3.5. Підприємництво як інститут ринкової економіки

Становлення інституту підприємництва є складним завданням, оскільки для цього потрібно створити конкурентне середовище, либерализировать інститут стосунків економічної власності, змінити систему господарських зв'язків і ділову культуру суб'єктів господарювання. У Господарському Кодексі України підприємництву дається таке визначення: «. це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів і отримання прибули». Підприємницька діяльність різноманітна, вона припускає наявність великих, середніх, дрібних підприємств і ефективну їх взаємодію, що створює умову для гармонійного розвитку різних галузей національної економіки.

У 2006 р. в Україні було близько 307398 дрібних підприємств, на яких працювали близько 2 млн. чоловік. По порівнянню 1991 р. кількість дрібних підприємств збільшилася в 6,5 разів, що свідчить про демонтаж командно-адміністративної системи і розвитку ринкових стосунків, в той же час їх кількість росла за рахунок їх дроблення що свідчить про слабкість цього сектора в економіки України, зниження ефектів від масштабів виробництва, росту тінізації економіки. Якщо в 1991 р. на одному малому підприємстві працювало 25 чоловік, частину продукції малих підприємств в загальних обсягах виробництва України складало 11,3%, то в 2006 р. - вже 7-8 чоловік, частину продукції дрібних підприємств склало 4,8%. Більша кількість малих підприємств зосереджена у сфері оптової і роздрібної торгівлі, громадського харчування. Якщо в 1994 р. вони складали 40,1% від загальної кількості зареєстрованих малих підприємств, то в 2006 р. - 30,1%. На малі підприємства, які працюють у сфері нерухомості із здачею житла в оренду, послуги юридичним особам в 2006 р. доводилося 19.1% від усіх малих підприємств; на підприємства промисловості в малому бізнесі в 1994 р. доводилося 16,9% від загальної кількості малих підприємств, то в 2006 р. 13% .

З початком відродження підприємництва починає формуватися його інфраструктура, яка представлена інформаційно-консультативними центрами, бізнес-центрами, технопарками, центрами підтримки молодіжного і жіночого підприємництва, громадськими об'єднаннями підприємців, системою підготовки і перепідготовки кадрів. Велике значення має залучення молоді до підприємницької діяльності. З цією метою у вищих учбових закладах 1-4 рівнів акредитації читаються дисципліни «Основи менеджменту», «основи маркетингу», «Основи бізнес - планування», «Господарське законодавство», які базуються на знаннях студентів, отриманих при вивченні фундаментальних економічних наук.

Відповідно до діючих урядових програм і перспектив розвитку підприємництва в Україні пріоритетними напрямами підтримки цього виду діяльності є:

- створення умов для підвищення ролі малого підприємництва в здійсненні структурних перетворень національної економіки і забезпечень економічного зростання;

- продовження реформ у сфері державного адміністрування і удосконалення роботи відповідних органів державного управління;

- вдосконалення податкового законодавства і посилення правового захисту підприємця;

- підвищення фінансової стійкості і ефективності функціонування підприємницьких структур;

- надання в міру можливості повної інформації підприємцям про зміст нормативних актів загальнодержавного, регіонального і місцевого рівнів, що регламентують порядок і умови їх діяльності.

Підприємці створюють в національній ринковій економіці її приватний сектор. Підприємства (фірми), що становлять основу цього сектора є самостійними господарськими одиницями різних форм власності, що об'єднують економічні ресурси для здійснення комерційної діяльності. Кінцевою метою діяльності фірми є зміцнення її позицій на ринку за рахунок максимізації прибутку. Для цього потрібні ресурсозберігаючі технології, передове устаткування, нові форми організації праці, висока кваліфікація працівників, своєчасний збір і оперативна обробка інформації, - усе це веде до підвищення ефективності виробництва і, отже, підвищенню ефективності економіки країни і на цій основі підвищення її соціальної ефективності.

ЛЕКЦІЯ № 4. Показники розвитку національної економіки.

4.1. Поняття економічного зростання і розвитку національної економіки

4.2. Чинники, що впливають на розвиток національної економіки

4.3. Основні показники оцінки економічного зростання і розвитку національної економіки : ВВП, ВНП

4.4. Система методів обгрунтування господарських рішень.

4.5. Галузева і міжгалузева структура національної економіки

4.6. Структура власності в національній економіці

4.1. Поняття економічного зростання і розвитку національної економіки

Провідним економічним показником є економічне зростання, оскільки він відбиває здатність національної економіки задовольнити потреби населення у благах, можливості підвищення рівня життя.

Проблема економічного зростання була позначена на початку XIX ст. Же. б. Сіємо, і надалі розвинена в самостійній науковий напрям Е. Домаром, Р. Харродом.

У сучасній науці існують наступні основні теорії економічного зростання і розвитку :

1) неокласичний напрям, що виходить з того, що економічне зростання є результатом сукупної дії чисто економічних механізмів і не може бути керований з боку держави, - штучно. Його основоположниками прийнято вважати М. Фридмана, Л. Вальраса, А. Маршалла;

2) неокейнсіанський напрям, що виходить з інтеграційного розуміння економічного зростання. Його представники вважають, що воно пов'язане з впливом великої сукупності як економічних, так і неекономічних чинників. Його основоположниками вважають С. Фудзино, О. Симомура, Д. Тобина;

3) еволюційний напрям припускає, що економічне зростання є результат постійного розвитку і ускладнення національної економіки.

