Психологом

Психологізм - сукупність напрямків, шкіл та окремих концепцій, які інтерпретували мову як психологічний феномен психологічного стану й діяльності людини чи народу. Предмет, завдання представники психологізму в різний час трактували по-різному, але спільним було протиставлення себе логічному напрямку й формальним школам, орієнтація на психологічну наукову базу, намагання вивчати мову в її реальному функціонуванні й використанні.

З часом у пошуках загальнотеоретичної наукової основи осмислення здобутків компаративізму унаслідок вичерпання конструюючої здатності біологізму в мовознавстві визначальним стає орієнтація на психологію. І як завжди буває на початковому етапі становлення нової наукової парадигми, через надмірне протиставлення попередній, старій відбувається абсолютизація одного аспекту за рахунок усіх інших. До 60-х років інтерес до вчення про ідеальну, абсолютну свідомість змінюється інтересом дослідників до індивідуально-психологічного механізму духовного життя, У цей період закладаються основи індивідуальної психології.

81

Індивідуально-психологічні погляди на мову переносяться в мовознавство.

У мовознавстві формується психологічний напрям. Прибічники цього напряму проголосили, що в основу мовного аналізу повинно бути покладено спостереження над психічними процесами, які здійснюються у свідомості індивіда, що розмовляє.

Психологічний та натуралістичний напрями деякий час співіснують, розподіляючи проблематику й по-різному пов'язуючи загальну теорію з конкретною дослідницькою роботою в межах порівняльно-історичного мовознавства. Предметом розгляду в обох концепціях була мова, але в психологічній концепції ним усе більше ставало мовлення. Під психологією мови розуміється аналіз психічних процесів, пов'язаних з мовленнєвими актами, або вивчення психологічних закономірностей, які виявляються у функціонуючій системі мови, в історичному розвитку системи мови. Психологічне тлумачення мовних явищ притаманне цілому ряду вчених XIX ст.: Ф.Кайнцу, Г.Штейнталю, МЛацарусу, О.О.Потебні, В.Вундту та ін.

У межах психологічної концепції мови виділяються два підходи до постановки та розв'язання центральних проблем філософії мови: проблеми сутності мови, співвідношення мови та мислення, отже, логіки та граматики.

Спільним для обох підходів було уявлення про незбіжність логіки та граматики. Прибічники одного з підходів проголосили протизаконною навіть сам}' постановку проблеми співвідношення логіки та граматики. Прибічники іншого підходу, визнаючи в принципі необхідність постановки цієї проблеми, приділяли, однак, основну увагу не зв'язку логіки та граматики, а їх розмежуванню. Одні представники психологічного напряму вимагають, щоб мова розглядалась як особливий механізм діяльності індивідуальної психіки, як механізм уявлень у свідомості однієї людини, другі - як специфічний вияв психології народу. Перші - то представники індивідуального психологізму. В основі всього їх вчення опиняються окремий індивід та його психіка. Другі - то апологети соціального психологізму. У центрі уваги перебуває народ, колектив, нація і притаманні йому як цілому психологічні вияви та процеси.

Психологізм виник в лоні компаративістики у 50-і роки XIX ст. під впливом вчення Вільгельма фон Гумбольдта. Його основоположник Х.Штейнталь у Німеччині, у Росії - О.О.Потебня. Одразу ж представники психологізм}' відмежувались від принципів

82

логічної школи, відзначаючи, що категорії логіки й граматики не співпадають, останні специфічні і їх не можна визначити на основі логічних. Штейнталь вбачав у мові вираження "духу народу". Але тодішня психологія І.Ф.Гербарта була індивідуалістичною. Штейнталь та МЛацарус роблять спробу створити соціальну психологію, етнопсихологію. На початку 20-х років XIX ст. ВВундт знову ж таки пробує створити науку про психологію народу як методологічну основу мовознавства. Це зумовило звернення до фольклору, міфології, звичаїв народу, прислів'їв, приказок і т. ін., де відтворюється народна мудрість. Представники психологізму й далі, йдучи за Вільгельмом фон Гумбольдтом, розглядають мову як історичне й динамічне явище, що розвивається. Тут вони у повній згоді з принципами компаративізму намагаються перекласти психологічні поняття й терміни асоціативної психології на мову; представники психологізму звертаються до живого мовлення, внутрішньої сторони мови, значення слова й речення, що дало б, на їхню думку, змогу зрозуміти сутність і походження мови, бо в мовних процесах нібито відтворюється перший акт утворення мови. Штейнталь відзначав тісний зв'язок мови й мислення, наголошуючи, що мова - то мислення. На відміну від предметного мислення, що оперує уявленнями, мовне мислення базується на внутрішній формі мови, на уявленні уявлень. Останнє психологісти надто продуктивно використовували в історії мовознавства: мови доісторичного періоду мали багату внутрішню форму, яку вони втратити в історичний період. Реалізувалося це створенням слова. Саме тому така велика увага приділялася слову. І уважно аналізували процеси асиміляції, асоціації, апперцепції тощо. Цікавилися реченням. Формування частин мови розпочалося на основі виділення членів речення. У створенні речення вбачали не синтез, а диференціацію цілісного смйслу-уявлення на складові компоненти з подальшим їх синтезом. Ідучи за Вільгельмом фон Гумбольдтом, учені звертаються до аналізу тексту.

