до речей як до своїх. Привласнення є відчуження об'єкту власності суб'єктом від інших суб'єктів здійснюване разом з економічними, також насильницькими і юридичними способами. Можна виділити привласнення посред-ством праці, за допомогою звернення і як акт, що здійснюється в самому процесі про-изводства, момент виробництва. Всяке виробництво матеріальних благ є по суті не що інше, як привласнення людьми природної речовини і енергії в це-лях задоволення їх потреб. Якщо привласнення неможливе без производст-ва, то і виробництво завжди протікає у рамках певної форми власності. Від власності як повної форми привласнення або відчуження потрібно відрізняти володіння, користування і розпорядження.

Володіння - це неповне, часткове привласнення. Власник - представник засобів виробництва. Володіння - функціонуюча власність за умов, визначуваних власником. Ця правомочність власника охороняється законом. Законне володіння майном завжди має правову основу: закон, договір, ад-министративный акт. Наприклад, оренда кредит, які припускають терміновість, платність, зворотність, а також привласнення частини доходу.

Користування - фактичне застосування речі залежно від її призначення. 'Користування є формою реалізації володіння і власності. Якщо володіння є функція власності, то користування є функція володіння.

Розпорядження - це ухвалення рішень власником або іншою особою по пово-ду функціонування об'єкту власності, засноване на праві предпринимате-ля передавати в користування майно в межах дозволених власником. Підприємець в ринковій економіці може бути не власником, але обязатель-но повинен мати права володіння, користування і розпорядження. У сучасних умовах в розвинених країнах держава прагне зафіксувати в нормативних документах що відповідають юридичним законам економічні стосунки. Власність - це ціле, а її елементами є володіння, користування, распо-ряжение. Зв'язок між цими елементами наступний: розпорядження визначається користуванням, користування визначається володінням, володіння визначається форма-мі власності. Усі форми власності знаходяться в постійному розвитку. У міру розвитку цивілізації мінялися і стосунки власності, приймаючи найрізноманітніші форми. Це дає основу стверджувати, що власність є исто-рическая категорія. Кожна функціональна форма власності повинна, передусім, відповідати рівню зрілості громадського розподілу праці, рівню розвитку продуктивних сил суспільства, які виникають у виробництві. Форма власності повинна визначатися специфікою продуктивних сил суспільства як об'єкту індивідуальної власності людини.

Проте, положення про об'єктивну обумовленість процесу формування власності залежно від рівня розвитку продуктивних сил суспільства не можна абсолютизувати. Відношення власності розвиваються не під впливом одного чинника, а під впливом широкого спектру соціально-економічних, політичних, внутрішніх і зовнішніх чинників, також як і культурно-національних умов і традицій того або іншого суспільства.

Новітні тенденції в розвитку стосунків економічної собствен-ности

Науково-технічний прогрес в машинній індустрії породив в микроэконо-мике, нову тенденцію в розвитку організаційно-економічних стосунків : бур-но зросли масштаби кооперації праці і виробництва, породивши тим самим тенден-цию до посилення реального усуспільнення виробництва і його централізації. Мик-роэкономика набрала абсолютно нового вигляду. По-перше, на тлі дрібних господарств стали помітно виділятися господарські гіганти, які нестримно набирали силу і намагалися зайняти пануюче положення у виробництві і реалізації продукції в усіх галузях національної економіки. На зміну початкової стадії капіталізму прийшла стадія панування фінансового капіталу, в якому неразрыв-но злилися великий промисловий і великий банківський капітал. По-друге, скинувши застарілу форму одноосібної власності, великий капітал швидко придбав третій тип власності - спільно-пайовий (змішаною) собственно-сти, в якій органічно сполучені основні принципи загального і приватного при-своения. Це досягнуто таким чином:

• змішана власність утворюється шляхом об'єднання вкладів, які вносять усі учасники підприємства в загальне майно;

• спільно-пайова власність використовується в спільних цілях і під єдиним управлінням;

• кінцеві результати господарської діяльності підприємства распределя-ется відповідно долі власності кожного;

• приватна власність на засоби виробництва трудящих; б) частнокапи-талистическая, в) спільно - пайова;

Спільно пайова власність робить певний вплив на риси економічної психології :

• колективістська - індивідуалістична свідомість;

• працівники підприємств до певної міри не відчужені від обобществ-ленной власності;

