4. Недопустимість спорів про підсудність

 

Спори між судами про підсудність не допускаються.

На практиці можуть мати місце різні ситуації вирішення судами суперечок щодо зміни підсудності, а саме - суди мо­жуть сперечатися з приводу того, що кожний із судів вважає, що справа йому не підсудна, або кожний із судів вважає, що справа підсудна саме йому. Цікавою у цьому контексті є мо­тивація та шляхи вирішення таких ситуацій, запропоновані російськими науковцями. Так, вчений-процесуаліст Д.Б. Абушенко зазначає, якщо кожний із судів вважає, що справа йо­му не підсудна, то він повинен винести ухвалу про направлен­ня справи за підсудністю. Тому особа може оскаржити ці ухва­ли до вищестоящого суду, який і дасть відповідь на запитан­ня, якому суду така справа підсудна. Якщо ж кожен із судів вважає, що справа підсудна саме йому, то пріоритет надається тому суду, який раніше відкрив справу. Навіть якщо у подаль­шому з'ясується, що суд, який першим відкрив справу, пору­шив правила підсудності, то і у такому разі інший суд не має права самостійно приймати до свого провадження тотожний позов. У ЦПК РФ такі питання також не регламентовано, то­му науковці радять такий вихід із ситуації: суд, який першим відкрив провадження у справі з порушенням правил підсуд­ності, повинен передати її у суд за підсудністю, а потім суд, у який ця справа надійде, повинен вирішити питання про на­явність підстав про залишення заяви без розгляду.

Якщо порушення правил про підсудність справи була вста­новлена судом і змінена у порядку ст. 116 ЦПК з підстав, які у цій нормі зазначено, то спори між судами з приводу зміни та­кої підсудності не допускаються, тому що ці підстави є винят­ком із загального правила.

Якщо справа передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 116 ЦПК, вона повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Суд, який пере­дає заяву до іншого суду на розгляд у порядку ст. 116 ЦПК, повинен робити це безпосередньо, а не через вищестоящий суд.

Тема 8. Цивільні процесуальні строки

1. Поняття і види процесуальних строків та їх значення

Процесуальний строк - це проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесу­альні дії, передбачені ЦПК, в результаті вчинення яких наста­ють певні правові наслідки.

Класифікація процесуальних строків:

1)                 за способом (порядком) встановлення строки поділяють­ся на:

-                     встановлені законом;

-                     встановлені судом.

До строків, встановлених законом, належать строки вру­чення судової повістки - ч. 4 ст.74 ЦПК, відкриття провад­ження у справі - ч. 3 ст. 122 ЦПК, строк проведення попе­реднього судового засідання - ст. 129 ЦПК тощо.

Щодо строків, які встановлюються судом, то ці строки ма­ють важливе процесуальне значення, оскільки від них може залежати можливість своєчасного захисту прав громадян. До них слід віднести такі строки, як залишення заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви (ст. 121 ЦПК), подання доказів (ч. 1 ст. 131 ЦПК), виконання окремого доручення (ст. 132 ЦПК) тощо;

2)                 за суб'єктним складом осіб, для яких строки встановлю­ються законом, а для яких - судом.

Законом встановлюються процесуальні строки для здійс­нення процесуальних дій судом, особами, які беруть участь у справі, та особами, які сприяють суду у здійсненні правосуддя (або особами, які не беруть участі у справі). Строки для вчинен­ня процесуальних дій судом встановлюються тільки законом.

Судом встановлюються процесуальні строки, які передба­чені для здійснення процесуальних дій особами, які беруть участь у справі, та особами, які не беруть участі у справі;

3)                 за чіткістю визначення строки поділяються на:

-                     абсолютно визначені - ті, тривалість яких чітко визначе­на законом або судом (один день, три дні);

-                     відносно визначені - ті, тривалість яких пов'язана з нас­танням якоїсь події (ч. 2 ст. 221, ст. 381 ЦПК);

-                     невизначені - строки, які не мають ознак чіткої визначе­ності (скасування заходів щодо забезпечення позову - ст.154 ЦПК, завчасно, розумний строк).

