16.2. Основні напрями зовнішньоекономічної політики України

Україна вже 20 років є повноправним суб'єктом міжнародних економічних відносин. За ці роки держава зробила національну економіку відкритою. У Зверненні Верховної Ради України «До парламентів і народів світу» 5 грудня 1991 р. відмічено, що Україна - один з країн-засновників ООН, діятиме відповідно до принципів і цілей цієї організації, проводитиме свою зовнішню політику на загальноприйнятих принципах міжнародного права.

Конституцією України визначені загальні підходи до зовнішньої політики держави (ст. 18). Передбачено, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом мирної і взаємовигідної співпраці з членами світової співдружності на основі норм міжнародного права.

«Основні напрями зовнішньої політики України« були затверджені Верховною Радою України 2 червня 1993 р.

Національні інтереси України у сфері міжнародних відносин складають три групи:

• стратегічні і геополітичні інтереси, пов'язані із забезпеченням національної безпеки України і захистом її політичної незалежності;

• економічні інтереси, пов'язані з інтеграцією економіки України у світове господарство;

• регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутрішнього розвитку України.

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика постійно спрямовується на виконання таких найважливіших завдань :

1. Становлення і розвиток національної економіки відповідно до національних економічних інтересів країни.

2. Демократизація громадського розвитку.

3. Ріст експортного потенціалу України і нарощування її позитивного міжнародного економічного іміджу.

В умовах глобалізації світової економіки інтернаціоналізація національної економіки є найважливішим завданням її розвитку. Включення економіки країни у світовий економічний простір дає можливість значно поліпшити позиції України в міжнародній співдружності.

Міжнародний розподіл праці, система мирохозяйственных зв'язків передбачають використання конкурентних переваг. В той же час об'єктивно існуючий міжнародний розподіл праці породжує в кожній національній економіці життєво важливу проблему забезпечення національної і особливо економічної безпеки, залежних від міжнародних економічних позицій, які займає ця країна в міжнародній економічній діяльності.

Які ж чинники впливають на міжнародні економічні позиції країни?

16.3. Чинники, що впливають на міжнародні економічні позиції країни

1. Рівень розвитку. Позиції нації в міжнародних обмінах розрізняються залежно від обсягу виробництва і національного доходу, визначальний попит і пропозицію цих націй в області товарів і послуг. На ці позиції впливає також об'єм національного багатства, яке має в розпорядженні та або інша країна.

Цікаві висновки отримані в результаті досліджень ООН :

1. Розвинені і індустріальні країни займають перше місце у світовому імпорті і експорті.

2. Тоді як розвинені країни імпортують головним чином сировинні матеріали і продукти харчування, а експортують в основному готову продукцію, слаборозвинені країни є імпортерами головним чином готовій продукції і експортерами сировини.

3. На розвинені країни доводяться практично усі вигоди від фрахту, страхування і інших подібних послуг.

4. Розвинені країни є донорами капіталів і, отже, отримують великі доходи від своїх інвестицій, тоді як слаборозвинені країни виступають в ролі позичальників і боржників, що сплачують відсотки, щорічні відшкодування позик.

5. Промислово розвинені країни, що мають приблизно рівну економічну потужність, проявляють практично однакову маржинальную схильність до імпорту.

2. Структура національної економіки. Який би не був рівень розвитку, національні економіки мають різну структуру. Від структури економіки залежать об'єм і склад імпорту і експорту товарів, послуг і капіталів.

При економічному аналізі впливу структури національної економіки на міжнародну торгівлю можуть бути використані наступні показники:

• Коефіцієнт залежності нації від міжнародної торгівлі - відношення вартості товарів і послуг, споживаних усередині країни, до вартості товарів і послуг, що поступають з-за кордону;

• Схильність до імпорту і експорту - відношення імпорту (експорту) до національного доходу;

• Маржинальная (гранична) схильність до імпорту - відношення додаткового приросту імпорту до приросту національного доходу;

• Еластичність імпорту і експорту по відношенню до цін і доходу - визначається відносними коливаннями імпорту і експорту залежно від відносних коливань цін і доходу.

3. Організаційні основи функціонування економіки нації

Участь націй в міжнародному обміні здійснюється в різних формах залежно від організаційних структур економіки кожної країни, тобто від особливостей економічного порядку, діючого в країні.

