Мал. 16. 3. Динаміка інноваційної активності українських підприємств

Аналіз свідчить, що доля українських промислових підприємств, впроваджувальних інновації, складала в 2006г. 10% в порівнянні з 14,8% в 2000г. За цей період при триразовому збільшенні питомої ваги підприємств, що здійснили механізацію і автоматизацію виробництва, в півтора рази зменшилася доля підприємств, впроваджувальних нові технологічні процеси, і майже в 3 рази скоротилася доля підприємств, які освоювали виробництво нових видів продукції. Тільки 6,5% загального об'єму реалізованої промислової продукції українських виробників мають ознаки инновационности, тоді як в ЄС цей показник досяг 60%, в Японії - 67, в США - 78%. Практика підтверджує, що посиленню інноваційної активності вітчизняних підприємств заважають відсутність достатнього об'єму власних грошових коштів. Дорожчання кредитів, існуюча система стимулів, нестача кваліфікованих кадрів, інфраструктурні проблеми, незадовільний захист інтелектуальної власності та ін.

Підвищення національної конкурентоспроможності невід'ємне від позиціонування нашої країни в глобальному середовищі в якості постіндустріальної і соціально-орієнтованої держави, здатної забезпечити високу якість життя населення на основі ефективної системи виробництва товарів і послуг. Вступаючи у світову організації торгівлі з такими показниками, ми повинні були прорахувати і можливі втрати.

Втрати і загрози для національної економіки:

• посилення імпортної експансії і викликане цим розорення неконкурентоздатних галузей і підприємств;

• зменшення надходжень до бюджету і необхідності підвищення податків в результаті відміни експортних мит;

• масштабні соціальні витрати (закриття підприємств, зменшення числа робочих місць, міграція і тому подібне) у зв'язку з лібералізацією доступу на ринок і витіснення з нього вітчизняних виробників.

Аналіз приведених виграшів і загроз дозволяє визначити наявність або відсутність об'єктивних передумов інтеграції країни у світову економічну систему, а також виявити проблеми, пов'язані з інтеграцією.

Історичний досвід показує, що не завжди та або інша країна прагне до інтеграції, керуючись при цьому або необхідністю збереження національної економіки в кризових економічних або політичних ситуаціях, або прагненням до експансії, тобто розширенню «життєвого простору» з метою збільшення шляхом захоплення чужих територій необхідних ресурсів. Подібна політика виражається в повній або частковій відмові від імпорту і переходу до самозабезпечення. Таким чином, доктрина автаркії виступає за економічну незалежність країни від усіх інших держав.

Мета політики автаркії істотно відрізняється від цілей політики протекціонізму, оскільки останній не заперечує корисності міжнародної торгівлі і не ставить завдання повного самозабезпечення усіма необхідними продуктами і ресурсами.

Залежно від мотивів, якими керується держава, що прийняла політику самоізоляції, розрізняють два види автаркії (Перу Ф., 1940).

Автаркія замикання в собі. Цей тип пов'язаний з підготовкою до війни і з самою війною і характеризується прийняттям ряду заходів :

• відмова від значної частини імпорту контроль валютних операцій;

• політика заохочення виробництва замінників і синтетичний виробів (широко застосовувалася в Німеччині в період підготовки і ведення Другої світової війни, коли робилася велика кількість так званих «эрзацев»);

• повне використання усіх продуктивних сил країни.

Автаркія експансіонізму. Щоб не понизити свої потреби до рівня наявних у розпорядженні країни власних ресурсів, автаркическая країна прагне розширити свої ресурси, домагаючись шляхом обміну або завоювання нових територій, здатних забезпечити приріст бракуючих ресурсів.

Політика автаркії знижує ефективність функціонування національної економіки, оскільки країна втрачає можливість використати абсолютні і відносні переваги, що отримуються в результаті розвитку міжнародної торгівлі. Проте в певних умовах така політика може сприяти збільшенню рівня зайнятості населення за рахунок розвитку (навіть малоефективних) власних виробництв тих видів продукції, для яких країна в результаті автаркической політики має в розпорядженні свої або завойованими ресурсами. У разі відсутності таких ресурсів політика автаркії неминуче призводить до примітивізації потреб власного населення або до неповного їх задоволення. Знижується життєвий рівень, вводиться механізм раціонування продуктів.

В той же час слід мати на увазі, що надмірна залежність від імпорту може негативно позначитися на економічній безпеці країни. Тому політика інтеграції у світову економічну систему тісно пов'язана з проблемою забезпечення економічною, а отже, і національній безпеці країни. Саме цей чинник є визначальний при узгодженні умов вступу країни до СОТ і розробок стратегічних цілей інтеграції у вибиранні засобів їх досягнення. Такими цілями і засобами можуть бути:

• здійснення «наздоганяючої модернізації» господарства, підтримка високих темпів економічного зростання (8-10% в рік на найближчі 10-15 років);

• установка на розвиток і освоєння внутрішнього ринку, що виключає, проте, автаркію (підтримка технологічних і споживчих стандартів);

• підтримка, консолідація і нарощування конкурентоспроможності вітчизняної промисловості;

• промислова політика - державні закупівлі, субсидії, кредити, гарантії, митне регулювання, галузевий моніторинг і вибір пріоритетів - ядро економічної політики, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників.

Таким чином, можна зробити висновок, що інтеграція країни у світову економічну систему вимагає ретельної підготовки як в науковому плані, в організації процесу інтеграції владними структурами, так і у формуванні сприятливого відношення до цього процесу широкої громадськості країни.

Результати зовнішньоекономічної діяльності країни відбиваються в платіжному балансі.