6. Межі дії норм цивільного процесуального права

 

Цивільне процесуальне право передбачає дві істотні скла­дові: норми права та акти, які були прийняті судом відповідно до наданих йому повноважень. Тому доцільно розрізняти їх дію у часі, просторі та за колом осіб.

Дія процесуальних норм у часі зводиться до того, що провад­ження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів (процесуальних), чинних на час вчинення окремих процесуаль­них дій, розгляду і вирішення справи. Але відмінність норм про­цесуального права від норм матеріального права полягає в тому, що при зміні порядку розгляду справ на момент виникнення пра­вовідносин між суб'єктами, застосовуватиметься той порядок, який діятиме на момент розгляду справи. Наприклад, коли спад­кодавець помер у 1999 році і спадщина не була прийнята до ос­таннього часу, то до цих правовідносин будуть застосовувати­ся:

-                     норми ЦК від 1963 р. Закон, який встановлює нові обов'яз­ки, скасовує або звужує їх використання, не має зворотної дії в часі (частини 3, 4 ст. 2 ЦПК).

-                     норми ЦПК від 2004 р. (у разі виникнення спору).

Дія в просторі поширення цивільного процесуального за­конодавства на всю територію України, тобто усі суди цивіль­ної юрисдикції повинні користуватися ЦПК при розгляді та вирішенні справ виходячи з єдиної процесуальної форми.

За колом осіб - норми ЦПК є обов'язковими для усіх фі­зичних (ст. 5 ЦПК), юридичних осіб (статті 11, 28 ЦПК) та представників держави (ст. 30 ЦПК). Вони є обов'язковими для іноземних осіб (фізичних та юридичних), осіб без громадя­нства, які звертаються до суду в Україні, але при цьому слід мати на увазі особливості правового становища іноземних гро­мадян, наділених дипломатичним імунітетом (ч. 2 ст. 413 ЦПК).

Органи іноземних держав зобов'язані визнавати рішення судів України, якщо відповідні зобов'язання встановлені у міжнародних договорах або за принципом взаємності. Слід та­кож враховувати, що у договорах може бути встановлена спе­ціальна процедура передачі рішень або встановлений спроще­ний порядок легалізації таких рішень.

 

7. Сутність цивільного судочинства (процесу) та його завдання. Загальна характеристика видів проваджень та стадій цивільного процесу

 

Цивільне судочинство - це врегульована нормами цивіль­ного процесуального права діяльність суду, що здійснюється у встановленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного вико­нання (у передбачених ЦПК випадках) та учасників процесу з їх реалізації.

Завданням цивільного судочинства є охорона прав та за­конних інтересів фізичних, юридичних осіб та інтересів дер­жави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства. Якщо ж сприймати кожну цивільну справу як певну спірну або конфліктну правову ситуацію, то завданням цивільного судо­чинства стає розв'язання спорів, ліквідація правопорушень та відновлення порушених прав та законних інтересів. Отже, за ст. 1 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору або припинення правопорушення та ліквідація його наслідків, зокрема, повна його компенсація.

Щодо порядку розгляду справ судами, то його функції зво­дитимуться до розгляду заявлених сторонами та заявниками вимог, перевірка їх законності та аналіз поданих доказів, що узагальнюється у рішенні суду. Крім того, суд має фіксувати свою та інших учасників процесу діяльність і таким чином до­сягається можливість перегляду правомірності дій і рішень суду першої інстанції при розгляді справи судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Залежно від правової природи спору та вимог заявника чи позивача визначається специфічний процесуальний порядок розгляду справ, які об'єднані у певні групи, що іменуються провадженнями. Так, законодавством визначено три види проваджень, в яких мають бути враховані особливості заявле­них вимог:

-                     позовне провадження - найбільш універсальна процедура розгляду справ. Предметом розгляду є спори, які виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних право­відносин (ч. 1 ст. 15, розділ III ЦПК). Правова сутність цього провадження - розв'язання спору, як мінімум, між двома су­б'єктами - позивачем і відповідачем;

-                     наказне провадження - це виняток із позовного провад­ження і спрощений порядок вирішення безспірних правопо­рушень, коли видача судового наказу здійснюється на підставі безспірних вимог, передбачених законом (ст. 96, розділ II ЦПК);

-                     окреме провадження, предметом його розгляду є справи, у яких встановлюються певні обставини, що породжують юридичні наслідки, тобто від їх встановлення виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини (юри­дичні факти (ст. 234, розділ IV ЦПК). Такі справи характери­зуються тим, що в них не можна встановити належного відпо­відача, оскільки заінтересовані особи, які залучаються до участі в справі, не порушували прав заявника, тому відпові­дачами не є.

