Філософія мови в.Вундта

Основоположник психологізму у європейському мовознавстві. В.Вундт постає як один з теоретиків філософії мови в психологічному аспекті. В.Вундт (1832 -1920) - філософ, психолог, мовознавець у галузі фізіології й психології. З 1875 року він стає професором філософії у Лейпцігському університеті. Ним підготовлено велику кількість досліджень з проблем фізіології, психології, філософії, логіки, мовознавства, міфології тощо. Обізнаність з такою кількістю галузей науки дала змогу класифікувати їх, виділивши природничі (про матеріальний світ) та гуманітарні (про духовний світ) науки. Філологічні ним віднесені до гуманітарного циклу, психологію ж він розташовує між першими й другими. Учений розробляє філософію як емпіричну

85

науку. Основне завдання філософії під таким кутом зору - то синтез здобутих даних спеціальних галузей науки. Усе це пояснюється тим, що розквіт діяльності вченого припадає на кінець XIX ст., що характеризується піднесенням природознавства. Природно, що утверджуються в науці методи природознавства й у дослідженні гуманітарних наук: домінантними стають емпіричні методи й прийоми, які відтіснили колишній раціоналізм. У середині й кінці XIX ст. формуються конкретні галузі, які спеціалізуються на вивченні обмеженої реальності, що зумовлює втрату цілісного світосприймання, нехтування взаємозв'язків окремих явищ. Вундт першим серед психологів зробив спробу дослідити мову, пізнати її сутність, механізм розвитку й функціонування, зв'язки мови з суміжними галузями людської діяльності, зокрема з мисленням. Філософсько-психологічна концепція пізнання В.Вундта трактує психічний процес як емпіричну основу. Цим пояснюється, що учений детально зупиняється на проблемі психічних основ мислення. Інтелектуальну діяльність В.Вундт поділяє на вищу й нижчу категорії. Нижча представлена асоціаціями, що складають основу активного мислення. Асоціативні сполучення психічних елементів виникають при пасивному стані уваги. Вища у вигляді апперцепції представлена свідомими психічними процесами. Складні психічні процеси залишили об'єктивний слід у мові, міфах, .звичаях та обрядах, урелігії й мистецтві. При їх виникненні діяли закони апперцепції, чи апперцептивного сполучення уявлень. Ось вони й мають бути предметом психології народів. Проблематика зв'язку психології й мовознавства як предмет народної психології висвітлюється в ряді його досліджень. Найповніше це робиться ним у десятитомній роботі "Психологія народів. Дослідження законів розвитку мови, міфів та обрядів". Перші два томи присвячені аналізу мови, три наступні - міфології й релігії, ще кілька -психології звичаїв та обрядів. Учений певен, що визначальне місце у взаємодії індивідуальної та соціальної посідає соціальна психологія, бо не сам індивід, а сукупність індивідів визначають розвиток загальної психології. В.Вундт, заперечуючи індивідуально-психологічну концепцію Г.Штєйнталя, обґрунтовує принципи соціальної в пошуках психологічних закономірностей, породжуваних соціальним життям. Під цим кутом зору з народної психології вилучається література, етнологія, антропологія, загальна історія. Об'єктом психології народів В.Вундт визначає мову, міфи й звичаї, які, на його думку, формують три основні проблеми психології. Усі вони підпорядковані загальним духовним законам