Усі ці три напрями виходять з визначення економічного зростання як складного явища, для аналізу і вивчення якого потрібна розробка унікального аналітичного інструментарію.

Проблема економічного зростання була поставлена у вітчизняній економічній науці після виникнення депресивних явищ на початку 1980 р., і для його трактування первинною використовувався виключно математичний апарат, а акцент робився на статистичну констатацію об'ємів і динаміки основних економічних показників.

Загальноприйнято наступне визначення економічного зростання. Це реальне збільшення об'ємів і масштабів створених за чітко певний проміжок часу матеріальних і нематеріальних благ, якісне посилення економічного потенціалу національної економіки і її позиції у світовій економіці.

Економічне зростання за своєю суттю пов'язане з кількісним збільшенням об'ємів зробленого блага у рамках національної економіки. Зрозуміло, що це можливо тільки за умови якісних перетворень форм і технологій виробництва. Це може відбуватися під впливом не лише економічних чинників, але і неекономічних - культури, освіти, політики, демографічної ситуації.

Економічне зростання є поняттям, досить близьким до поняття економічний розвиток і часто ототожнюваним з ним, але не ідентичним йому. Економічний розвиток - це позитивна динаміка національної економіки. Протилежний до нього економічний спад - негативний стан економіки, пов'язаний з її занепадом, деградацією. Економічний розвиток не є лінійним процесом - постійним розвитком. У рамках національної економіки воно відбувається хвилеподібно і найчастіше циклічно, що пов'язано з тим, що на одних проміжках економіка може мати негативну динаміку, а на інших - позитивну.

Економічне зростання оцінюється за допомогою кількісної і якісної групи показників і критеріїв. Кількісні показники економічного зростання оцінюють міру зміни на певному тимчасовому проміжку об'ємів громадського або національного продукту. Якісна ж група припускає аналіз можливості національної економіки задовольняти потреби населення в матеріальних і нематеріальних благах. Звичайна ці дві групи показників використовуються разом, що дозволяє оцінити реальний стан національної економіки і динаміку її росту.

Основна мета економічного зростання полягає в задоволенні потреб населення на більш високому, ніж передуючі, рівні. Реалізація цієї мети неминуче пов'язана з урівноваженням двох чинників - необмеженості потреб населення і обмеженості ресурсів, необхідних для їх задоволення.

Ріст і розвиток є об'єктивними тенденціями національної економіки - усі господарюючі суб'єкти прагнуть до свого росту і розвитку. Але це не може бути реалізовано максимальне повно, оскільки основні економічні ресурси обмежені у своїх об'ємах. Коли ріст не може бути здійснений далі, то неминуче настає стан економічного занепаду, стагнації.

Економічне зростання є центральною метою не лише економічної системи, але і усього суспільства. Він спрямований на якісне і кількісне поліпшення рівня життя населення, яке не може бути забезпечене у тому числі без високої міри безпеки національної економіки.

У економічну безпеку входить сукупність чинників і умов, що забезпечують реальну незалежність економіки від зовнішніх чинників, які не можуть бути контрольовані державою. В результаті цього формується її стійкість і стабільність при розвитку високих параметрів економічного зростання.

Основний показник економічного зростання полягає в його збалансованості і стійкості. Ця можливість національної економіки переходити на якісно інший рівень свого функціонування при мінімальних втратах в рівні життя населення, обсягах виробництва. Для характеристики цього показника часто використовується поняття ефективності економічного зростання, пов'язане з можливістю збільшення обсягів виробництва при зниженні їх ресурсозатратности.

Для характеристики економічного зростання використовується і таке нове поняття, як якість економічного зростання. Це взаємозалежне збільшення темпів економічного зростання і міри соціальної орієнтації національної економіки. Цей показник дозволяє оцінити те, за допомогою чого було досягнуте економічне зростання. Якість економічного зростання першочерговою своєю метою ставить збільшення якості життя населення, а не економічне зростання як таке. Як показує практика Китаю, високі темпи економічного зростання можуть існувати одночасно з повсюдним зниженням рівня життя населення. Тому економічне зростання повинне оцінюватися як в якісному, так і кількісному розрізі.

Економічне зростання пов'язане з такими економічними показниками, як сукупний економічний попит і пропозицію. Ці показники досить часто не знаходяться в рівновазі між собою - або попит перевищує пропозицію, або навпаки.

Ідеальним вважається стан, в якому попит і пропозиція рівні між собою. Ця пропорціональність одночасно з економічним зростанням дістала назву рівноважного економічного зростання. Зрозуміло, що практично неможливо досягти подібного стану, але наближення до нього входить в основні напрями економічного зростання.

Економічне зростання і розвиток - дві категорії, пов'язані як з економічними, так і неекономічними чинниками. Дослідження цих показників має об'єктивну необхідність, оскільки на їх основі можливо оцінити реальний стан національної економіки, виробити об'єктивну і ефективну національну економічну політику, зробити результативнішими регулюючі і координуючі економічні функції держави.