Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Цивільний процес лекції Фурса.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
4 Мб
Скачать
☆

5. Справи про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб

 

Потреба у розкритті банками інформації, яка містить бан­ківську таємницю, щодо фізичних або юридичних осіб зумов­лена випадками:

  • - коли кредитор розшукує майно, за рахунок якого може відбутися погашення кредиту або коли відшкодовується зав­дана шкода;

  • - коли власник рахунку помер і розшукується належна йо­му спадщина для задоволення вимог кредиторів, визначення частки другого з подружжя, який пережив, або спадкового майна тощо.

Підсудність

Заява про розкриття банком інформації, яка містить бан­ківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випад­ках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаход­женням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.

Заявником у даній справі може бути фізична, юридична особа, або держава, від імені якої діють певні органи через своїх представників, якій необхідно розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, і яка має на це відповідні обґрунтовані підстави. Від розкриття даної інформації у заяв­ника потенційно можуть виникнути, змінитися або припини­тися певні суб'єктивні права, тому законодавством передбача­ється здійснювати захист банківської таємниці.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківсь­ку діяльність» від 7 грудня 2000 р. інформація щодо юридич­них та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розк­ривається банками:

  • 1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації;

  • 2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;

  • 3) органам прокуратури України, Служби безпеки Украї­ни, Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету України - на їх письмову вимогу щодо операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної осо­би - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний про­міжок часу;

  • 4) органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу з питань оподаткування або валютного конт­ролю щодо операцій за рахунками конкретної юридичної осо­би або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу;

  • 5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу на його письмову вимогу що­до додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом фінансового моніторингу;

  • 6) органам державної виконавчої служби на їх письмову ви­могу з питань виконання рішень судів щодо стану рахунків конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.

Проте у цьому переліку зазначено деякі конкретні держав­ні органи, які можуть самостійно звертатися до банку з обґрунтованою вимогою щодо розкриття банківської таємни­ці. Але якщо така інформація буде необхідна іншим органам, наприклад оперативно-розшуковим підрозділам, які не вхо­дять до складу органів, вказаних у пунктах 3, 4 ст. 62 Закону, або ж органи та їх підрозділи, зазначені у ст. 62 Закону, але які звертаються до банку з питань, що не входять до компетен­ції осіб, які вказуються у ст. 62 Закону, можуть витребувати банківську таємницю лише з дозволу суду, для чого їм необ­хідно звернутися до нього із заявою. Такі їх звернення зумов­лені виконанням покладених на них завдань оперативно-розшукової діяльності. Вони мають право витребовувати, збира­ти і вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окре­мих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів. Але такі відомості вони можуть отримати лише з дозволу суду.

У такому разі виключається можливість свавільного втру­чання деяких оперативних підрозділів у сферу розкриття банківської таємниці. Так забезпечується більш надійний за­хист банківської таємниці.

Зміст заяви

У заяві до суду про розкриття банком інформації, яка міс­тить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної осо­би має бути зазначено:

  • 1) найменування суду, до якого подається заява;

  • 2) ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вима­гається розкриття інформації, яка містить банківську таємни­цю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника заявника, коли заява подається представником;

  • 3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуго­вує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

  • 4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вима­гається розкрити інформацію, що містить банківську таємни­цю, щодо особи, із зазначенням положень законів, які нада­ють відповідні повноваження, або прав та інтересів, які пору­шено;

  • 5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить бан­ківську таємницю, щодо особи та мету її використання.

Подавати заяву про розкриття банківської таємниці мо­жуть будь-які особи, які вважають свої права залежними від існування коштів на рахунку у певної фізичної чи юридичної особи. Наприклад, нотаріус не зможе визначити обсяг спад­щини, якщо у нього не буде відомостей про наявність у помер­лого на рахунках певних коштів. Але на запит нотаріуса бан­ки не нададуть такої інформації. Отже, можна вважати, що нотаріус має подавати таку заяву до суду, але такий випадок можливий буде лише в тій правовій ситуації, коли треба виз­начити розмір спадщини перед розглядом справи про визнан­ня її відумерлою. В усіх інших випадках така заява має пода­ватися від імені спадкоємців, які є заінтересованими особами, або кредиторами спадкодавця.

Заінтересованою особою у цій справі є «особа, щодо якої ви­магається розкриття інформації, яка містить банківську таєм­ницю». Коли ж власник рахунку помер, то заінтересованою особою може виступити особа, зазначена у банківському ра­хунку розпорядником вкладу. Якщо і така особа відсутня, то заінтересованою особою залишається банк, оскільки його ці­кавитимуть законність розкриття банківської таємниці щодо рахунку, належного певній особі.

Заява може подаватися від імені юридичної особи.