• учасники об'єднання піклуються про стійке положення і доходність усього підприємства;

• у людей є розуміння залежності благополуччя кожного від загальних доходів;

- приватний економічний інтерес органічно з'єднується із загальним интере-сом колективу підприємства;

Спільно-пайова власність виступає в конкретних формах: акционер-ное суспільство; кооператив, заснований на паях учасників; товариство; великі господарські об'єднання підприємств (асоціації, союзи);

Спільні підприємства за участю національного і іноземного капита-ла; спільно-пайове майно подружжя, що уклало відповідний брач-ный контракт. У 50-60 роках XX ст. з початком НТР і переходом до постиндустриаль-ному суспільству країни Заходу зробили великий крок до зміни організаційно-економічних стосунків, виникла нова тенденція до реального усуспільнення значної частини мікроекономіки. Таке усуспільнення вилилося в розширення кооперації праці і виробництва до масштабів суспільства.

Воно проводилося у вигляді націоналізації багатьох підприємств і великих от-раслей господарства і викупом їх майна державою. У результаті з'явився государ-ственный сектор національної економіки. Економічна історія повернулася до на-чальному типу привласнення в абсолютно іншій макроекономічній формі: у вигляді державної власності. До державного привласнення увійшов багато хто базо-вые галузі промисловості, ВПК, найважливіші фінансові установи (ЦБ); виробнича інфраструктура - залізничний, повітряний, трубопровідний транспорт, мережа електропостачання і соціальне забезпечення і так далі

У сучасному світі немає жодної країни, де б держава не займалася ак-тивно господарською діяльністю. У країнах з розвиненою ринковою економікою за допомогою податків централізується і перерозподіляється державою від 1/3 (США, Япо-ния) до 50% з гаком (Швеція) валового національного продукту.

Базою застосування державної власності є ті галузі экономи-ки, в яких об'єктивно велика потреба в прямому централізованому управлінні, здійсненні державних інвестицій, в яких орієнтація на прибутковість не є критерієм, достатнім для функціонування в громадських интере-сах. Сюди відносяться такі види діяльності, що виникли в процесі розвитку общест-венных виробничих сил, які можуть функціонувати як загальні (як єдине ціле), завдяки чому об'єктивно складається державна форма управління ними і їх матеріальною основою. Державна форма власності і при необхо-димости державної допомоги для санації тих, що терплять банкрутство негосударствен-ных підприємств. Відбувається це на основі націоналізації фактично збиткових підприємств, їх санації за допомогою державних коштів і подальшої реприватизації

Сьогодні може йтися не про усунення державної власності пол-ностью, а про відміну її монопольного положення, що вже зроблене в економіці Украи-ны.

Радикальна реформа стосунків власності є ключовим питанням сучасних перетворень в економіці України в процесі переходу до ринкової системи господарства. Обумовлено це тим, що стосунки власності складають ос-нову будь-якої економічної системи. Що склалося за 70 років відношення власності в Україні склали основу адміністративно-командної системи господарства. Якщо вони залишаються незмінними, то система ринкових стосунків приречена на провал. Для переходу до ринкової економіки потрібний ряд умов, серед яких найважливішим яв-ляется різноманіття форм власності.

Об'єктивними основами різноманіття форм власності виступають:

Технологічна багатогранність продуктивних сил суспільства.

Відмінності в рівнях усуспільнення виробництва.

Відмінність в економічних інтересах суб'єктів виробництва. Різноманіття форм власності припускає, що суб'єкти мають свободу вибору форм власності, які юридично рівноправні. Це вимагає, что-бы форми власності реалізовувалися в єдиному економічному просторі, в рівних економічних умовах.

Значення різноманіття форм власності

Ускладнюється структура форм господарювання і забезпечується свобода эко-номического вибору форм господарювання.

Створюються економічні основи самостійності суб'єктів хозяйство-вания, як необхідні умови ринку.

Ускладнюється система розподілу доходів і їх поляризація.

Утворюється ринок чинників виробництва і товарну форму придбаває робоча сила.

Різне відношення до засобів виробництва.

Вертикальні зв'язки замінюються горизонтальними.

З'являється особлива функція суб'єктів - підприємницька.

Важливо знайти для кожної форми власності і господарювання свою сферу, межі поширення, щоб отримати найбільший результат для життєдіяльності функціонуючої системи.