Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія лінгвістичних вчень.doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

М.С.Трубецькой (1890 - 1938) - основоположник системного вивчення мови у світовому і європейському мовознавстві

Виникнення лінгвістичного структуралізму асоціюється, найперше, з лінгвістичною спадщиною М.С.Трубєцького. Безумовно, його ім'я пов'язується з функціональною лінгвістикою, чи празькою школою лінгвістичного структуралізму.

Безумовно, інші напрямки, як і функціоналізм, були підготовлені всім суспільним розвитком і логікою розвитку самої лінгвістики, але, мовірно, інші школи структуралізму так чи інакше зазнали його впливу.

Одним з найвизначніших представників празької школи і взагалі світової лінгвістики став Микола Сергійович Трубецькой.

Після гімназії він закінчує Московський університет, успадковуючи традиції фортунатівської школи. Будучи в Росії, досліджує слов'янські, фінно-угорські й мови Кавказу. Друкувався нечасто, до того ж більшість цих робіт втрачені. У 1919 р. емігрує з Росії, спершу до Болгарії, а з 1922 р. до Австрії, працюючи викладачем Віденського університету. Саме тут підготовлені й видані основні його роботи.

М.С.Трубецькой був різнобічним ученим, не обмежився лінгвістикою. Він вивчає слов'янські мови за писемними пам'ятками, фольклор, літературу, М.С.Трубецькой постає теоретиком впливового напрямку емігрантської думки, так званого євразійства. Представники його обґрунтовують не завжди перевірені історикб-філософські концепції. Так, сам М.С.Трубецькой обґрунтовує функціонування євразійського мовного союзу, що передбачає утворення росіянами разом з тюрками, монголами, фінно-угорцями й деякими іншими народами культурної й історичної єдності, протиставленої західній цивілізації. Правда, з тридцятих років учений обмежується лінгвістикою,

Як мовознавець М.С.Трубецькой надзвичайно різнобічний. Найперше, вів розвиває компаративістику. Серед його робіт зустрічаються як присвячені конкретним проблемам, так і загальнометодологічного характеру. Учений продовжує

148

дослідження кавказьких та фінно-угорських мов. Успішно розвиває славістику.

В історію мовознавства увійшов створенням фонологічної концепції, теорії мовних союзів. Саме в розвідці "Некоторне соображения относиельно морфонологии" визначає проблематику морфонології, розрізняючи теорію фонологічної структури морфем, теорію комбінаторних звукових змін морфем у морфемних сполученнях, теорію звукових чергувань, що виконують морфологічну функцію.

Стосовно мовних союзів він узагальнює значний фактичний матеріал і констатує вторинну подібність у них мов, що контактують, бо в такі союзи входять як споріднені, так і неспоріднєні мови. Учений називає балканський. євроазійський та інші мовні союзи. М.С.Трубецькой став основоположником ареальної типології мов, що пояснюється лінгвогеографією, географічним розташуванням та ознаками, набутими унаслідок контактів.

Найвагомішою в його спадщині стала невелика розміром книга "Основи фонологии", що вперше була видана вже після його смерті, у 1939 р. Чимало з того, про що йдеться у книзі, автор писав раніше. Книга ж представляє завершену фонологічну концепцію автора й празької" школи структуралізму. В основу береться бодуеиівське витлумачення фонеми та розрізнення Ф. де Соссюром мови й мовлення. Ідучи за останнім, М.С.Трубецькой наголошує, що мова існує в свідомості всіх членів даної мовної єдності. У мові й мовленні учений розрізняє позначаюче й позначуване й звертає увагу на одміни їх у мові й мовленні. Так, якщо у мовленні позначуване й позначаюче безкінечні, то в мові вони кількісно обмежені. Зрозуміло, у фонологічній концепції ідеї Ф. де Соссюра доповнюються положеннями з лінгвістичної концепції Л.В.Щерби, Є.Д.Поливанова. Саме пражці чітко розрізнили фонетику й фонологію: фонетиці залишили матеріальне вираження у вигляді звуків, нею вивчається фізико-акустична й звукова системи артикуляційно-фонологічно, аналізується безкінечна кількість звуків, у фонології ж аналізуються чітко усвідомлювані звуки, що виділяються на основі розрізнення слів. Фонетисти до другої половини XIX ст. були стихійними фенологами. Перетворення фонетики у фонологію підштовхнуло виникнення

експериментальної фонетики, що виявила багато ознак фонем. Виявляється, психологічний критерій визначення розрізнювальних ознак замінив функціональним російський мовознавець

149

М.Ф.Яковлєв. Виробленню принципів функціонального розрізнення фонем присвячена фактично книга М.С.Трубецьшгд. Смислорозрізнювальною набір ознак у фонеми пражцями не обмежується. Вони називають ще кульмінативну, що визначають слова й словосполучення, речення, та делімативну, що розрізняє мовні одиниці, зокрема морфеми, слова.

