Пилип Орлик

Після смерті І.Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізьке під головуванням кошового отамана К.Гордієнка 5 квіт­ня 1710р. обрали гетьманом України (в еміграції) Пилипа Орлика. Він походив із чесько-польського роду. Закінчив Києво-Могилянську академію, працював спочатку в канцелярії київського митро­полита, а згодом — у гетьманській канцелярії. Відомий як пись­менник і поет.

Рада прийняла своєрідні статті — «Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорізького», згодом названі «Конституцією Орлика», які були договором між гетьманом і Військом Запорізь­ким про державний устрій України після її визволення від москов­ського панування. Цей документ ніколи не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демо­кратичного суспільства (у той час лише Англія, Нідерланди і Швейцарія втілювали принципи конституціоналізму в політику й пра­вову практику), став свідченням передової української суспільно-політичної думки: 1) Україна обох боків Дніпра (по р. Случ) мала бути вільною від чужого панування; 2)гетьманська влада обмежу­валася Генеральною радою, яка збиралася тричі на рік і складала­ся з представників генеральної і полкової старшини, генеральних радників (депутатів), які обиралися по одному від кожного полку, а також послів від Війська Запорізького; 3) виборність усіх посадо­вих осіб із наступним затвердженням їх гетьманом; 4) недотор­канність особи та її відповідальність лише перед судом; 5) встанов­лювався строгий розподіл між державною скарбницею й особисти­ми коштами гетьмана; 6) ревізія захоплених старшиною земельних маєтків та скасування всіх тягарів, накладених на простий народ; 7) православ'я проголошувалося державною релігією, а також пе­редбачалася автокефалія української церкви при формальному підпорядкуванні константинопольському патріархові тощо.

Після обрання гетьманом П.Орлик розробив широкий план виз­волення України, уклавши союз зі Швецією (шведського короля було визнано протектором України), Кримом, Туреччиною. На­весні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допо­міжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його булаву переходили правобережні полки. Розбивши під Лисянкою армію лівобережно­го гетьмана І.Скоропадського, П.Орлик підійшов до Білої Церкви. Але подальші його плани були перекреслені фактичною зрадою татарських союзників, які почали грабувати місцеве населення.

Тому він змушений був відступити та повернутися до своєї штаб- квартири у Бендерах. Після підписання у 1713 р. Адріанополь- ського миру між московським і турецьким урядами П.Орлик зрозу­мів, що його надії на визволення України відкладаються у далеку перспективу.

Завзятий мазепинець не зневірився. Живучи впродовж деся­тиліть в еміграції (у Швеції, Німеччині, Туреччині, Греції), він до самої смерті (1742) не припиняв боротьби, використовував кожну нагоду на пошуки нових союзників проти Москви, прагнув заціка­вити їх українською справою. Багато робив для того, щоб європей­ські держави отримували правдиву інформацію про життя Украї­ни. Справу Орлика продовжили його син Григорій та мазепинці- емігранти, яких називали в Європі апостолами Української неза­лежної держави.