86

розвитку. Кожен з них співвідноситься з якоюсь сферою індивідуальної психології. Мова співвідноситься з уявленням, через що й постає рушійною силою в поезії й науці, міфи - у релігії, а звичаї - у моральних принципах. На думку В.Вундта, у мові виражається загальна форма реалізованих у дусі народу уявлень, їх законів, у міфах - первісний зміст цих уявлень у їх зумовленості почуттями й нахилами, у звичаях - відповідні напрямки волі. Як бачимо, індивідуальна психологія співвідноситься з психологією народів. Першу він замінює волюнтаристською, бо спільність уявлень своїх колег замінює спільністю волі, імпульсивних вольових дій. Зважаючи на те, що об'єктом народної психології стають явища колективного життя людей, то в центрі уваги дослідника опиняється мова. За В.Вундтом, у психології народів домінантними мають постати ті дії, що зумовлюються підсвідомими чинниками. Цим і пояснюється потяг ученого оперувати фактами з життя первісних народів, у яких визначальним постає інстинкт. Мова, за В.Вундтом, кваліфікується як діяльність духу й тіла, а тому мовна діяльність кваліфікується як психофізіологічна діяльність людини, як вираження думок й почуттів, бажань за допомогою ЗДенороздільних звуків. Мабуть, тому так детально В.Вундт аналізує психофізичні умови утворення слова, гіпотезу про локалізацію в мозку центрів мови тощо. У слова учений виділяє акустичне уявлення звуків і відповідно моторне уявлення артикуляції, оптичне уявлення руху руки, що пише, уявлення значення слова й супровідний з ним тон почуття. На основі даних психології учений визначає різні типи мов - кореневих, аглютинативних та флективних. Типи мов він співвідносить з типами й етапами розвитку психіки людини. Найдавнішими називає кореневі, пізнішими - аглютинативні й найсучаснішими -флективні.

Саме пояснення мови В.Вундт здійснює лише психологічно, бо мова - то своєрідний вияв психофізичних життєвих дій. В одній із своїх робіт В.Вундт обґрунтовує положення про виражальні рухи як фізичні явища, що супроводжують афекти. Зміна психічного стану призводить до зміни фізичного стану (серцебиття, підвищення тиску, рухи рук тощо). Далі він диференціює рухи й відповідно інтерпретує як внутрішні, мімічні, пантонімічні. Мова витлумачується досить широко, бо не зводиться лише до звукової мови. Значна увага приділяється мові жестів. Вона передує звуковій. Виявляється, мова жестів розвинулася з інстинктивних супровідних пантонімічних рухів. Через те, що мова жестів залишається на стадії

87

первісного стану, то для кожної мови має бути визначений початковий етап, коли відношення між знаком і позначуваним було безпосередньо очевидним. В.Вундт поширює своє вчення про виражальні рухи на звукову мову. Перевага звукової мови над мовою жестів полягає в безпосередньому й ефективному впливі

звуків на почуття, бо звукова мова перебуває......у близькій

спорідненості з музикою. Фактично мова - це система знаків, що виражає душевні стани. Своєрідність мови, і звукової зокрема, полягає в тім, що звукові рухи - з самого початку мотивуються не лише фізично, але й психічно. Цікавою виявилася поставлена вченим проблема про співвідношення мови й мислення. Наголошується, що мова й мислення розвивається одночасно, бо мова постає частиною функції мислення.

Психологічно пояснюється психологом й питання синтаксису, зокрема класифікації речень, порядку слів. Філософсько-психологічна концепція В.Вундта значною мірою сприймається представниками молодограматизму. На її основі вони фактично будують свої часткові лінгвістичні принципи. Когнітивізм у мовознавстві й лінгвістичній детермінізм запозичають у представника психологізму Г.Штейнталя думку про те, що мова втілює абсолютно своєрідне мислення, що розвивається за своїми особливими законами і цілий ряд положень в іншого психолога В. Вундта. Когнітивісти й лінгвістичні детерміністи, визнаючи універсальність потенцій мислення людини, зважають, що воно реалізується й виражається певними засобами (предметно, мовою жестів та міміки, природною мовою, мовою науки, комп'ютерною мовою), які ці універсальні закономірності конкретно реалізують і модифікують, будучи зумовленими рівнем цивілізаційного розвитку носіїв мови, а те, рівнем виробничої й суспільної діяльності, культури чи рівнем цивілізації.

Література

1. Амирова 7.А., Ольховиков Б.А., Рождественский Ю.В. Очерки по истории лингвистики. - М.: Наука, ,1975. - С. 374 -387.

88