Власне фонему М.С,Трубецькой визначає на основі опозицій, точніше звукового протиставлення. Якщо за допомогою опозиції розрізняються значення двох слів, то їх називають фонологічними, дистинктивними, смислорозрізнювальними. Вони протиставляються всім іншим, несуттєвим. Таким чином, будь-яке слово постає структурою з кількох фонем. У всякої фонеми можуть виділятися, крім смислорозрізнювальних, ще й численні несуттєві ознаки. Зрозуміло, що фонема реалізується у вигляді звуків, а всякий звук -це варіант фонеми. Основний варіант - то інваріант фонеми. Парадигматично М.С.Трубецькой розрізняє варіанти фонеми, а синтагматично відрізняє фонему від сполучення фонем. Варіанти не розрізняють слова, якщо ж два звуки розрізняють слова - то це дві фонеми. Ученим було звернуто увагу на пару протиставлених однією ознакою фонем, що пізніше стали кваліфікуватися корелятивною парою фонем, а явище - кореляцією.

Серед опозиції М.С.Трубецькой розрізняв одномірні, багатомірні у вигляді кількох пар фонем. Відрізняв він пропорційні (однотипні) для кількох пар й ізольовані, що не мають інших пар. Найвагомішим у нього виявилися привативні, градуальш й еквівалентні (рівнозначні) опозиції. Привативні - то протиставлення дзвінкого й не дзвінкого. Компонент опозиції протиставлення називають немаркованим на відміну від вираженого, маркованого. Названі поняття й терміни стали використовуватися при аналізі інших підсистем мови. Учений запроваджує поняття про архіфонему у випадку нейтралізації однієї з фонем у певних позиціях. Термін ще раніше запровадив Р.Якобсон. Крім розрізнювальних ознак фонем, М.С.Трубецькой вивчає наголос, інтонацію і т. ін. Поглиблено досліджує загальні принципи сполучення фонем. Зіставляються й фонологічні системи різних мов.

Література

1. Алпатов В.М. Історик лингвистических учений: Учеб. пособие . 2-е изд., испр. - М.: Языки русской культури, 1999.-С. 187-193.

150

2. Трубецкой Н.С. Избранньїе трудьі по филологии: Переводы / Сост. В.А.Виноградов и В.П.Нерознак; Под общ. ред. Т.В.Гамкрелидзе и др.; Послесл. Т.В. Гамкрелидзе и др. -М.: Прогресе, 1987. - 560 с.

Глосематика (гр. glossema, род. відм. glossematos "слово") -напрямок структуралізму в мовознавстві, що сформувався у 30 -50-х рр. XX ст. ЛЄльмслевим, Х.Й.Ульдалем у Данії, Копенгагені.

Апологети його виходять з того, що теорія й практика дослідження не визнаються взаємозв'язаними, бо, на їх думку, експериментальні дані не підсилюють теорію. Теорія у глосематиків постає системою обчислень, а елементи числень не відображають конкретних властивостей обчислюваних об'єктів. Свою теорію Єльмслев та Ульдаль вважали загальною дедуктивною теорією мови стосовно всіх конкретних мов, надавши їй ознак формалізованих та математичних концепцій. Для обґрунтування запровадження системи обчислень для визначення суспільних .функцій мови сформульовано було методологічну базу стосовно природи й суспільної сутності мови. І все ж за основу взято вчення Ф. де Соссюра: розрізнення мови як системи знаків, розрізнення у знака позначаючого й позначуваного, представлення мови як форми у вигляді розрізнень, надання мові самодостатності. Названі положення були, зрозуміло, модифіковані. Розрізняється в мові план змісту і план вираження, а через їх термінологічну невизначеність вони взаємозамінюються. У плані змісту й вираження визначаються форма як визначальна і субстанція, зумовлювана формою.

