5. Система освіти на правобережній україні та закарпатті (друга половина XVIII століття)

У першій половині XVIII ст. на Лівобережжі і в Слобідській Україні, що входили до складу Росії, рівень освіти був відносно високим.

У полках Лівобережжя існували полкові початкові школи, які відкривало саме населення за власні кошти.

На запорізьких землях функціонували, як і у попередньому столітті січова школа, школа при Самарській фортеці-монастирі і 16 парафіяльних шкіл при церквах. Розвиткові освіти і школи в Україні цього періоду сприяла діяльність мандрівних дяків.

На зразок Києво-Могилянської колегії (академії), були створені колегії в Новгород-Сіверському, Чернігові, Харкові, Полтаві й Переяславі, в яких навчалися діти не лише духовенства й козацької старшини, а й міщан козаків і селян.

3 посиленням закріпачення селян і козаків, втратою Україною автономії (1775 р.) та зруйнуванням Січі полкові і запорізькі школи перестали існувати.

Діяльність мандрівних дяків мала місце на Лівобережній Україні до 1786 p., в якому “мандри” були заборонені. 3 цією метою проведено перепис усіх церковних шкіл і вчителів у них. За реформою 1786 р. ці школи або закривалися, або перетворювалися у парафіяльні.

Особливо варто відзначити діяльність Головної Січової школи (1754-1768). За характером навчання вона прирівнювалася до кращих братських шкіл. Тут вивчали піїтику, риторику, математику, географію, астрономію, військову справу.

У школах приділяли достатню увагу патріотичному вихованню та музичній підготовці учнів. 3 них виходили кобзарі, сурмачі, цимбалісти, скрипалі.

У 1738 р. в м.Глухові була відкрита школа співаків, в якій готували співаків для Петербурзької придворної капели. Тут навчалося по 20 учнів. Вони вивчали нотну грамоту, гру на скрипці, гуслях, бандурі. Також з ними проводили хорові заняття. Щорічно 10 випускників направляжюя до придворного хору, оркестру. Проіснувала співацька школа понад 40 років.

Особливо відомим у середині XVIII ст. стає Харківський колегіум. У Харківському колегіумі навчалися діти усіх верств населення. У колегіумі постійно переглядався зміст освіти, вводилися нові предмети для задоволення потреб у знаннях українського дворянства. Так, з 1765 р. започатковане вивчення французької та німецької мов, поглиблюється курс математики. Вивчається інженерна справа, геодезія тощо. Проводиться загальнокультурна і естетична підготовка (література, музика, живопис, архітектура). Якщо на першому етапі навчальний процес у Харківській колегії здійснювався за зразком колегії Київської (граматика, поетика, риторика, філософія, богослов'я), то у другій пол. XVIII ст. він був перероблений за зразком планів Московського університету (математика. інженерна справа, геодезія, історія, географія, теологія, право, медицина).

Це зумовлювалося потребами розвитку на Україні промисловості і намаганнями дворянства та української старшини дати своїм дітям досконалу й широку освіту. У колегії навчалися представники різних станів, за винятком дітей кріпаків.

За шкільним Статутом 1786 p., в Україні почали відкриватися малі (у повітових містах) і головні (у губернських містах) народні училища. Головні (або чотирикласні) училища передбачали 6-річний термін, а малі (або двокласні) - 4-річний термін навчання. У 1783 р. були засновані перші училища у Києві й Чернігові. На початок 1801 р. в українських губерніях Російської імперії було 8 головних і 17 малих училищ.

На Правобережній Україні та в Східній Галичині, де панувала польська шляхта, подекуди існували "дяківські школи". Для покатоличення української людності насаджувалися уніатські школи, а також школи духовних орденів -василіан, єзуїтів.

У 1789 р. на Правобережній Україні було дві окружні школи з семирічним терміном навчанням, 14 підокружних шкіл з шестирічним терміном навчання. На Буковині за часів панування Туреччинини шкіл майже не було. На Закарпатгі існувало кілька церковно-уніатських шкіл, в яких навчали грамоти. У 1744 р. в м. Мукачеві була відкрита богословська школа, а в 1766 р. були засновані початкові школи в Мукачеві, XV ст., пізніше - в Тячеві та Вишкові. Існували також Ужгородська гімназія (1646), реформаторська колегія (1540) і католицька гімназія в Мармарош-Сигеті (1730). У 80 pp. XVII ст. в Ужгороді було відкрито "нормальну школу", при якій з 1793 р. існувала вчительська семінарія. Всі ці школи були центрами денаціоналізації українського народу Закарпатгя, їх змадяризування і покатоличення. Наприкінці XVIII ст. обов'язковою мовою навчання в школах Закарпатгя стала угорська. Потребу в освіті рідною мовою закарпатські українці задовольняли приватним навчання своїх дітей.

Після першого поділу Польщі (1772) Австрія захопила Галичину. Спочатку тут було відкрито кілька церковнопарафіяльних шкіл, а з 1783р. у Львові було засновано російську духовну семінарію. Одночасно з цим йшло онімечення шкіл. Відкрита з 1784 р. гімназія при Львівському університеті була німецькою.

Загарбавши Буковину (1775), австрійський уряд і на цій території насаджував німецькі школи, забороняючи українські. У XVIII ст. здійснювалася поступова заборона українського слова. У 1720 р. Петро I своїм указом заборонив друкування українських книжок. Згодом, російська мова, за наполяганням царату, стає мовою викладання у всіх навчальних закладах. У 1769 р. Синод наказав вилучити всю літературу, написану українською мовою. За Катерини II для України настали ще тяжчі часи. Українська автономія була знищена, козацтво змінили гусарськими полками, козацька старшина отримала права російського дворянства, a селян-землеробів (які раніше були вільними) закріпачили. Українська старшина намагалася наслідувати іноземне виховання, доручаючи виховувати дітей гувернерам французам або німцям.

