7. Соціальне партнерство в організації

Інтереси головних суб’єктів ринку праці – найманих працівників і підприємців – значною мірою протилежні. Роботодавець намагається щонайдешевше купити повноцінну робочу силу і підтримувати її ціну на рівні інтересів свого підприємства, а працівник хоче отримати за свою працю таку заробітну плату, яка б забезпечила високий рівень його життя та умови для нормальної праці. Водночас інтереси працівників і підприємців частково збігаються. Так, роботодавець зацікавлений мати стабільний склад кваліфікованих працівників для забезпечення ефективної роботи підприємства. Найманий працівник також зацікавлений у стабільній роботі підприємства, випуску конкурентоспроможної продукції, адже це гарантує йому зайнятість і певний рівень доходів.

Збалансувати зацікавленість обох сторін шляхом переговорів і пошуку компромісу допомагає система соціального партнерства.

Останні досягнення управлінської теорії і практики підтверджують, що в основу побудови системи управління персоналом необхідно закладати ідею соціального партнерства, що передбачає співробітництво декількох контрагентів, об’єднаних єдиною метою.

Соціальне партнерство є специфічною формою соціальних відносин між трьома суб’єктами (тріада) ринкової економіки: державою, найманими працівниками і роботодавцями. Основні положення соціального партнерства мають відображатися в законодавчих актах (насамперед, у Конституції); для регулювання умов і оплати праці укладаються угоди про мінімальну заробітну плату, тарифні угоди тощо.

Соціальне партнерство в економіці розглядається як етичне поняття і як організаційний принцип.

Практика доводить, що багато проблем сучасного суспільства вирішуються простіше, якщо сторони (роботодавці і наймані працівники) є партнерами, а не групами, орієнтованими на конфлікт. Соціальне партнерство означає визнання певного рівня взаємної залежності й солідарності в міжособистісному й соціальному контексті. Беручи до уваги загальнолюдські цінності, робиться спроба в інтересах сторін-учасників перебороти те, що їх роз’єднує.

Як організаційний принцип соціальне партнерство — це, з одного боку, подолання тиску авторитарних бюрократичних структур власників підприємств, а з іншого — стримування односторонніх егоїстичних групових дій найманих працівників.

Крім цього, соціальне партнерство означає визнання різного роду соціальних інтересів окремих суспільних груп і надання їм права брати участь у політичних та економічних процесах, у формуванні суспільної думки і прийнятті рішень. Одночасно це означає відхід від віри в утопічну соціальну гармонію. Соціальний світ розглядається як наслідок активного співробітництва партнерів, їхніх взаєм­них зусиль.

Соціальне партнерство - це інтегруючий елемент ринкової економіки, а види й принципи співробітництва залежать від того, на якому рівні здійснюється соціальне партнерство. Розрізняють соціальне партнерство на підприємстві і соціальне партнерство поза підприємством, але в кожному разі воно передбачає готовність до взаєморозуміння і прагнення до соціального вирівнювання.

Соціальне партнерство виконує три функції:

1. Захисну (вирівнювання шансів працівників, недопущення зміни умов роботи не на їх користь тощо).

2. Організаційну (гласність і чітко визначений порядок укладання угод, їхня стандартизація і т. ін.).

3. «Миротворчу» (на період дії угоди не допускаються трудові конфлікти, не висуваються нові вимоги).

Основними напрямами соціального партнерства є:

- залучення працівників до участі в управлінні виробництвом;

- укладання системи угод і колективних договорів;

- регулювання соціально-трудових відносин;

- проведення переговорів на національному, регіональному та місцевому рівнях.