Щодо подання заяви представником, то у такому разі пред­ставник повинен обов'язково до цієї заяви додати копію нота­ріально посвідченої довіреності чи іншого документа, який за­свідчує повноваження представника (ст. 42 ЦПК). Зазначення найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує осо­бу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю є обов'язковим, оскільки у противному разі суд не зможе наді­слати копію рішення певному банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, для розкриття ним банківської таємниці, і, як наслідок, рішення суду не буде реалізовано. У разі розшу­ку банківського вкладу певної особи можуть бути надіслані декілька запитів до різних банків або всіх банків, розташова­них у певному населеному пункті, але з обов'язковою вказів­кою реквізитів банків. Тому, якщо заявник не зазначить ці ві­домості, це буде підставою для залишення суддею заяви без руху та надання заявнику строку для усунення цього недоліку (ст. 121 ЦПК).

Певні обставини мають бути підтверджені відповідними ва­гомими доказами, які виключають незаконність та необґрун­тованість вимоги щодо розкриття банківської таємниці. Нап­риклад, наявність рахунку в банку на певну суму було вико­ристано у суді як доказ передачі коштів у борг. Тобто позивач зазначив, що у певний період передав кошти і взяв розписку, але спадкоємці відповідача заперечували передачу грошей. Проте наявність вкладу на рахунку на трохи меншу суму і в період після давання розписки підтвердили дійсність пере­дачі коштів.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 288 ЦПК у заяві мають зазначати­ся права, які порушено. Порушене суб'єктивне право є об'єк­том судового захисту у позовному провадженні, а не в окремо­му, тому розкриття інформації, яка містить банківську таєм­ницю, може відбуватися і в позовному провадженні. Наприк­лад, коли ділиться спільно набуте за час шлюбу майно, то мо­же виникнути питання про розподіл коштів, які знаходяться на банківському рахунку у певній установі. У цьому випадку отримання інформації від банку не повинно відбуватися за рі­шенням, ухваленим у порядку окремого провадження. За статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяль­ність» суд вправі надіслати належним чином оформлену вимо­гу і банк зобов'язаний надати таку інформацію.

Щодо мети використання цієї інформації, то вона має бути законною та обґрунтованою і її треба обов'язково вказувати у заяві до суду, у противному разі це може призвести до тяжких наслідків (наприклад, до вчинення злочину або завдання ве­ликих матеріальних збитків).

Розгляд справи

Справа про розкриття банком інформації, яка містить бан­ківську таємницю, розглядається у п'ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідом­ленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа роз­глядається з метою охорони державних інтересів та на­ціональної безпеки, - з повідомленням тільки заявника. Та­кий короткий строк є цілком прийнятний для розгляду цієї категорії справ, оскільки у противному разі певній особі чи навіть державі (що цілком імовірно, виходячи із сутності да­ної справи) може бути завдана суттєва шкода (як правило, економічного характеру). Але не можна при цьому нехтувати правами осіб, які беруть участь у справі. Так, згідно з ч. 2 ст. 6, ст. 169, ч. 3 ст. 311 ЦПК особи, які беруть участь у спра­ві, наділені процесуальними правами, недотримання яких призводить до скасування рішення суду незалежно від виду провадження. Тому суд може слухати справу лише в тому ви­падку, коли всі особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про час і місце слухання справи. Також цілком обґрунтованим у цій частині є положення про те, що такі справи розглядаються у закритому судовому засіданні з повідомленням лише вищевказаних у цій частині осіб.

Неявка в судове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їх представників або представника банку не пе­решкоджає розгляду справи, якщо суд не визнав їхню участь обов'язковою. Таке можливе лише за умов, якщо у справі є достатньо доказів і ці особи були належним чином повідом­лені про час і місце слухання справи.

Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заява ґрунтується на спорі, який розглядається в порядку позовно­го провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Це положення випливає з того, що спір про матеріальне пра­во має бути відсутній у справах окремого провадження, в яких можливий лише процесуальний спір (спір про певні юридичні обставини, достатність і достовірність поданих доказів тощо).

Рішення суду

У рішенні про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи заз­начаються:

  • 1) ім'я (найменування) одержувача інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представни­ка одержувача, коли інформація надається представникові;

  • 2) ім'я (найменування) особи, щодо якої банк має розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, місце прожи­вання або місцезнаходження цієї особи;

  • 3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуго­вує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;

  • 4) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить бан­ківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мету її використання.

Якщо під час судового розгляду буде встановлено, що заяв­ник вимагає розкрити інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи без підстав та повноважень, визначених законом, то суд ухвалює рішення про відмову в задоволенні заяви.

Ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інфор­мація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п'ятиденний строк оскаржити ухва­лене судом рішення до апеляційного суду в установленому по­рядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Скорочення строку апеляційного оскарження цілком відповідає сутності окремого провадження, коли потребується вживати необхідних заходів. Але апеляційне оскарження ре­ально може відбутися й після отримання відповідної інфор­мації заявником. Тому сенс короткого строку на апеляційне оскарження може бути втрачено. Більше того, оскарження рішення не зупиняє його виконання, але така форма сприян­ня заявнику явно порушує права заінтересованої особи, яка не здатна захистити свої права від розкриття банківської таємниці. Але ж розкриття банківської таємниці має незворотний характер, оскільки інформація вийшла з-під контро­лю банку та заінтересованої особи.