Tema XIII. Ocbita ta педагогічна думка b україні другої половини XIX ст.

1. Стан освіти в Україні y 60-ті роки. Характеристика громадсько-педагогічних рухів.

2. Освітньо-педагогічна діяльність М. Пирогова.

3. Організаційна й педагогічна діяльність М. Корфа.

4. Просвітницько-педагогічна діяльність Х. Алчевської.

5. Теорія й практика вільного виховання Л. Толстого.

6. Теорія фізичного виховання особистості П. Лесгафта.

Література

1. Левківський М.В. Історія педагогіки. - 2-е вид. доп. - К.: Центр навч.л-ри, 2005.

2. Єгоров С.Ф. Хрестоматія з історії школи і педагогіки Росії. - М.,1968.

3. Нариси історії українського шкільництва 1905-1933: Навчальний посібник /О.В.Сухомлинська та ін. - К.: Заповіт, 1996.

4. Кравець В.П. Ісгорія украінської пжоли і педагогіки: Курс лекцій. -Тернопіль, 1994.

5. Історія педагогіки /за ред. М. В. Левківскього, О. А. Дубасенюк/. - Житомир, 2003.

6. Любар о. О. Та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - к.: ізмн, 2000.

7. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. -Суми:СумДПУ, 2000

Ключові слова та терміни

Закон Божий, грамота, лічба, реальна і класична гімназія, "чиста дошка", Медико-хірургічна академія, шість типів поведінки дітей: лицемірний, честолюбний, добродушний, затурканий-м’який, затурканий-злісний та пригнічений.

1. Стан освіти в україніу 60-ті роки. Характеристика громадсько-педагогічних рухів

60-ті роки XIX століття характеризуються новими явищами в історії школи та педагогічної думки в Україні. Скасування кріпосного права, розвиток капіталізму. загострення соціальних суперечностей, зростання сешшських заворушень: револіційно-демократичний' рух - усе це об'єктивно сприяло розвитку ІІКІЛЬНОЇ освіти. У 60-х роках XIX ст. передові педагоги України виступили проти станової ШКОЛИ 3 її муштрою і відривом від життя, теорії від практики. Вимогам реформи початкової, середньої і вищої школи, розвиткові жіночої освіти, боротьбі за українську національну школу, запровадженню ефективніших методів навчання приділялося дедалі більше уваги.

Цей період характеризується бурхливим розвитком педагогічної преси, появою цілого ряду педагогічних журналів і газет. На сторінках педагогічних журналів висвітлювались питання, що стосувалися реформи шкільної освіти, психології. педагогіки, дидактики, методики викладання окремих дисциплін та ін. Суспільно-педагогічний рух 60-х років був неоднорідним. Педагоги, що належали до різних напрямків, трактували питання з сво& класових позицій. Педагогічна думка середини та кінця XIX ст. була представлена відомими діячами громадсько-педагогічної думки М.І.Пироговим, Л.М.Толстим, М.О.Корфом та ін. (буржуазно-ліберальний напрямок), К.Д.Ушинським, В.І.Водовозовим М.Ф.Бунаковим та ін. (буржуазно-демократичний напрямок), М.Г.Чернишевським, В.Г.Бєлінським,

Д.І.Писаревим (революційно-демократичний напрямок), О.В.Духновичем, П.О.Кулішем, Л.Ф. Головацьким та ін. (національний напрямок).

2. Освітньо-педагогічна діяльність м. Пирогова

Видатний вчений, лікар, основоположник воєнно-польової хірургії, М.І.Пирогов (1810-1881) увійшов в історію громадсько-педагогічного руху як теоретик у галузі педагогіки і організатор народної освіти. Його діяльність в Одесі, a потім у Києві мала великий вплив на розвиток педагогічної науки і народної освіти не тільки в Україні, а й в Росії. В працях "О ходе просвещеиия в Новороссийском крае и о вопиющей иеобходгшости преобразоваиия учебних заведений,” "О публичиьгх лещияхпо педагогике, "Циркулярное предложеше директорам учшищ Одесского учебиого округа, Юб измеиеиии правшгприема в благородние пансиони при гимназиях..”, та ін. він виступав за демократизацію керівництва школою та шкільною системою в цілому.