Незалежно від субстанції форма конкретизується в успадкованому від Ф. де Соссюра представленні мови як системи чистих відношень, що називаються функціями. Зумовлені функціями - відношеннями форми елемента мови називаються глосематиками функтивами. Це найістотніший момент у розумінні сутності напрямку. Аналіз розпочинається з тексту і здійснюється дедуктивно у напрямку від класу до сегмента і від сегмента до сегмента аж до виявлення далі нечленованих елементів-фігур у вигляді кенем-фонем у плані змісту та елементарних одиниць змісту - плерем. Не зважається при цьому на якісні ознаки елементів різних рівнів. Основне в аналізі - виявлення й реєстрація залежностей-зв'язків між елементами тексту, які визначають природу мови, яка зводиться до іманентної системи положень назв зв'язків з конкретним характером мови.

151

Безумовно, представлення теорії у вигляді системи обчислень на сьогодні уже не сприймається як ідеалізована спроба математизувати й формалізувати мовознавство як одну з гуманітарних галузей, бо постає воно як одна з форм пізнання мови. Безперечно, теорія глосематики не інтерпретативна, а тим більше далека від філософсько-пізнавального спрямування. Але сьогодні погоджуємось, що істинність, адекватність міри співвідношення теорії об'єкта - мови може бути замінене взятими у єдності категоріями несуперечності, достатності й максимальної простоти опису об'єкта. Якщо ще донедавна це не сприймалось не лише пуристами-ідеологами радянськими мовознавцями, але й зарубіжними колегами, то сьогодні відійшло в небуття.

Добре, що й радянські в минулому, а тепер російські учені уже в 70 - 80-і роки бачили в глосематиці деякі позитивні риси, зокрема поєднання дедуктивної теорії з формальною логікою, що збагатило мовознавство точними прийомами й процедурами, а також утвердження в теорії мовознавства понять схеми (структури), комутації, різних типів функцій.

Література

1. Мельничук А.С. Глоссематика // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Сов. знцикл., 1990. -С. 107 - 108.

2. Основные направлення структурализма. - М.: Наука, 1964.

3. Березин Ф.М. История лингвистических учений: Учеб. пособие для филол. спец, ун-тов и пед. ин-тов - М.: Высшая шк, 1975.-С. 233-242.

Дескриптивна лінгвістика (від англ. descriptive "описовий") -напрямок американського й світового мовознавства, що виник у 30 -50-і роки XX ст. на базі утвердження системності мови під кутом

зору американського практицизму в цілому та особливостей розвитку мовознавства в СІЛА, зокрема необхідності вивчення аборигенних мов індіанців та мов іммігрантів.

Напрямок склався під безпосереднім впливом Л.Блумфільда, який застосував до вивчення індіанських мов методику компаративізму, що при відсутності писаних пам'яток і пам'яток культури зумовило необхідність створення формалізованих методик, найперше дистрибутивного аналізу. Мова в аспекті біхевіоризму витлумачувалася при цьому в аспекті біхевіористичної психології як форма вираження, поведінки людини. Значення

152

тлумачилося дескриптивістом як перешкода для розуміння мовних явищ. Воно мало постати у процесі дистрибутивного аналізу форм мови. З.Харріс значення мовних одиниць інтерпретував як функцію дистрибуції. Найлегше й найперше було здійснене за допомогою цієї методики опис фонологічної, а потім і морфологічної систем цілого ряду індіанських мов. Останнє виконали Ю.А.Найда, Дж. X. Грінберг, Ч.Ф.Хаккет, З.Харріс, Ч.Ф.Вьоглін, ПЛ.Гарвін. Опис синтаксеми здійснили, удосконаливши процедури аналізу морфеміки. Визнано паралелізм вивчення складних форм у морфології й синтаксисі (Ч.Фріз, З.Харріс, АНайда). Крім того, було застосовано прийом аналізу за безпосередніми складниками. Дехто з дескриптивістів зайнявся метамовою лінгвістики (Е.ПХемп). З цього часу розрізняються одиниці мови й мовлення (фонема - фон, морфема - морф) та варіанти одиниць (алофон, аломорф).

Послідовники Л.Блумфільда вчені-викладачі Бєльського університету Б.Блок, З.Харріс, Ч.Хоккет, Дж. Л. Трейджер ще більше формалізували методику опису. Анн-арборська група в Мічиганському університеті аналізує зв'язок мови з культурою й соціальним оточенням, вивчає значення в мові. Заперечували їх методологію теоретики трансформаційної породжуючої граматики, автори компонентного аналізу, дослідники синтаксису.

