4. Оскарження ухвали суду про відмову у задоволенні заяви про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами

 

Якщо буквально застосовувати положення про можливість перегляду всіх рішень судів у зв'язку з нововиявленими обста­винами, то у деяких випадках можна дійти до парадоксаль­них ситуацій. Так, за загальним правилом (ч. 1 ст. 363 ЦПК), рішення чи ухвали переглядаються у зв'язку з нововиявлени­ми обставинами судом, який їх постановив, а підставою для перегляду можуть стати злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили. Отже, за відсутністю відповідного застережен­ня у нормах ЦПК рішення все одно має переглядати той самий суд (суддя), який ухвалив неправомірне рішення.

Тобто формально у багатьох правових ситуаціях судді мо­жуть за допомогою цього виду провадження виправляти свої помилки або змінювати рішення, які набрали законної сили, оскільки час перегляду рішень і ухвал судів вимірюється за ст. 362 ЦПК: «протягом трьох місяців з дня встановлення обс­тавини, що є підставою для їх перегляду».

При постановленні ухвал та рішень суд має враховувати ті процесуальні наслідки, які породжуватиме відповідна ухва­ла. Тобто не повинна взагалі постановлюватися будь-яка ухва­ла до вирішення справи по суті без урахування всіх вимог за­явника. Формально не потрібно скасовувати рішення суду спеціальною ухвалою, яке іноді безпосередньо не пов'язане з тими наслідками, яких бажає досягти заявник. Тому компле­ксне вирішення правової ситуації завжди краще, ніж фраг­ментарне усунення формальної перешкоди для розгляду від­повідної заяви.

Отже, суд має вирішувати питання про те, а чи вплине від­повідна ухвала про скасування рішення на права сторін і якою мірою. Тому це питання необхідно розглядати з урахуванням позиції всіх зацікавлених осіб, а не шляхом спрощеного розг­ляду такої складної правової ситуації, коли рішення суду, що набрало законної сили і, можливо, примусово було виконане. Отже, вважаємо, що «демократизмформули»: «Заявник, інші особи, які беруть участь у справі, та прокурор повідомляються про час і місце засідання, але їхня неявка не є перешкодою для розгляду заяви» неадекватний правам осіб, які, наприклад, з поважних причин не могли взяти участі у першому розгляді справи. Тобто без з'ясування причин відсутності таких осіб суд не повинен скасовувати рішення суду, яке набрало закон­ної сили. Інакше такі особи повинні мати право на оскаржен­ня ухвали суду про задоволення заяви про перегляд рішення та скасування первісного рішення суду.

Інша проблемна ситуація пов'язана з тим, що ухвала суду відповідає двом правовим моментам щодо:

1)                 задоволення заяви;

2)                 скасування рішення чи ухвали у зв'язку з нововиявлени­ми обставинами.

Оформлюється така ухвала відповідним чином, але згідно з ч. 1 ст. 366 ЦПК, суди зазначають, ухвала суду про задоволен­ня заяви про перегляд рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами оскарженню не підля­гає. Виходить, що така ухвала стає остаточною і ні суд апеля­ційної, ні касаційної інстанцій не можуть переглядати зміст цієї ухвали на предмет їх відповідності закону.

Втім таке положення може на практиці призводити до по­рушення прав осіб, а також не відповідати загальному праву особи на звернення до суду, коли діями судді порушуються її права. Тобто загальне правило щодо права особи звернутися до суду порушуватиметься при перегляді рішень і ухвал у зв'яз­ку з нововиявленими обставинами.