У статті "Питання життя" М.Пирогов формулює свої погляди на роль, значення та сучасний стан виховання, на його завдання і характер, проводить про те, що вихованню належить відповідальна роль в житгі суспільства в цілому і кожної особистості зокрема, що від нього у значній мірі залежить майбутнє людини.

М.Пирогов відзначає, що питання виховання не стали поки ще питанням життя, що сучасне суспільство не надає йому потрібної уваги, не піклується про забезпечення виховання правильним спрямуванням. Більше того, у вихованні підтримується саме помилкова спрямованість. Найбільш суттєвим недоліком, а, вірніше, вадою сучасного виховання, М.Пирогов називає становість освіти і виховання, вважаючи цю перешкоду несправедливою, такою, яка не відповідала інтересам держави, педагогіки і моралі. Він заперечував становість. He менш серйозною вадою, ніж становість, М.Пирогов вважав вузькопрофесійну та чиновницько-кар'єристську спрямованість виховання, зниження загальноосвітнього рівня навчання учнів початкової і середньої школи і студентів університетів.

У статті "Школа і життя" Пирогов пропонує єдину народну, загальнодоступну школу для всіх дітей, починаючи з елементарної і до вищої. При цьому він пропонував запровадити принцип колегіальності у керівництві учбовими закладами.

Найактивнішу участь взяв Пирогов в обговоренні реформи народної освіти 60-х років. Борючись проти станової нерівності і національних обмежень щодо школи, Пирогов запропонував нову систему народної освіти. Основою цієї системи має бути елементарна школа з двох класів, в якій вивчається Закон Божий, грамота, лічба. Наступною ланкою є прогімназії - реальна і класична з 4-х річним курсом навчання кожна. 3 реальної прогімназії можна вступити також до класичної,' яка є вищим типом навчального закладу в порівнянні з реальною прогімназією. Середня школа передбачалася двох типів - реальна і класична гімназія. Реальну гімназію рекомендувалось відкривати відповідно до місцевих потреб: у ній вивчались прикладні, математичні і комерційні науки. Учні, що закінчують реальну гімназію, вступають до вищих технічних навчальних закладів. Класична гімназія готує до університету.

3 високою оцінкою слова пов'язаний погляд М.Пирогова на роль і значення таких методів в середній школі, як розповідь вчителя, бесіди, твори учнів. У навчанні і вихованні дітей раннього віку М.Пирогов рекомендував користуватися також іграми. Він називав їх сильними вежами початкової освіти. За правильної організації гри вона сприяє розвиткові мислення, почуттів, фантазії.

Ha противагу діючому статутові і офіційній педагогіці, Пирогов у ряді статей обґрунтовує принципи навчання у дусі демократичної педагогіки, виховуючого навчання, поєднання наочності і слова, диференційованого підходу до методів навчання і виховання, урахування індивідуальних особливостей, підвищення ролі вчителя в навчально-виховному процесі, творчого підходу до нього та ін.

Пирогов був прибічником жіночої освіти. Однак, Пирогов - противник рівноправ'я жінки з чоловіком в платні за працю. В цих поглядах відчувається типовий представник ліберальної буржуазії.

В основі покращення життя людей , за Пироговим, є, насамперед, широкі соціальні перетворення, головною умовою яких мають бути радикальні зміни системи освіти і виховання, розвиток освіти і науки в Україні. Саме пропозиції щодо ліквідації станового характеру системи народної освіти, відкритого доступу в середню і вишу школу всім дітям, ідея гармонійного розвитку вроджених "сил народу", утвердили М.І.Пирогова як відомого громадського діяча.