Відносини з Москвою

Однією з головних засад політики гетьмана Мазепи було нама­гання підтримувати добрі відносини з Москвою. Вже на початку свого правління він, підписуючи «Коломацькі статті», відчув як царизм різко посилив наступ на автономні права Гетьманщини, яка волею монарха фактично мала стати повністю залежною від нього областю «их царского величества самодержавной держави». Але, пам'ятаючи трагічний кінець гетьманування Многогрішного та Са- мойловича, І.Мазепа і козацька старшина змушені були протягом тривалого часу миритися з цим. Більше того, навчений літами геть­ман увійшов у довір'я до молодого московського монарха Петра І, і згодом між ними зав'язалися приязні стосунки, що тривали бл. 20 років. І.Мазепа був радником царя у польських питаннях, надавав йому активну допомогу в походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 р. Азова — ключової турецької фортеці на Азовському морі. Як зізнався сам Петро І, гетьманське військо в здобутті Азова відіграло вирішальну роль.

Втягуючись у Кримські походи, І.Мазепа планував здобути для України доступ до Чорноморського й Азовського узбережжя, такий важливий для її економічних інтересів. Проте війна з турками і тата­рами затягувалася, й Україна щораз більше відчувала на собі її тягар.

Зростала економічна та соціальна напруга. Маршрути багатьох військових походів пролягли через українські землі. Внаслідок цього гинули люди, руйнувалося господарство, а головне — Украї­на втрачала незалежність і втягувалась у політичну орбіту Моск­ви. Усе це викликало невдоволення діями гетьмана, якого стали на­зивати «вітчимом» України.

На Січі почали поширюватися чутки, що І.Мазепа запродався цареві й хоче зруйнувати козацьку вольницю. Проти нього висту­пила опозиція на чолі з Петром Іваненком (Петриком). Канцеля­рист Генеральної військової канцелярії Петро Іваненко подався на Запоріжжя і почав агітацію проти Москви й гетьмана Мазепи. У 1692 р. він за підтримки татар організував повстання. Однак воно успіху не мало, опозицію розгромили. Після невдачі П.ІваненкаСіч розірвала зв'язки з татарами і почала переходити на бік гетьмана.

Спроби возз'єднання України

Велику увагу І.Мазепа приділяв Правобережжю. Він не втра­чав надії об'єднати під своєю булавою ті землі, де сам починав полі­тичну діяльність під гетьмануванням П.Дорошенка. У 1702 р. тут вибухнуло антипольське повстання під проводом фастівського пол­ковника Семена Палія, викликане спробами уряду ліквідувати пра­вобічне козацтво. Повстанці зайняли Білу Церкву, Бердичів, Не- мирів, цей рух перекинувся на Волинь і дійшов до Галичини. Од­нак у 1703 р. полякам удалося відвоювати значну частину втраче­них земель, взяти повстанців в облогу під Фастовом. Польські за­гарбники жорстоко розправлялися з повстанцями й мирним насе­ленням. їх масово вішали, садили на палі, рубали шаблями. У ході каральних операцій було страчено бл. 10 тис. чол., у 70 тис. осіб було обрізане ліве вухо. Все це викликало нову хвилю народних повстань.

Правобережне повстання збіглося в часі з початком Північної війни (1700—1721), яка велася між Московською державою і Шве­цією за вихід до Балтійського моря. У 1702 р. шведська армія зав­дала кількох поразок Польщі, захопивши значну частину її тери­торії. У ставленні до загарбників польська шляхта розділилася на два табори: один перейшов на бік шведів і виступав за обрання но­вим королем їхнього ставленика С.Лещинського, другий — підтри­мав чинного короля Августа II і спільно з Московією продовжував боротьбу зі шведською агресією. За таких умов інтереси москов­ського царя й українського гетьмана збіглися: Петро І, намагаю­чись допомогти своєму союзникові Августу II, наказав І .Мазепі зай­няти Правобережжя, а гетьман вирішив використати цю нагоду, щоб врешті реалізувати свою мрію про з'єднання Правобережної України з Гетьманщиною.

У 1704 р. І.Мазепа вступив на територію Київщини. Повстан­цям було наказано припинити самовільні дії і підкоритися поль­ським властям. Коли не цю вимогу було проігноровано, гетьман усу­нув від влади Семена Палія, відтак за згодою Петра І заарештував його і вислав у Сибір. У червні 1705 р. 40-тисячне козацьке військо на чолі з І.Мазепою здійснило похід вглиб Правобережжя. До кін. серпня воно дійшло до Львова, а на поч. жовтня взяло Замостя. Уся Правобережна Україна і Галичина опинилися під владою гетьмана Мазепи. Здавалося, нарешті здійснилася мрія про возз'єднання українських земель. Однак цим надіям не судилося збутися. У ве­ресні 1706 р. війська польського короля Августа II були розбиті й він зрікся корони на користь С.Лещинського, який почав наполя­гати на виведенні українських військ за Дніпро згідно з умовами «Вічного миру».