На практиці мають місце випадки, коли суд в ухвалі про скасування рішення не тільки не наводить конкретних норм закону, якими він керувався при постановленні такої ухвали (наприклад, п. 4 ч. 2 ст. 361 ЦПК), а й не зазначає жодного до­казу, на підставі якого він вважав заяву обґрунтованою. Зок­рема, відсутність відповідача при первісному розгляді справи і ухваленні рішення - це не підстава для перегляду рішення суду в зв'язку з нововиявленими обставинами. Для правомір­ного вирішення справи, коли відповідача не було притягнено до участі у справі, зокрема йому не надсилалися повістки, ма­ють застосовуватися п. З ст. 311 ЦПК, за якою скасуванню підлягає рішення суду, в якому встановлюються обов'язки особи, яка не брала участі у справі, а також ч. 4 ст. 311 ЦПК, відповідно до якої поважною слід вважати причину пропуску строку для апеляційного оскарження рішення суду, коли во­на не була повідомлена про розгляд справи і суд мав мож­ливість це здійснити. На цій підставі вважаємо, що справи цього виду провадження мають переглядатися іншим судом, а не тим, що ухвалив первісне рішення і буде зацікавлений «приховати власні помилки». Тобто це положення підтверд­жує необхідність перегляду рішень, у розгляді яких не брав участі відповідач, саме в апеляційному порядку, а не у поряд­ку перегляду рішень у зв'язку з нововиявленими обставина­ми.

На практиці іноді мають місце ухвали про скасування сво­го ж рішення, які не відповідають вимогам законодавства, а також не підтверджені відповідними доказами, а тому мають бути скасованими. Замість цього суд пише в ухвалі, що вона не підлягає оскарженню, але не повинна підлягати оскаржен­ню, по-перше, правомірна ухвала суду, по-друге, ухвала у час­тині задоволення вимоги про розгляд заяви, про що чітко заз­начено у ч. 1 ст. 366 ЦПК, а не в частині скасування рішення суду. Нагадаємо, що така ухвала складається з двох частин, про які йшлося вище, про задоволення вимоги, про розгляд заяви і скасування первісного рішення суду.

Інакше виходить, що правильне рішення може бути скасо­ване судом і будь-яка інстанція не зможе вплинути на неза­конні дії суду, а апеляційний суд не зможе відновити рішення суду, яке набрало перед цим законної сили і частково або повною мірою було виконане. Тому на практиці скасоване ухва­лою суду рішення того самого суду необхідно буде знову повер­тати на ту саму стадію виконання, що зумовлюватиме два по­вороти виконання.

Намагаючись сприйняти процедуру перегляду рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами з позицій учасників процесу та власників матеріальних прав, ми дійдемо подвій­ного висновку:

1.                  Особа, зацікавлена у перегляді рішення, має намагатися досягти перегляду рішення суду по суті, але якими є межі її ви­моги - це об'єктивне вирішення правової ситуації, в якій її пра­ва були порушені. Тобто передумова для задоволення такої зая­ви - це ті причини, які негативно вплинули на рішення суду;

2.                  Досягнення бажаного результату - зміни рішення суду і ухвалення нового, за яким зміняться правовідносини.

Якщо особа безпідставно звернулася до суду у порядку про­вадження у зв'язку з нововиявленими обставинами, та ще й із заявою, яка має істотні недоліки і суд ці недоліки встановив, то чи може він постановити ухвалу про задоволення заяви про пе­регляд рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обста­винами? Вважаємо, суд має застосовувати у цьому випадку статті 3,121 ЦПК та надавати строк для усунення недоліків за­яви про перегляд судового рішення без постановления ухвали про перегляд рішення. Формально заява вважається неподаною до усунення недоліків. Отож, як можна на підставі неподаної заяви постановлювати ухвалу, якою скасовувати рішення суду, що набрало законної сили? Але такі випадки існують!

Зміст будь-якої норми закону має підпорядковуватися логі­ці, а тому виникає запитання: чому законодавець встановив однозначно, що ухвала суду про задоволення заяви про перег­ляд рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими і винят­ковими обставинами оскарженню не підлягає? Частина 1 ст. 366 ЦПК свідчить про сприяння громадянам у захисті їхніх прав і надає можливість суду без урахування заперечень розглянути заяву по суті.