Загальнолінгвістична концепція О.О.Потебні - продовження ідеології психологізму. Філософсько-лінгвістичні погляди О.О.Потебні спираються на думку про те, що розвиток мислення й мови відбувається в єдиному процесі еволюції людини, що розвиток одного неможливий без участі й розвитку другого. Слово - не тільки засіб для висловлення готової думки: воно - спосіб, прийом її створєння. Мова - це сама думка. Саме народження думки виявляє її органічний зв'язок з мовою* залежність від мови. Тісно пов'язуючи звукове мовлення з думкою, з мисленням,

83

підкреслюючи необхідність конкретно-історичного вивчення фактів мовлення, її продуктів, як і продуктів мислення, О.О Потебня значне місце відводить ученню про внутрішню форму. Під внутрішньою формою він розуміє уяву плюс етимологічну форму слова, а також найменше значення, "без якого слово не може бути "самим собою? . шзначсння~внутрішньої форміГ значною мірою ІїобудовашГна тому, що всі мовні явища О.О.Потебня розглядав з точки зору тих психічних процесів, які відбуваються у свідомості індивіда. Тому він шукав пояснення різним мовним явищам у психологічних категоріях. О.О.Потебня був серед тих, хто говорив про необхідність вивчення явищ мови у їх взаємозв'язку, сприяючи тим самим формуванню системного погляду на мову.

У цілому ряді моментів О.О.Потебня не погоджувався зі своїми німецькими колегами, зокрема наголошував на специфіці граматики, її формальній стороні. Безумовно, представники цього напрямку перебільшували роль психологічних чинників, часом ототожнюючи психологічні й граматичні категорії. Наслідком засвоєння слабких сторін психологізму стало виникнення у 70-і роки XIX ст. молодограматизму, який заперечував етнопсихологію, хоч сприйняв психологічне трактування мови й схвалював вивчення живого мовлення саме окремого індивіда. Вони зважають на фізіологічну сторону мови, що стало теоретичною базою для обгрунтування вчення про фонетичні закони. А ось представників казанської школи, що опирались на психологізм, не задовольняла однобічність індивідуальної психології, бо вони орієнтувалися на соціальну сутність психології мовців.

У першій половині XX ст. психологізм посту паєгься формалізму й соціологізму, зокрема структуралізму, орієнтованому на статичний синхронний аналіз мовних явищ. Та все ж традиції не губляться, і в 20-і роки XX ст. АМарті створює психологічну теорію універсальної граматики. На його думку, лінгвістика найперше повинна якнайточніше аналізувати й описувати психічні функції та їх зміст, відтворювані в універсальних мовних засобах. Це основувалось наприпущенш, що всі мови виражають той самий психологічний зміст і побудовані однаково.

У 30 - 40-і роки сформуваласьегоцентрична концепція поля К.Л.Бюлера. Заперечуючи формальну граматику, Бюлер радить звернутися до деяких понять сучасної психології, зокрема поля й ситуації. Саме він виявляє в мові поле вказівних займенників, займенникових прислівників тощо, які ставляться мовцем у відповідність з потребами комунікації.

84

У 40-і роки XX ст. розроблялась теорія психології мови вченими Ф.Кайнцом, Е.Ріхтером та іншими, орієнтована в основному на опис психологічних умов використання мовних засобів. Психологічного трактування дотримувався російський мовознавець Л.В.Щерба.

Література

1. Амирова Т.А., Ольховский Б.А., Рождественский Ю.В. Очерки по истории лингвистики. - М.: Гл. ред-ция восточной литературм «Наука», 1975. - С. 362 - 406.

2. Березин Ф.М. История лингвистических учений; Учебн. пособие для филол. спец, ун-тов и пед. ин-тов. - М; Висшая шк., 1975. - 304 с.

3. Ковалик І.І., Самійленко С.П. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. - К.: Вища шк., 1985. - С. 107 -110.

4. Кондрашов Н.А. История лингвистических учений. - М: Просвещение, 1979.

5. Мурзин Л.Н. Психологическое направление // Лингвистическийэнциклопедический словарь. - М.: Сов. знцикл., 1990. - С. 405 - 406.