Виділимо два основні аспекти економічного порядку : діяльність великих економічних угрупувань і принципи взаємодії держави на економічну діяльність.

Який же вплив великих економічних угрупувань на міжнародні економічні зв'язки?

Великі національні концерни завдяки своїй економічній потужності роблять, з одного боку, визначальна дія на об'єм і ціни міжнародної торгівлі деякими стратегічно важливими товарами. Вони змушують конкуруючі фірми інших держав прибігати до стратегії адаптації до цих дій або підпорядкування. З іншого боку, ці концерни прагнуть до створення великих індустріальних міжтериторіальних імперій, які стають непідвладними законам міжнародного ринку.

Принципи дії держави на економічну діяльність реалізується в економічній політиці держави, зокрема в торговій, валютній і фінансовій політиці. Спрямованість економічної політики визначається моделлю державного устрою, залежною від основних функцій, що виконуються державою :

1. захисною, протекціоністською, спрямованою на підтримку порядку, передбаченого діючою інституціональною системою;

2. продуктивною, полягаючою у виробництві громадських благ.

Держава, орієнтована на першу функцію, в літературі називають або протекціоністським (Дж. Бьюкенен), або контрактним (Д. Норт). Держава, орієнтована на другу функцію, - відповідно до продуктивних (Дж. Бьюкенен) або грабіжницьких, хижацьких (Т. Гоббс). У реальному житті держава виконує обидві ці функції. Може йтися про міру прихильності держави тій або іншій функції і пропорції їх реалізації.

Торгова політика виражається у встановленні розмірів експортних і імпортних мит на ті або інші товари або послуги, а також у використанні важелів кількісних обмежень (контингентуванні) на експорт або імпорт певних товарів. Залежно від моделі державного устрою і ситуації, що складається у світовій економічній системі, ці заходи держави можуть мати радикальніший або ліберальніший характер.

Валютна політика полягає або у введенні валютного контролю, або у втручанні Центрального банку (ЦБ) в діяльність валютного ринку (валютні інтервенції, валютні коридори і тому подібне). Характер цієї політики також залежить від міжнародного стану і моделі державного устрою. Так, наприклад, валютні інвестиції ЦБ використовуються для підтримки власної валюти в періоди нестійкості валютних ринків.

Фінансова політика держави полягає в роботі впливу на міжнародний рух капіталів і довгострокові інвестиції (процентні ставки, прямі позики і тому подібне). Ця політика дозволяє регулювати припливи і відтоки капіталів на різних стадіях економічного циклу з метою впливу на інвестиційну привабливість країни.

4. Економічна потужність. Міжнародні економічні відносини - це стосунки між економіками різної потужності, між економіками домінуючими і домінованими.

Міра домінування національної економіки залежить від наступних чинників:

• розміру країни, який визначає масштаби її участі у світовому попиті і пропозиції товарів і послуг;

• наявність галузей економіки, що мають стратегічний характер, у цієї держави;

• сили переговорних позицій держави в міжнародній торгівлі.

Канали і форми домінування національної економіки можуть приймати такі риси:

• домінуюча економіка своїми власними змінами провокує зміни в економіці інших країн;

• домінуюча економіка чинить дію на міжнародну торгівлю за допомогою своїх попиту і пропозиції;

• домінуюча економіка бере участь у визначенні умов організації світової торгівлі через міжнародні організації типу світової (СОТ) організації торгівлі;

• домінуюча економіка може створювати нові структури міжнародної економіки (наприклад, транснаціональні компанії), сприяти створенню вигідних для себе нових ринків, сприяючи появі в інших країнах таких форм організації, які їй представляються бажаними.

Таким чином, міжнародні економічні відносини можуть мати місце лише між країнами з різним рівнем розвитку, з різною спеціалізацією, з різними формами домінуючого типу. При цьому необхідно враховувати, що усі названі чинники знаходяться в постійному русі під впливом як внутристрановых, так і міжнародних причин. Кількісний аналіз, за допомогою якого можуть бути оцінені міжнародні економічні позиції країни, здійснюють на основі вивчення еволюційного циклу платіжних балансів країни.