Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія лінгвістичних вчень.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

Т.В.Гамкрелідзе – індоєвропеїст

Одним з визначних учених-індоєвропеїстів у колишньому Радянському Союзі, а пізніше в посттоталітарних країнах став надзвичайно талановитий грузинський мовознавець Т.В.Гамкрелідзе.

Томаз Валеріановим Гамкрелідзе - один з представників вітчизняної лінгвістичної науки, академік АН СРСР і АН Грузинської РСР, директор Інституту сходознавства АН СРСР, професор Тбіліського держуніверситету. Т.В.Гамкрелідзе народився 23 жовтня 1929 р. у

134

Кутаїсі, в сім'ї службовця. По закінченні середньої школи він стає студентом факультету сходознавства Тбіліського університету, який закінчив у 1952 р. Навчаючись в аспірантурі, отримує широку загальнолінгвістичну й індоєвропейську підготовку. У 1956 р. він стає науковим співробітником відділу давньосхідних мов Інституту мовознавства АН ГРСР й захищає кандидатську' дисертацію, а потім докторську. У 1964 р. отримує звання професора. У 1967 р. вченого було обрано членом-кореспондентом АН ГРСР, у 1980 р. - членом-кореспондентом АН СРСР. 1973 р. його було обрано директором Інституту сходознавства АН ГРСР, з 1974 року він - дійсний член АН СРСР.

Коло наукових інтересів Гамкрелідзе надзвичайно широке. Якщо охарактеризувати сфери його численних досліджень за галузевою належністю, то це - індоєвропейське мовознавство, картвелістика, семітологія, вивчення неіндоєвропейських і несемітських мов давньої Передньої Азії. Загальнолінгвістичні інтереси його охоплюють такі вузлові проблеми теоретичного мовознавства, як природа мовного знака, вербоцєнтрична структура речення, загальні принциші порівняльної реконструкції, взаємодія класичних і нових методів у сучасній компаративістиці, теорія письма, загальна фонологія. У кожну з цих галузей він зробив свій значний внесок.

Працям ученого притаманні дві характерні риси його творчого почерку. З одного боку - це вичерпна глибина розгляду предмета дослідження; з іншого - це новаторський дух у підході до інтерпретації мовного матеріалу, нарешті, нетривіальність розв'язання поставлених завдань.

Ці риси виявились вже в першому його дослідженні - у його докторській дисертації "Хетська мова і ларингальна теорія", у якій він заявив про себе як про лінгвіста, що підготовлений до розв'язання центральних пиггань порівняльно-історичної граматики індоєвропейських мов. Його попередня монографія "Сибілянтні відповідники і деякі питання найдавнішої структури картвельських мов" показала, що в особі її автора наука здобула фахівця з історії картвельських мов.

Картвелістичний напрям робіт Т.Гамкрелідзе було продовжено у фундаментальній монографії "Система сонантів і аблаут, про каргвельські мови. Типологія спільнокартвельської структури", створеної у співдружності з Г.І.Мачаваріані. У ньому дослідженні, що підняло картвелістику на рівень цілком сучасної за своєю методичною озброєністю галузі компаративістики, по суті була

135

розроблена принципово нова концепція порівняльної граматики картвельських мов.

Особливе місце в творчій біографії Т.Гамкрелідзе належить фундаментальному дослідженню "Індоєвропейська мова та індоєвропейці. Реконструкція й історико-типологічний аналіз прамови і протокультурн", створеному ним у співавторстві з ВЛЗ.Івановим і удостоєному у 1987 р. Ленінської премії. Книга Т.В.Гамкрелідзе і В.В.Іванова - велика праця. Але самі автори пишуть, що це не механічне поєднання окремих частин, написаних ними окремо, а підсумок послідовного викладу висновків і результатів спільних досліджень, які велися, починаючи з 1970 р.

У цій праці по-новому трактуються такі найважливіші проблеми індоєвропейського мовознавства, як типологічна характеристика праіндоєвропейської мови - основи як типологічної характеристики праіндоєвропейського стану, система прамовного консонантизму, ареальна історія носіїв індоєвропейських мов, реконструюється за мовними показниками картина їх найдавнішої культури.

У І томі (гл.1 - 7) наявні дослідження фундаментальних питань структури праіндоєвропейської мови, які охоплюють широке коло фактів і дають повне уявлення про характер цієї мови, її динамічний розвиток у типологічному співвіднесенні з іншими мовними системами.