Підкреслюючи свою показну турботу про освіту, Катерина II все робила, аби затримати ії розвиток. Так, багато мандрівних дяків, за ії розпорядженням, направляли на військову службу. Інші змушені були обрати постійне місце проживання і потрапили у кріпосну залежність. Посилення кріпосного права призводило не лише затримало поширення освіти, а й призвело до знищення уже існуючих шкіл. У 1789 р. були закриті всі українські школи і заборонено викладання українською мовою у всіх навчальних закладах.

ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ Г.С. СКОВОРОДИ

Мета виховання:

Самопізнання та самовдосконалення, досягнення щастя, якого можна досягти

цілковитою перемогою духу та душевним спокоєм.

Виховний ідеал.

"істинна людина", для якої потрібне є неважким, а важке непотрібним

Обов'язки батьків.

благо породити, турбуватися про здоров'я дітей, навчити вдячності.

Принципи виховання

• Принцип npupoдoвiдпoвiднocтi: Сродність - життя за внутрішнім блаженним духом,

що означає: навчатися тому, до чого народжений, обрати працю згідно своїй натурі.

• Принцип народності:

"Кожен повинен взнати свій народ і в народі себе"

Дидактичні погляди

• Принципи навчання:

виховуючий характер; посильність і послідовність; свідомість; активність; систематичність; наочність; міцність знань

• Зміст навчання:

відповідно до ідеї сродності треба навчати тому, що потрібно людині для самопізнання, пізнання навколишнього світу, для щастя і праці.

• Предмети навчання:

рідна мова, іноземні мови, література, піїтика, історія, філософія, арифметика, природознавство, "грецькі музи" (музика, живопис тощо), ремесло та землеробство, богослов'я.

Методи навчання:

• словесні: бесіда, лекція;

• самостійні роботи: виконання перекладів, написання віршових переказів, прозових творів, листування, читання книг, спостереження під час екскурсій

Творчі завдання і реферати

І. Географічно-хронологічна карта життя, навчання і діяльності Г. Сковороди.

2. Народно-традиційні шляхи виховання Г. Сковороди.

3. Гуманістичні засади виховання Г. Сковороди.

4. Підготовка дитини до „спорідненої праці" (за Г. Сковородою).

5. Порівняльний аналіз освіти у Східній Україні і Галичині (кінець XVIII ст.).

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Поясніть положення Сковороди: "Виховання криється в природі самого народу, як вогонь і світло невидиме в кремені”.

2. Які головні умови потрібні людині для щастя (за Сковородою)?

3. Чому наш сучасник, академік Зязюн, називає теорію виховання Сковороди "педагогікою серця"?

4. Який зв’язок між граматикою Смотрицького і російською граматикою Ломоносова?

Тест

1. У якому з колегіумів України Сковорода читав курс “Основи християнської моралі?”

а) Переяславському; б) Чернігівському; в) Харківському.

2. Якою найпоширенішою формою послуговувався Г.Сковорода у викладі власних педагогічних поглядів?

а) оповіданням; б) притчею; в) казкою.

3. Який з виховних принципів є центральним (стрижневим) у Г.Сковороди?

а)науковості; б)системності в)народності.

4. У яких творах Г.Сковорода поставив завдання виховання особистості?

а)"Благодарний Єродій"; б)"Сад божествених пісень"; в)"Убогий жайворонок”.

5. Який вид викладацької діяльності був найпоширенішим у Г.Сковороди?

а)індивідуальна робота з учнями; б) уроки серед природи; в) просвітницькі уроки серед простого люду.

6. Яка якість має домінувати, на думку Г.Сковороди, у вчительській професії?

а) спорідненість; б) терплячість; в) безкорисливість.

8. Що є визначальним у моральному вихованні, за Г.Сковородою?

9. а) знання; б) мотиви; в) звички .

8. Який документ, розроблений Ломоносовим, надавав великих демократичних прав керівництву та викладачам вищих навчальних закладів?

а) регламент; б) статут; в) положення.

9. Чим зумовлюється прогрес людства, за переконанням Ломоносова?

а) революцією; б) розвитком техніки; в) розвитком науки і освіти.

10. У якому році в Україні російським царатом були закриті всі українські школи?

а) 1769; б) 1789; в) 1775.

ТЕМА Х УКРАЇНСЬКА ШКОЛА I ПЕДАГОГІКА ПЕРІОДУ РУЇНИ

(ДРУГА ПОЛОВИНА XVIII СТОЛІТТЯ)

1. Ідея народності та природовідповідності виховання Г. Сковороди.

2. Г. Сковорода про розумове, моральне та трудове виховання дітей.

3. Педагогічна діяльність М. Ломоиосова.

4. Статут 1786 року Російської імперії про зміст та особливості шкільної системи.

5. Система освіти на Правобережній Україні та Закарпатті (друга половина XVIII ст.).

Література:

1. Левківський М.В. Історія педагогіки. - 2-е вид. доп. - К.: Центр навч.л-ри, 2005.

2. Дорошенко Д.І. Нарис ісгорії Украіни ( Передмова І.ОДенисюка - Л, 1991.

3. Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України, - К: 1971.

4. Киян Л.Ф. Визнаний діяч української освіти // Початкова школа - 1991 - №11 - С. 59-62.

5. Кравець В.П. Ісгорія украінської пжоли і педагогіки: Курс лекцій. -Тернопіль, 1994 .

6. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дубасенюк/. - Житомир, 2003.