Яфетидологія. "нове вчення" про мову

Нове вчення про мову (спершу яфетидологія) - напрямок у радянському мовознавстві 20 - 30-х років, започаткований М.Я.Марром.

На перших порах учений досліджував мову й культуру Грузії та Вірменії в єдності мовознавства з історією, археологією, етнографією і здійснив опис кавказьких мов.

На основі комплексного дослідження мов і культур робить спробу виявити спорідненість картвельських мов з семітськими, баскською та іншими. При цьому дослідник заперечує порівняльно-історичне мовознавство з його методом, вважаючи його застарілим, і будує "нове вчення про мову". Найперше гіпотезу висуває він у роботі "Яфетический Кавказ и третий зтнический злемент в создании средиземноморской культурьГ (1920)

Після посиленого дослідження палеонтології мови він робить спробу визначити етапи типологічного розвитку суспільства й матеріальної культури в їх співвіднесенні у вигляді стадіальної теорії, причому наголошує з самого початку на класовій диференціації мови, ставить попередником звукової мови мову міміки та жестів, весь подальший розвиток природної звукової мови виводить з названих ним чотирьох елементів (Сат, Бер, Йон, Рот) як недиференційованих дифузних звукових комплексів, з яких сформувався весь склад мов світу. Поки що названі положення з

138

більшою чи меншою категоричністю заперечуються мовознавцями, особливо непримиримо колишніми радянськими мовознавцями.

Знаємо, що вперше термін "нове вчення" вжито М.Я.Марром у 1924 р. З 1926 р. остаточно протиставляє себе компаративістам. У тоталітарній державі наукова дискусія була неможливою, а тому спроби неофіційної опозиції в особі компаративістів заперечити чи спростувати будь-що в теорії офіційно пануючої концепції М.ЯМарра розцінювались як антинаукова, антипартійна діяльність. Саме тому навіть визначний дослідник цілого ряду мов, солідний теоретик у галузі загальної еволюції мов Є.ДЛоливанов став фізичною жертвою на шляху утвердження яфетидології. У роботі "Новий поворот в яфетической теории" (1931) М.Я.Марр звертається до психології з метою визначити послідовні етапи розвитку мислення на основі даних мови, що поки що також безапеляційно відкидається. Його найближчий послідовник ІІ.Мєщанінов, зближуючи нове вчення з компаративістикою, аналізує основні етапи розвитку мов, розвиває теорію понятійних категорій, створює концепцію синтаксичної типології мов, теорію членів речення та синтаксичних відношень у їх зв'язку з частинами мови. У 1950 р. під час дискусії з приводу вчення академіка М.Я.Марра "нове вчення про мову" було компанійськії розвінчане, в основному саме зусиллями мецената глави партії й держави ЙВ.Сталіна. На перших порах розвиток радянського мовознавства значною мірою спотворювався модною критикою "нового вчення" та реверансами стосовно книги вождя "Марксизм и вопросьі язьпсознания", а потім перерваним традиціям компаративізму й безсистемному огульному засиллю структуралізму.

139

М.Я.Марр (1864 - 1934) - романтик-яфетидолог і передвісник когштивізму в мовознавстві