То ж на якій стадії така ухвала не підлягає оскарженню? Вважаємо, що ця норма створена не для того, щоб вивести дії суду з-під можливого оскарження, а щоб надати можливість суду все ж таки переглянути законність постановленого рі­шення у зв'язку з виявленням тих нових обставин, які можуть істотно вплинути на рішення суду, але які були невідомі заяв­нику на момент розгляду справи. Тобто в основному всі підста­ви для перегляду рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами базуються на рішеннях або вироках судів різних інстанцій (п. 2-4 ч. 2 ст. 361 ЦПК), тому тут слід було б гово­рити про преюдиційність встановлених різними судами фак­тів. Але не всі обставини мають преюдиційний характер, оскільки у нормі п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК йдеться про широкі межі перегляду, у зв'язку з виявленням нових істотних для справи обставин, що не були і не могли бути відомі заявни­кові. Звернемо увагу, що ч. 2 ст. 366 ЦПК підкреслює пра­вильність гіпотези, оскільки вона зорієнтована забезпечити права тих суб'єктів, які неправомірно були позбавлені права на захист. Зокрема, ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про перегляд рішення або ухвали у зв'яз­ку з нововиявленими обставинами може бути оскаржена у по­рядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, така істотна помилка виникла, на нашу думку, через брак законодавчої техніки, оскільки така редакція ст. 366 ЦПК сприяє помилковому сприйняттю повноважень суду при перегляді рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами. Тут мала застосовуватися приблизно така редакція, яка до­пускає оскарження ухвали суду про перегляд рішення або ух­вали у зв'язку з нововиявленими обставинами, але разом з постановленим у результаті розгляду справи рішенням.

Інакше виходить, що не зовсім чітка ухвала суду про скасу­вання рішення суду, що набрало законної сили, порушує пра­во громадянина, а ліквідувати таке правопорушення вже не буде здатен жоден суд.

Судова практика

Гр. К. був визнаний таким, що втратив право на прожи­вання у квартирі. Після набрання рішенням законної сили квартира була приватизована іншими її мешканцями. Гро­мадянин К. просить про перегляд рішення суду у зв'язку з но­вовиявленими обставинами, а суд, приймаючи заяву до свого розгляду, скасовує попереднє рішення суду. Як можна надалі відновити порушене судом право громадянина, якщо ухвала була постановлена неправомірно? Зрозуміло, що лише скасу­вання ухвали може привести до бажаних для громадянина наслідків, а не повторна приватизація квартири.

Такий випадок мав місце на практиці, коли справа розгля­далася судом протягом півроку. Комісією було здійснено три перевірки житлових умов гр. К., і було встановлено, що він не проживає у квартирі. Він дійсно не проживав у квартирі, що сам і підтверджував, заявляючи, що кожного тижня бував у квартирі. Тобто він не жив, а бував, а також, знов-таки за сло­вами відповідача, мав можливість безперешкодно її відвідува­ти.

Тепер уявімо, яке завдання може ставити перед апеляцій­ним судом людина, проти прав та інтересів якої подано заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставина­ми. Скасування нового рішення суду, постановленого у зв'яз­ку з нововиявленими обставинами, не може її задовольнити, оскільки було скасоване рішення суду, на підставі якого вона приватизувала квартиру. Ухвалення нового рішення про виз­нання громадянина К. таким, що втратив право на проживан­ня у квартирі, - це нова приватизація квартири. Утім, як заз­начає Верховний Суд у постанові Пленуму № 1 від 27 лютого 1981 р., неправильним є визнання обставин нововиявленими лише тому, що суд не знав про їх наявність без з'ясування то­го, чи могли вони бути відомі заявнику. До того ж такі обста­вини мають бути обов'язково доведені доказами, що існували на момент ухвалення рішення. Тому суд, який розглядає спра­ву, повинен бути переконаний у наявності підстав для скасу­вання рішення, виходячи з того, що якби вказані факти були відомі суду під час попереднього розгляду справи, то з їх ура­хуванням було б ухвалено інше рішення.