Література

Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих поетів. Це О.Митура, К.Сакович, К.Зіновіїв, Г.Сковорода. Тут навчався Іоаникій Галятовський, який був одним із найталановитіших українських вчених другої пол. XVII ст. Його публіцистичні твори та підручники з риторики відігравали важливу роль у навчанні й вихованні студентів Київської академії.

Колишній учень академії Інокентій Гізель, який згодом став її професором і ректором, відомий як письменник. Його перу нале­жить велика праця «Мире Богомчеловеку» (1669). Твір пройнятий гуманізмом, повагою до простої людини.

Глибокий слід в українській літературі залишили твори пред­ставників полемічної літератури Г.Смотрицького, С.Зизанія, Х.Фі- лалета, Острозького Клірика, М.Смотрицького,З.Копистенського, анонімна « Пересторога », в якій дано гідну відповідь на звинувачен­ня католицьких та уніатських авторів, обґрунтовано право україн­ського народу на власне релігійне і культурне національне життя.

Наприкінці XVII ст. на Закарпатті з полемічними творами вис­тупив М.Андрелла. Релігійна полеміка з католицизмом та уніат­ством відображена в літературі другої пол. XVII ст. (Л.Баранович, І.Галятовський, Ф.Сафанович, В.Ясинський). Ораторсько-пропо­відницьку прозу розвинув К.Ставровецький (Транквіліон), автор «Євангеліяучительного...» (1619)і «Перламногоценного» (1646).

У кін. XVI — на поч. XVII ст. зароджується драматургія у фор­мах декламацій і діалогів, призначених для виконання в братських школах. У віршах про події Національно-визвольної революції 1648—1676 рр. «Висипався хміль із міха», «Похвала віршами Хмельницькому...», «Українонько, матінко моя» оспівано перемо­ги над польською шляхтою. Під впливом народної пісенності роз­вивалася лірична поезія.

Надзвичайно різноманітна літературна спадщина XVIII ст. Ак­тивно розвивається мемуарна та історична проза, що висвітлює події недавнього минулого. Виникають козацькі літописи — своєрідні історико-літературні твори, в яких поряд з історичними даними міс­тяться різноманітні фольклорні матеріали, народні оповідання, перекази, легенди тощо.

По свіжих слідах історичних подій писався літопис Самовидця, в якому йдеться про події 1648— 1702 рр. Відомий козацький літо­писець Григорій Грабянка є автором великого історичного твору літописного хара ктеру (1710) про визвольну боротьбу українського народу сер. XVII ст. Український старшинський літописець Самій- ло Величко — автор літопису, який датований 1702 р. і охоплює історичні події в Україні з другої пол. XV до поч. XVIII ст. У літо­писі обґрунтовується визвольна боротьба українського народу 1648—1676 рр., славиться Б.Хмельницький як політичний діяч і видатний полководець. Величко вперше в українській історії та літературі вживає поняття «Україна» і «український народ» як те­риторіально і національно усталені категорії.

Цікавим літературним явищем культури України XVIII ст. була творчість мандрівних дяків — учнів духовних шкіл, які ходили в села «на пропитаніє». Вірші мадрівних дяків мали бурлескний ха­рактер, проте у них крізь сміх, народний гумор пробивалися соці­альні мотиви.

У XVIII ст. розвинулася віршована сатирична література, що

була кроком вперед, порівняно з бурлескною літературою. Значна кількість сатиричних віршів спрямована проти експлуататорів. У них викривалися несправедливість і хабарництво судей, сваволя панів, пияцтво і зажерливість попів. З'явилися історичні вірші, в яких описувалися події, що хвилювали сучасників, зокрема Націо­нально-визвольну революцію 1648—1676 рр.

Видатне явище в українській літературі другої пол. XVIII ст. — творчість мандрівного філософа, мислителя і просвітителя Григо­рія Сковороди, життя і думи якого пройняті протестом проти кріпацтва. У байках (зб. «Басни харковскія», 1769—1774), філо­софських трактатах і притчах, тематично різноманітній поезії (зб. «Сад божественних пісень», 1753—1785) він показав себе співцем свободи, критиком вад сучасного йому суспільства. «Мойжребийз голяками» — це не порожня фраза, а зміст життя великого поета- гуманіста, який болісно відчував трагізм життя покріпачених на­родних мас і виступав з критикою феодального суспільства.

Із сер. XVIII ст. прискорився перехід до нової української літе­ратури, в якій міцніли елементи класицизму, сентименталізму, просвітительського реалізму. В літературу все активніше проника­ла розмовна українська мова. Вона в кін. XVIII ст. здобула перемо­гу над старою українською літературною мовою. Підтверднеенням і живим втіленням цього є мова поеми І.Котляревського «Енеїда».

Тоді в українській мові почали формуватися нові функціона льн і стилі, дуже вплинула на літературну мову усна народна творчість. Проте в умовах соціального і національного гноблення, що його за­знавав український народ, українська мова піддавалася різного ро­ду обмеженням, її витісняли із важливих сфер суспільного життя.