7. Любар о. О. Та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - к.: ізмн, 2000.

8. Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

Ключові слова та терміни

Приходські (початкові) школи, церковнопарафіяльні школи, "Буквар Южноруський”, Траматика языка спавено-руського", "Русалка Дністрова'' "Книги буття українського народу", народні училища, класичні і реальні прогімназії, класичні і реальні гімназії.

1. Загальна характеристика освіти в україніу першій половиніxix ст.

3 початком XIX століття традиційні школи зникають. Ріст кріпацтва спричинив зникнення сільських шкіл. Російський уряд намагається заводити свої урядові школи з одноманітною організацією, однаковими програмами та вимогами в напрямі русифікації українців. Та його заходи не мали особливого успіху. Під тиском передової громадської думки царський уряд Олександра I проводить реформування системи освіти в Росії за західноєвропейським зразком, запозичивши систему освіти періоду французької революції. Оперуючи ззовні просвітительськими ідеями, а насправді перекручуючи їх, царські урядовці прийняттям Статуту 1804 року знешкоджують ці ідеї, пристосувавши їх до своїх потреб.

Статут навчальних закладів передбачав, що державна система освіти має будуватись "відповідно до обов'язків і користі кожного стану". Основними типами навчальних закладів були визначені: церковнопарафіяльні школи (1 рік навчання), повітові (2 роки навчання), гімназії (4 роки навчання), ліцеї, університети.

Поряд з ними існували духовні семінарії ma духовні училища. Тобто, відзначається виразний "становий" характер освіти: у гімназіях вчилися діти дворянські, в семінаріях - діти духовенства, в повітових - діти міщан.

Існували ще так звані приходські (початкові) школи, призначені для елементарної освіти селянства. Виникали вони поволі та в обмеженій кількості.

В однорічних початкових школах діти навчалися читати, писати, виконувати математичні дії, обов'язковим було вивчення Закону Божого. На утримання цих шкіл уряд коштів не виділяв. Тому в 1820-х роках у деяких місцевостях, як, наприклад, Київщині, виникають ланкастерські школи. При наявності від 60 до 120 учнів і одного вчителя доводилось вдаватись до системи взаємного навчання.

Про окремі деталі організації навчання в ланкастерській школі повну інформацію подає документ, складений учителем Полонським у 1840 році. Це перелік предметів, необхідних для навчання дітей за методом Ланкастера: 30 паличок розміром 3 вершки, 50 дощечок і вішалка для таблиць. Всі учні поділяються на 8 класів: першокласники вчилися писати букви спочатку на піску. учні 2-6 класів писали крейдою і грифелями на дощечках, а учні 7-8 класів -перами на папері. Белль-ланкастерська система навчання проіснувала в Києво-Печерській чоловічій парафіяльній школі до першої половини XIX ст.

Другим ступенем у системі початкових шкіл поставали повітові (2 роки навчання). Кількість навчальних дисциплін була збільшена: арифметика. геометрія, загальна фізика, технологія, природнича історія, географія, російська. польська, німецька французька мови, креслення, малювання, катехізис. Діти отримували необхідні знання відповідно до їх стану та рівня промисловості, a також такі, які б дали їм змогу навчатись у гімназіях. Випускники гімназій могли продовжити навчання в університетах, які включали такі факультети: морально-політичний, фізико-математичний, медичний, філологічний, юридичний тощо.

17 січня 1805 року було відкрито університет у Харкові, який складався з 4-х факультетів. У 1811 р. зі складу університету виділився педагогічний інститут, що став своєрідною базою для підготовки кадрів викладачів, перш за все, для самого університету, а згодом - кузнею учительських кадрів для України.