2. Ідея нацюнальної школи с. Русової

Софія Русоеа (1856-1940) народилася у с. Олешня на Чернігівщині. 3 1861 р. проживала у Києві, закінчила гімназію. У 15 років Софія отримала дозвіл на відкритгя дитячого садка на 20 вихованців. Завдяки знайомству з сім'єю Старицьких С. Русова стала палкою прихильницею української культури, познайомилася з ПЛубинським, М.Лисенком, М.Драгомановим, О.Пчілкою, П.Житецьким.

У 1874 р. СРусова переїжджає до Петербурга разом зі своїм нареченим, відомим українським етнографом і фольклористом О.О.Русовим. Вона працювала у петербурзьких школах, пізніше - у дитячих садках Чернігова і Харкова, у Харківському Товаристві розповсюдження грамотності. Практична педагогічна діяльність справила вирішальний вплив на формування педагогічних поглядів С. Русової. У 1906 р. вона написала і видала "Український буквар" ( на основі розробок О. Потебні), в 1911 р. – «Початкову географію» та брошуру "Про колектжне і групове

Принциповою основою змісту навчально-виховного процесу у дошкільних навчальних закладах та школах С. Русова вважала рідну мову, національні свята та обряди, християнські цінності українського народу. Будучи редактором київського журналу «Світло» (1910-1914), у численних статгях обґрунтовувала і розвивала свої погляди на організацію українського шкільництва. Особливе місце в її науково-педагогічних дослідженнях займає проблема дошкільної та позашкільної освіти. Дошкільна освіта та виховання, на думку С.Русової, повинні базуватися на чіткій юаємодії з народною педагогікою і проводитися тільки рідною мовою. Позашкільна освіта має базуватися на системі вечірніх шкіл кількох типів: недільні школи, школи ліквідації неписьменності, повторно-додаткові, фахові і професійні школи, а також народні університети.

Працюючи у відділі дошкільного виховання секретаріату освіти в уряді УНР, С.Русова брала безпосередню участь у розбудові української школи. Курс лекцій. прочитаний нею у Київському педагогічному інституті, вийшов з друку окремою книжкою "Позашкільна освіта" (1918). Основним принципом навчання і виховання в українській школі вона вважала народність, а педагогічним ідеалом - національно-ріліішшй.

У 1921р. С.Русова виїхала за кордон, де продовжила педагогічно-письменницьку діяльність, написала ще дві відомі роботи: "Західна Європа" та "Позаєвропейські країни» (1922 р.)

3. Ідея національного рідномовного виховання і. Огієнка

Іван Огієнко (1881-1971) народився в м.Брусилів Житомирської області. Закінчив Київський університет, де згодом працював доцентом, професором. Добре знав і вивчав історію школи в Україні.

Написав ряд підручників для українських шкіл: «Рідна мова» (1917), «Рідне писання» (1918), «Українська граматика» (1918), «Украінські шкгльиг мотиви» (1921). Працював вчителем середньої школи та комерційного училища в м.Києві. приват-доцентом і професором в університетах Києва, Кам'янець-Подільського, Варшави, Брно, Монітобі, деканом Колегії Святого Андрія Первозванного у Вінніпезі.

Однією з найвідоміших сучасному читачеві наукових праць І. Огієнка є «Українська культура» (1918), де він постає як дослідник історії освіти та культури України. Звертаючись до епохи українського Відродження (XVII-XVIII cт.), вчений зробив висновок про культурно-освітнє посередництво України між Заходом і Сходом та про регенерацію української наукової думки у Московській державі.

У 1918-1920рр. І. Огієнко керував Міністерством освіти і віросповідань Української РесіІубліки та Кам'янець-Подільським державним українським університетом. За дорученням уряду Директорії він видав наказ про перехід на українську мову викладання в школах усіх типів; створив комісію з опрацювання українського правопису; видав постанову про запровадження обов'язкового безкоштовного навчання дітей шкільного віку.

Головним у розвитку духовності української молоді І.Огієнко вважав християнську доброчесність, справедливість і працьовитість. Ці риси можливо виховати, на дум^ вченого лише на основі рідномовного виховання і тільки в родині. Таким чином, принциповими рисами педагогічних поглядів І.Огієнка можна вважати: різномовність, родинність, залучення християнських ідеалів.

Згідно з цим, основними завданнями освітньо-виховного процесу в навчальних закладах України повинні бути: українізація всіх типів навчальних закладів; доступність і єдність навчання; створення системи підготовки національних педагогічних кадрів.