На практиці та у ЦПК мають місце строки, у які повинні бути вчинені певні процесуальні дії, які вчиняються у промі­жок часу менше одного дня. Наприклад, у разі необхідності забезпечення позову у ч. 1 ст. 153 ЦПК зазначається, що зая­ва про забезпечення позову розглядається судом, у провад­женні якого перебуває справа, в день її надходження без пові­домлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у спра­ві. У частині 1 ст. 104 ЦПК має місце положення про те, що після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові.

Щодо днів, то строки можуть обчислюватись із вказівкою на точний день (точно або абсолютно визначені - статті 371, 373 ЦПК), відносно визначені строки (ч. 4 ст. 74 ЦПК, визна­чаються вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати - ст. 199 ЦПК, ч. 2 ст. 220 ЦПК) чи невизначеними.

У частині 4 ст. 74 ЦПК йдеться про те, що судова повістка - повідомлення направляється завчасно, тобто вона повинна бу­ти вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликають­ся, мали достатньо часу для явки в суд. У частині 1 ст. 131 ЦПК зазначається, що докази подаються у строк, встановле­ний судом з урахуванням часу, необхідного для подання до­казів, тобто у розумний строк.

У статті 157 ЦПК вжито термін «розумний строк», у який мають розглядатися справи судом. Тобто строки, перед­бачені ч. 4 ст. 74 та ст. 157 ЦПК, є невизначеними та суд сам на свій розсуд їх вирішує. Проте водночас законодавець для таких строків встановлює певні обмеження, які своєю чергою дисциплінуватимуть суд. У статті 157 ЦПК, крім терміна «ро­зумний строк» зазначається, що цей строк, не повинен бути більшим двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а щодо справи про поновлення на роботі та стягнення аліментів - одного місяця.

У частині 2 ст. 302 ЦПК йдеться про призначення справи до розгляду у апеляційному суді - у розумний строк, але не пізніше 15 днів після закінчення підготовки справи до розг­ляду;

4)                 за тривалістю.

У ЦПК передбачено строки, які також визначаються міся­цями (ч. 2 ст. 265, ст. 129 ЦПК), роками (ст. 325 ЦПК, п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону «Про виконавче провадження»), днями, можуть бути меншими одного дня, визначатися в два дні (ч. 2 ст. 153, ст. 200 ЦПК), три дні (ч. 1 ст. 102, статті 105, 106 ЦПК), п'ять днів (ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 222 ЦПК), сім днів (ч. 4 ст. 74, ч. 1 ст. 199 ЦПК), десять днів (ч. З ст. 221 ЦПК), п'ятнадцять днів (ч. 2 ст. 156 ЦПК), двадцять днів (ст. 294 ЦПК). Аналогічне положення має місце щодо строків, які обчислюються місяця­ми - місячний (ст.129 ЦПК), двомісячний (ч. 1 ст. 325 ЦПК), тримісячний (ст.362 ЦПК), роками - річний (ст. 325 ЦПК), трирічний (ст.391 ЦПК).

Значення процесуальних строків

Як суд, так і інші учасники цивільного процесу повинні до­тримуватись процесуальних строків, оскільки їх порушення призводить до негативних наслідків як для осіб, які беруть участь у справі, так і для суду. Якщо суд не дотримується про­цесуальних строків, це може призвести до затягування розг­ляду справи. Такі дії судді можуть викликати застосування до останнього дисциплінарної відповідальності. Якщо суд не мо­же розглянути справу своєчасно з поважних причин, у ЦПК передбачено інститут зупинення провадження у справі. Під­стави обов'язкового зупинення провадження у справі судом передбачено у ст. 201 ЦПК, а факультативні - у ст. 202 ЦПК. Як у першому, так і у другому випадках важливим є те, що на момент зупинення провадження у справі зупиняється перебіг процесуальних строків, тобто час, на який було зупинено про­вадження у справі не входить до загального процесуального строку.

Процесуальні строки забезпечують своєчасний розгляд справи, тим самим є процесуальною гарантією реалізації осо­бами права на судовий захист, тобто їх встановлення законом або судом сприяє захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, у розумні строки, тобто з мінімальною втра­тою часу.