Крім того, у ЦПК мають місце й інші види проваджень:

-                     у суді першої інстанції;

-                     у суді апеляційної інстанції;

-                     у суді касаційної інстанції;

-                     у зв'язку з винятковими обставинами;

-                     у зв'язку з нововиявленими обставинами;

-                     щодо визнання та виконання рішень іноземних судів в Ук­раїні;

-                     щодо відновлення втраченого судового провадження.

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою. Найпо­ширенішим є поділ судочинства на такі стадії:

1)                 подання заяви до суду (ст.118 ЦПК), на якій можуть ма­ти місце такі ускладнення:

-                     залишення заяви без руху (ч. 2ст. 121 ЦПК);

-                     повернення заяви (ч. З ст. 121 ЦПК);

2)                 відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК);

3)                 провадження у справі до судового розгляду (глава З ЦПК), яка поділяється на дві підстадії:

-                     попереднє судове засідання (ст. 130 ЦПК);

-                     підготовка справи до судового розгляду (ч. 6 ст. 130 ЦПК);

4)                 судовий розгляд (глава 4 ст. 157-196 ЦПК), який закін­чується ухваленням судового рішення;

5)                 звернення судового рішення до виконання.

Така послідовність розгляду справи передбачена у суді першої інстанції і вона з певними особливостями застосо­вується в апеляційному суді (глава 1 розділу IV ЦПК). Тому можна говорити про стадії розгляду справи в суді першої інстанції як про найбільш поширену процедуру розгляду справи, а також про окремі стадії, пов'язані з усуненням не­доліків прийнятого судом рішення, зокрема, про касаційне провадження як перегляд рішень, ухвал та постанов суду, що набрали законної сили (глава 2 розділу V ЦПК), яке має свою специфіку. Так само як виняток можна розглядати заочний розгляд справи, виправлення описок та арифметичних поми­лок у судовому рішенні, додаткове рішення і роз'яснення рішення суду.

Тому загалом можна погодитися з позицією вченого-процесуаліста М.Й. Штефана, який вважає більш доцільним поділ цивільного процесу на три частини або стадії:

-                     розгляд і вирішення справи по суті;

-                     перевірка законності й обґрунтованості ухваленого по ній рішення;

-                     звернення рішення до виконання.

Дане положення підтверджується сучасною практикою, оскільки значна частина рішень судів першої інстанції оскар­жуються до суду апеляційної та касаційної інстанцій з різних причин. Такими причинами можуть бути реальне невдоволен­ня рішеннями судів, а також спроба відстрочити виконання зобов'язань, тобто зловживання процесуальними правами, оскільки розмір судового збору за звернення до суду апеляцій­ної та касаційної інстанцій незначний, тощо.

Стадійність розгляду скарг Верховним Судом включає:

-                     стадію відкриття касаційного провадження суддею-доповідачем (ст. 331 ЦПК);

-                     стадію попереднього розгляду справи у складі трьох суддів (ст. 332 ЦПК);

-                     стадію судового розгляду у складі п'яти суддів (ст. 333 ЦПК).

Справа у порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами розглядається колегією Верховного Суду у складі семи суддів, які будуть вирішувати питання про допуск скарги до розгляду. У подальшому справа в порядку провад­ження у зв'язку з винятковими обставинами розглядається колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верхов­ного Суду України за наявності не менш як двох третин її чи­сельності. Якщо після касаційного розгляду справи виявлено неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону, то справа розглядається ко­легією суддів на спільному засіданні відповідних судових па­лат Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати.