10.2. Цілі державної політики структурних перетворень економіки України

Структура національної економіки постійно міняється, а її успішний розвиток більшою мірою залежить від темпів структурних перетворень і їх пристосування до вимог ринкової економіки. Регулювання структурних зрушень в кожній державі здійснюється за допомогою так званої структурної політики.

Структурна політика держави - це обгрунтування цілей і характеру структурних перетворень, визначення комплексу способів відносно підтримки розвитку тих елементів економічної системи, які забезпечують економічне зростання і рішення актуальних проблем сьогоднішнього дня. Смислове навантаження концепції структурної політики настільки широке, що дає можливість розуміти під нею як загальну стратегію

максимізації економічного зростання, так і комплекс способів держави, спрямованих на реалізацію пріоритетних програм і проектів.

Засадничим критерієм оцінки раціональності існуючої структури і її змін є найбільша їх відповідність досягненню основних соціально-економічних цілей розвитку суспільства в тактичному і стратегічному плані.

Державна структурна політика, покликана здійснювати своєчасні структурні зрушення в економіці у зв'язку із завданнями, що змінюються, зовнішніми і внутрішніми умовами, повинна в якості цільових орієнтирів використати не лише соціально-економічні цілі, але і характеристики самої структури, якими виступають :

а) економічні пропорції і їх динаміка (наприклад, пропорція накопичення і споживання, громадською і приватною форм власності, сфери матеріального виробництва і сфери послуг і так далі);

б) питомі ваги окремих галузей, видів діяльності і ін. у відповідних макроекономічних показниках (наприклад, доля у ВВП, в сукупних ОПФ, в трудових ресурсах, в зайнятому населенні);

в) результативність, міра впливу окремих чинників-ресурсів на досягнення конкретних соціально-економічних результатів (наприклад, питома вага впливу нових технологій або інноваційного підприємництва в забезпеченні економічного зростання, збільшення долі нового технологічного устрою, зростання експорту наукомісткої продукції, зниження долі імпорту в забезпеченні внутрішнього попиту на окремі види товарів);

г) зниження диференціації соціально-економічного розвитку регіонів і життєзабезпечення їх населення;

д) повнота комплексного ресурсного забезпечення розвитку усіх рівнів економіки, здатність, що характеризує її, до саморозвитку, до відтворення;

е) відповідність основних пріоритетів (соціальних, наукових, технологічних, галузевих і ін.) кращій світовій практиці (з урахуванням української специфіки);

ж) конкурентоспроможність основної виробничої ланки основних сфер і секторів економіки на світових ринках.

Аналіз вітчизняних наукових публікацій, зарубіжної практики з урахуванням названих вище орієнтирів дозволяє представити основні цілі, завдання і напрями державної структурної політики на макрорівні.

Цілі, завдання і напрями державної структурної політики носять стратегічний характер і повинні конкретизуватися в тактичних планах, програмах і діях для кожного рівня економіки.

Стосовно сучасних кризових умов України в числі

основних тактичних завдань структурної політики багатьма фахівцями називають наступні:

- підтримка ефективних і конкурентоздатних виробництв при послідовному згортанні безперспективних застарілих;

- пріоритетний розвиток інфраструктури (виробничий, ринковий, інформаційний);

- пристосування галузевої структури виробництва під платоспроможний попит;

- стимулювання переливання усіх видів ресурсів із стагнирующих галузей в сектори росту;

- стимулювання розвитку слаборозвинених регіонів;

- створення передумов стійкого економічного зростання;

- капіталізація експортних доходів ПЕК в галузях оброблювальної промисловості, потенційно конкурентоздатних на світовому ринку та ін.

Очевидно, що навіть успішне рішення данних задач не знімає проблему забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці, не створює відчутних передумов для подолання кризової ситуації, оскільки ці завдання разнонаправлены, не системні, а головне, не мають достатнього ресурсного забезпечення.

Шляхи рішення структурних перетворень

Основне завдання структурних перетворенні економіки України - це формування сучасної, ефективної, раціональної, екологічно безпечної структури економіки і створення конкурентоздатного вітчизняного виробництва на основі реалізації абсолютних і відносних переваг країни.

Для удосконалення відтворених пропорцій потрібні:

- модернізація виробництва, його технічне і технологічне

оновлення;

- зниження ресурсоемкости (фондо-, матеріало-, енерго-, трудомісткості)

виробництв;

- зміна співвідношення між виробництвом засобів виробництва і

предметів споживання на користь останніх;

- створення умов для розширеного відтворення (інвестування);

- посилення технологічної цілісності підприємств і

областей забезпечення закінченого циклу виробництва.

Формування ефективної галузевої структури економіки передбачає:

- усунення гіпертрофованих диспропорцій між реальним і

фінансовим секторами економіки, а також усередині будь-якого з них;

- переважаючий розвиток галузей, які задовольняють потреби

людей;

- широкий розвиток сфери послуг;

- створення і розвиток наукомістких і високотехнологічних галузей і

виробництв;

- розвиток переробних галузей економіки на новій

технічній і технологічній базі;

- конверсію військового виробництва;

- розвиток експортних і конкурентоздатних виробництв;

- розвиток пріоритетних (ключових) областей національної економіки.

Оптимізація територіальної структури економіки передбачає:

- забезпечення комплексного і пропорційного розвитку усіх районів і

регіонів країни на основі раціонального використання конкретних умов

наявних ресурсів (трудових, земельних, водних, енергетичних і тому подібне);

- усунення диспропорцій в розвитку окремих територій, забезпечення

вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку;

- гармонізацію загальнодержавних і регіональних інтересів.

Зовнішньоекономічна структура економіки вимагає:

- збільшення експортного потенціалу країни;

- зменшення в експорті долі сировини і матеріалів і збільшення долі

продукції переробних галузей;

- збільшення в імпорті долі прогресивного устаткування і зменшення

продуктів харчування і продукції, яка може вироблятися на

вітчизняних підприємствах.

Соціальна структура економіки вимагає:

- подальших змін в системі власності (роздержавлення,

приватизація, удосконалення функціонування державного

сектори розвитку малого і середнього бізнесу) і формування ефективного

підприємництва;

- регулювання доходів населення, створення ефективного мотиваційного

механізму високопродуктивної роботи, удосконалення високої

диференціація доходів і соціального захисту малозабезпечених шарів

населення.