Другий том складається з 2-х розділів: 1) семантичного словника спільної індоєвропейської мови, який побудований не за алфавітом, а за смисловим принципом; 2) хронологія спільної індоєвропейської мови й аналіз обговорення проблеми прабатьківшини індоєвропейців.

Виходячи з певних типологічних міркувань, автори встановлюють систему приголосних праіндоєвропейської мови. Головною проблемою історичного мовознавства автори статті вважають відсутність загальноприйнятної й достатньо обгрунтованої методології. Якби така методологія існувала, її можна було б застосувати як дослідницьку процедуру. Навіть поверхового знайомства з будь-якою лінгвістичною публікацією достатньо для того, щоб продемонструвати наявність дискусійних питань. Наприклад, у 2-й главі II тому розглядаються історичні назви диких тварин і підкреслюється значимість відповідних понять для індоєвропейця. У статті "вовк" автори аналізують назви вовка в різних індоєвропейських мовах. На думку авторів, наявність кількох лексем, які позначають вовка, вказує на особливу екологічну

136

поширеність цього хижака на території проживання індоєвропейських племен, а також на його культову й ритуальну значимість, що ясно відбивається в давніх індоєвропейських традиціях.

Співвідносячи лінгвістичні й археологічні дані з питання про індоєвропейську прабатьківщину, автори пишуть: "Слід з самого початку відзначити, що в планованому у V - IV тисячоліттях до н. є. для праіндоєвропейців у первинному ареалі поширення не встановлюється така археологічна культура, яка б мала бути однаково співвіднесена з праіндоєвропейською. І все ж на підставі археологічних свідчень вони намагаються співвіднести праіндоєвропейську культуру з культурою Чатал-Хююка і з Халафською культурою. Крім того, вони висловлюють здогад, що в числі носіїв ідро-араккської культури, яка охоплює Східну Анатолію, Південний Кавказ та Іранське плоско гір'я, входили певні індоєвропейські групи.

Робота мала широкий міжнародний резонанс і, безумовно, буде стимулом до виконання подібних досліджень на матеріалі інших мовних сімей. Ця книга, без сумніву, є найбільш важливою стимулюючою й корисною роботою в галузі індоєвропейської лінгвістики з часу публікації знаменитих "Основ" Брутмана й Дельбрюка. Це капітальна праця, яка увічнить її авторів в історії індоєвропейського мовознавства.

Ю.С.Степанов у статті: "Індоєвропейське речення: лексичне входження у структурні схеми" пише: "Якщо сприймати розподіл дієслівних форм на два ряди - активні й неактивні, як у системі В.В.Іванова і Т.В.Гамкрелідзе, то тут представлені лексеми обох цих рядів у змішаному виді. Так, корені "літати" і "стояти", "вставати" належать до неактивного ряду, корінь "сидіти" - до активного.

Останнім часом учений плідно працює в галузі дослідження проблеми походження й розвитку алфавітних систем письма. У своїй роботі "Походження і типологія алфавітної системи письма" Гамкрєлідзе пише: "За характером плану, змісту письмо можна поділити на два основні типологічні класи - семасіографію та фонографію. Алфавітну систему, у свою чергу, дослідник поділяє на фонологічну й фонетичну. Запроваджуються Т.В.Гамкрелідзе нові поняття: парадигматика і синтагматика письма.

137

Література

1. Климов ГА. "Т.В. Гамкрелидзе" [к 60-летию дня рождения) // Сер. лит. и язык. Известия АН СССР. Сер. лит. и яз. -1990. - Т. 49.-№ 1. - С. 84 - 85

2. Шмальстиг У.Р. К индоевропейской проблеме (В связи с вьіходом в свет книги Т.В.Гамкрелидзе и В.В.Иванова "Индоевропейский язык и индоевропейцьї" // Вопр. язьїкознания. - 1988. - № 8. - С. 4 - 6.

3. Степанов Ю.С. Индоевропейское предложение: лексическое вхождение в структурньїе схеми" // Вопр. язьпсознания. - 1988. -М4.-С. 17-20.

4. Гамрклидзе Т.В. Происхождение и типодогая алфавитной системы письма // Вопр. язьїкознания. - 1987. - № 2. - С. 1 -3.