Одним з тих, хто виступив проти індоєвропеїзму й компаративізму, став визначний учений М.Я.Марр, основоположник "новою вчення", а ще раніше так званої яфетидології. У свій час позиція ученого сприймалася в Росії, а тим більше на Заході в аспекті соціальному, а не онтологічно. Лише з утвердженням лінгвістичного структуралізму заперечення індоєвропеїзму набуло наукової чинності, бо обмеженість і вади його стали очевидними. М.Я.Марр народився чи то 25 грудня (за старим стилем) чи то 4 червня 1864 р., чи навіть у 1863 р. у м. Кутаїсі, в Грузії, його дитинство пройшло в сім'ї вихідця з Шотландії, управителя князівського маєтку Якова Патрикієвича Марра й простої гурійки-грузинки. Він вступив до Кутаїської гімназії, яку успішно закінчив, оволодівши, крім російської, латинською, давньогрецькою, французькою, німецькою, англійською та італійською мовами. Це при тому, що вільно володів грузинською та вірменською й дещо турецькою мовами. У серпні 1-884 р. на подання попечителя учбового округу кавказький стипендіат М.Марр стає студентом Петербурзького університету по чотирьох розрядах (арабсько-перському, турецько-татарському, арабсько-вірменсько-грузинському й санскритсько-персько- вірменському). Вчився студент М.Марр спершу під безпосередньою опікою проф. В.Р.Розена, пізніше А.А.Цагарелі. Будучи студентом, систематично брав участь в експедиціях та відрядженнях до Вірменії, Грузії. З 1891 р. стає приват-доцентом університету. У 1894 р. уперше виїздить у наукове відрядження до Страсбурзького університету для ознайомлення зі станом викладання східних мов. У 1901 р. М.Я.Марр захищає докторську дисертацію. Він і далі продовжує комплексну розробку грузинсько-вірменської проблематики. Десь у січні 1909 року М.Я.Марр обирається ад'юнктом Російської академії наук. У галузі філології учений робить спроби виявити яфетичні елементи у вірменській мові, що дає змогу кваліфікувати

140

вірменську мову як яфетично-індоєвропейську. Мови вірмен, грузинів, інших народів Кавказу, як і їх культура, ним аналізуються на тлі історії, культури Сходу. У 1911 р. М.Я.Марр обирається деканом факультету східних мов Петербурзького університету. Це сприяло подальшій активізації роботи вченого й активного залучення студентів університету. З цим пов'язується утворення Кавказького історико-археологічного інституту. Проблематика розширюється за рахунок вивчення історії архаїчної культури Ірану. Месопотамії, Малої Азії. Встановлення Радянської влади в Росії для М.Я.Марра супроводжується зосередженням його наукових інтересів на дослідженні складного культурно-історичного життя народів Кавказу у зв'язку з різноманітними зв'язками з навколишнім світом під кутом зору домінантизадії вивчення живого кавказького матеріалу, предметного й усного. Це дало змогу виявити в глибинах кавказької культури спільний не лише для Кавказу, але й для Передньої Азії, архаїчний доеллінський середземно-поюїйський культурний шар. Учений М.Я.Марр лояльно зустрів Радянську владу, він став активним її діячем; у 1918 р. за його ініціативою зливаються історико-філологічний й факультет східних мов, деканом його стає М.Я.Марр. За його участю й під керівництвом створюється Академія історії матеріальної культури. М.Я.Марр після ряду поїздок до Європи й ознайомлення з баскським, іншими неіндоєвропейськими мовами констатує, що яфетичні мови наявні в Середземномор'ї, що так званий третій етнічний елемент, не сєміто-хамітський чи індоєвропейський елемент виявлений у пам'ятках матеріальної культури, міфах, мові, наявний у Середземномор'ї, що без знання кавказьких мов не можна досліджувати яфетичні мови Європи. До речі, під час зарубіжного відрядження до Європи йому було запропоновано залишитися в Англії й зайняти кафедру грузинознавства Оксфордського університету, від чого він відмовився.

Утверджуючи яфетидологію, розвиваючи вивчення яфетичних мов, він обґрунтовує загальне вчення про мову, базоване на вивченні мов різних сімей усупереч класичній індоєвропеїстиці шляхом заперечення прамови й міграції як основних чинників сформування нових народів та культур. У Європі, зокрема Німеччині, вш дискутує з Ф.АБрауном, який починає пропагувати вчення М.Я.Марра серед індоєвропеїстів. Але ні тоді, ні пізніше концепція російського дослідника не була сприйнята. Це й зрозуміло, бо індоєвропеїстика й на сьогодні не поспішає

141

поступатися іншим науковим парадигмам. З часом М.Я.Марр став офіційним главою не лише в мовознавстві але й у філології взагалі, філософії, антропології тощо. Він став директором Публічної бібліотеки в Ленінграді, Яфетичного інституту, Інституту історії матеріальної культури, Інституту живих та мертвих мов, Інституту народів Сходу і т. д. За свою роботу одним з перших нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. З 1930 р. стає віце-президентом Академії наук.