Література

1. Белый В.В. Философские основи американской дескринтивной лингвистики // Вопр. языкознания. - 1977. -№2.

2. Мурат В.П. Дескриптивная лингвистика // Лингвистический знциклопедический словарь. - М.: Сов. знцикл., 1990. -С. 130-131.

3. Основньїе направлення структурализма. - М.: Наука, 1964.

4. Березин Ф.М. История лингвистических учений: Учеб. пособие для филол. спец, ун-тов и пед. ин-тов. -М,: Высшая шк, 1975. -С. 248 - 254.

Лондонська школа структуралізму склалась у 40-і роки XX ст. Дж. Р. Фьорсом та його прихильниками У. Аденом, КХаллідеєм, Р.ХРобінсом. У.Хаасом, Ф.Р.Полмером.

Учені будують теорію, яка б дала змогу пояснити особливості структурно-функціонального аналізу. Це було підготовлене національними традиціями британського мовознавства,

153

орієнтованого з середини XIX ст. на інтенсивне дослідження живих мов різних типів, зокрема екзотичних та примітивних. Прислужилася цьому й культурно-соціологічна доктрина англійського антрополога й етнографа Б.Малиновського, за яким мова й культура мають цілий ряд спільних ознак: у мові й культурі виявляються основні помисли, бажання, потреби, зумовлені й біологічною природою людини. Культура в розумінні вченого -весь контекст людської поведінки. Людина, суспільство, мова, на його думку, нібито соціально генетично зв'язані. Зрозуміти їх можна на основі функціонального призначення кожної з цих складових. Адже треба визначити зв'язок соціологічних та лінгвістичних структур з притаманними лише їм властивостями.

Вплинули на оформлення напрямку й філософ Е.Дюркгейм та мовознавець Ф. де Соссюр, як і концепція біхевіоризм}'. Мабуть, співвідношення соціальних та мовних структур антропологів і етнографів КЛеві-Строса, Л.Леві-Брюля, Е.Сепіра, Б.Уорфа також позначилися на оформленні цієї школи лінгвістичного структуралізм)'.

У цьому аспекті стає зрозумілим програмовий заклик вивчати мало досліджені мови Азії й Африки. Були вчені, що продовжували дослідження в стилі англійських граматистів.

Основним завданням школи стало вироблення сукупності прийомів для вивчення мовних явищ. При цьому мовознавство не обов'язково опирається на дані психології, соціології. Метод розуміється як загальний- принцип чи система критеріїв, яким підпорядковується практика. Як поняття мова витлумачується в трьох аспектах: як спонукання і внутрішній мотив людини, тобто природний дар; як традиційна система чи звичка, що реалізується й функціонує в процесі постійного засвоєння й оволодіння мовних норм; як узагальнене розуміння великої кількості мовних актів. Розрізняються структури й системи у відповідності з розрізненням у них парадигматичних та синтагматичних відношень: у перших горизонтальних, у других - вертикальних зв'язків.

Значення постають як складні лінгвістичні явища, що мають аналізуватися на всіх рівнях мови. Значення мовної форми визначається на основі вияву її вживання. Оскільки воно багатоелементне, то аналізується на різних рівнях. Важлива при цьому контекстуадїзація у кожному випадку. Відповідно визначаються фонологічний, лексичний і т. ін. модуси. Розрізняються ситуаційний та соціальний контексти. Ситуаційний -це реальний контекст стосовно лексичного рівня. - це словесне

154

оточення (колокація). На граматичному рівні - це колігація у вигляді співвіднесення взаємозв'язаних граматичних категорій.

Проблематика школи - широка: від теоретичних проблем про сутність мови, функції її, співвідношення мови й культури, будови мови, рівнів її до визначення категорій мови, їх сутності, лінгвістичної термінології. Заслуговує на уваг}' ситуаційна проблематика мовних явищ, що зумовило вивчення функціонування мови в релігійних відправах, взаємозв'язках носіїв мови різних станів тощо. А це, у свою чергу, було сприйняте функціональною, соціальною та лінгвістикою тексту (дискурсу).

Література

1. Амирова Т.В. Лондонская школа // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Сов. энцикл.. 1990. - С. 276.

2. Основные направлення структурализма. - М.: Наука, 1964.