Музичне мистецтво

У XVI—XVII ст. у братських школах Львова, Луцька, Острога, Києва, у Києво-Могилянській колегії викладали музично-теоре- тичні дисципліни. Нотну грамоту вивчали за рукописними і дру­кованими нотолінійними ірмологіонами (перший видано у Львові 1700р.). У цей час в церковній музиці утвердився багатоголосий спів (композитори Бишовський, Гавалевич, Завадовський, Замаревич, Зюска, Календа, Колядчин, Коньовський). Партесний спів під на­звою «київський» поширився в Москві та інших містах Росії. Тео­ретичні основи партесного співу узагальнив український компо­зитор М.Ділецький у «Граматиці музикальній» (1677).

Не треба забувати, що кобзарі-запорожці — це не тільки носії народної пам'яті, це ще й музична культура України. Грали не тіль­ки на кобзі, в пошані були також ліра, сопілка, скрипка, цимбали тощо.

У 1652 р. Б.Хмельницький підписав універсал про утворення музичного цеху в Лівобережній Україні за аналогією з подібними цехами, що вже існували у Кам'янці, Львові та деяких інших укра­їнських містах.

Помітних успіхів досягла українська музична культура у XVIII ст. Осередком музичного життя стала Київська академія, де вивчали нотну грамоту та були поширені хоровий спів, гра на музичних інструментах. В академії існував симфонічний оркестр. Великий внесок у розвиток національної музичної культури зробили вихо­ванці академії композитори В.Пікулицький, І.Рачинський, М.Бе- резовський, А.Ведель. Значний вплив мала також творчість ком­позитора Д.Бортнянського, якому належить багато творів духов­ної і світської музики.

Хори існували при Переяславській, Чернігівській, Харківській колегіях. У містах та великих поміщицьких маєтках розвивалася світська музика. Багаті поміщики утримували кріпацькі капели, оркестри, оперні та балетні трупи. Було відкрито Глухівську спі­вацьку школу. У кін. XVIII ст. на основі народно-пісенної творчості почала зароджуватися і поширюватися пісня-романс літературно­го походження.

Віковічна мудрість народу, його соціальні переконання, мораль­но-етичні та художні принципи відбивалися у кращих зразках укра­їнської народно-поетичноїтворчості. У піснях, думах, баладах знай­шли відображення життя селянства, масові народні рухи, викли­кані посиленням феодально-кріпосницької експлуатації у XVIII ст.

Чимало пісень виникло у зв'язку із зруйнуванням Запорізької Січі. Визначились основні теми, сюжети, образи рекрутських, най­митських, кріпацьких, бурлацьких пісень. Створювалися пісні про героїв народних повстань: Максима Залізняка, Устима Кармелю- ка, Олексу Довбуша, Швачку.

Бідність і нещастя, горе і злидні, суспільні відносини, трудове, морально-етичне виховання зайняли чільне місце також у загадках, легендах, прислів'ях та приказках.

Театр

На 70-ті рр. XVII — першу пол. XVIII ст. припадає розквіт українського шкільного театру, що ґрунтувався на шкільній драмі

і був пов'язаний з діяльністю Києво-Могилянської колегії. Тут на­писані українською книжною мовою і поставлені багатоактні дра­ми великоднього і різдвяного циклів, драми на історичні теми, інтермедії, написані українською народною мовою. Етапною була драма «Олексій, чоловік Божий» невідомого автора (1674).

Серед найбільш відомих та поширених шкільних драм XVIII ст. слід назвати «Воскресіння мертвих» Г.Кониського, різдвяні і вели­кодні шкільні драми М.Довталевського, а також п'єсу невідомого нам автора « Мил ость Божия...», поставлену вперше 1728 р., що про- славляла Б.Хмельницького як визволителя України від гніту поль­ських панів.

До XVIII ст. належать спроби драматичної обробки подій мину­лого. Один із таких творів —трагікомедія «Владимир» (1705) про­фесора Київської академії Ф.Прокоповича, який згодом став цер­ковним та політичним діячем при дворі Петра І. Прокопович у своїй п'єсі зображає прийняття Руссю християнства, висміює язичеських жерців, які чинили опір Володимиру.

До шкільних драм додавали, як правило, інтермедії— гумори­стичні сценки, що їх грали в антрактах. У цих сценках змальовані побутові картинки, порушені соціальні питання того часу: взаєми­ни селян і панів, козаків і російських солдатів. Сюжетами інтерме­дій були жартівливі історії, народні анекдоти і т. ін. Високий ідей­ний та художній рівень інтермедій до драм М. Довгалевського « Ко- мическое действие» (1736), «Властотворний образ» (1737), до дра­ми Г.Кониського «Воскресіння мертвих» (1747).

З XVII ст. в Україні побутувала народна драма («Цар Ірод», «Ко­за» , «Маланка», «Трон» та ін.), діяв народний ляльковий театр — вертеп. Авторами й акторами вертепу були люди з народу: мандрівні дяки, учні Київської академії. Вертепна драма та інтермедії готу­вали ґрунт для розвитку комедії в українській літературі XIX ст.

Наприкінці XVIII ст. в Україні починають виникати професійні театральні трупи. У17 78 р. у Львові відкрили перше постійне теат­ральне приміщення, а у 1783—1784 рр. — постійне приміщення театру в м.Дубні, тепер Рівненської області. Перша професійна те­атральна трупа в Україні — Харківський вільний театр — виник­ла у 1789р.

Крім того, в садибах великих землевласників існували домашні аматорські театри: театрС.Голіцинавс. Козацькому на Черкащині (1798—1801), театр Г.Квітки-Основ'яненка в с. Основі, нинім. Хар­ків (1799—1802). У 50-х роках XVIII ст. в Глухові працював при­дворний театр К.Розумовського, в Тульчині (Вінничина, 1784— 1798) — театр С.Потоцького. У 70—90-х роках у містах Єлизаветгра- ді, Києві, Кременчуку, Харкові влаштовували аматорські вистави.