Нове вчення про мову (яфетична теорія) - система поглядів, обгрунтована М.ЯМарром з питань мовознавства у 20 - 30-х рр. У початковий період учений зробив значний внесок у вїрменсько-грузинську філологію, вивчив й опублікував ряд найдавніших пам'яток вірменської й грузинської літератур, успішно здійснював вивчення кавказьких мов, історію, археологію й етнографію Кавказу.

Після поглибленого дослідження порівняльної граматики картвєльських мов звертається до виявлення спорідненості з іншими мовами світу й обґрунтовує теорію про спорідненість картвєльських з семітськими, баскською та ін. Мовами, формуючи основи нового вчення про мову. Погляди вченого вперше були відбиті в роботі "Яфетический Кавказ и третий зтнический злемент в созидании средиземноморской культурьГ (1920). Він заперечує давню генетичну спадкову спільність індоєвропейських мов й пояснює її наслідками схрещення.

Посилені систематичні заняття проблемами палеонтології мови звелися до пошуків спільних для всіх мов етапів типологічного розвитку у зв'язку з етапами розвитку суспільства й матеріальної культури у вигляді так званої стадіальної теорії. Мову було кваліфіковано як суспільну надбудову й інтерпретовано як з самого початку класове явище. Наголошується, що первинною була мова жестів, яка поступилася чотирьохелементній звуковій мові, утвореній комбінуванням дифузних звукових комплексів, з яких сформувався весь словниковий склад усіх мов світу. Учений певен, що немає інших значень, крім зумовлених певним ладом, створених господарським життям і світоглядом, що звукова мова не могла виникнути до переходу людства до штучно створених знарядь праці, бо до того функціонувала ручна мова.

Так званий палеонтологічний семантичний аналіз постає у вигляді закону функціонального розвитку семантики, що полягає в переході назви предмета на новий, що його замінює в даній функції, та закону роздвоєння єдиного значення на протилежні, що виявляє

142

себе тим, що зі слова з дифузним спочатку значенням з часом виділяється кілька. Не слід при цьому нехтувати й відзначуваним М.ЯМарром зауваженням про те, що дифузний лінгвістичній елемент був здатний виражати цілісну думку, був, так би мовити, протореченням, бо звукова мова починається не із звуків, не зі слів, а з речення, активної, а потім пасивної" думки, тобто з синтаксису, будови, так би мовити, тексту, з якого поступово виділяються частини речення, адже на перших порах стадіального розвитку не було ніякої системи особливого звукового оформлення взаємовідношень названих словами предметів, тобто не було і в згадці матеріально конструйованої службової морфології, що замінювалась синтаксичними прийомами. Після всього сказаного відпадає потреба захищати спадщину визначного російського ученого від сучасних російських в особі В.М.Алпатова.

Література

1. Алпатов В.М. История лингвисгических учений. Учеб. пособие . 2-е изд., испр. - М.: Языки русской культури, 1999.-368 с.

2. Алпатов Л.В История одного мифа. Марр и марризм. - М.: Наука, 1991. -240 с.

3. Білецький А "Яфетичні зорі" академіка Марра // Наука і суспільство. - 1989. - № 11. - С. 71 - 72.

4. Зеленько А.С. Нове прочитання лінгвістичної спадщини М.Я. Марра (3 приводу книга Л.В Алпатова История одного мифа. Марр и марризм. - М.: Наука, 1991. - 240 с.) // Бахмутський шлях. - 1998. - № 5, - С. 41 - 47.

5. Леонтьев А.А. Новое учение о языке // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Сов. энцикл., 1990. -С. 335

6. Луценко Н.А. К вопросу о взаимодействии научных парадигм в лингвистике (О монографии В.М. Алпатова о М.Я. Марре и марризме) //Язык, стиль, культура: Сб. науч. трудов. - Донецк: Дон. ГУ, 1992. - С. 34 - 59.

7. Миханкова В.А. Николай Яковлевич Марр. Очерк его жизни и научной деятельности. Изд. третье, исправл. и доп. - М.: Изд-во АН СССР, 1949. - 553 с.

143