Книгодрукування

Велике значення для розвитку й поширення культури мали дру­карні, яких у другій пол. XVII ст. в Україні діяло одинадцять: у Киє­ві при Києво-Печерській лаврі, в Новгороді-Сіверському, Чернігові, Львові та ін.

Провідне місце в розвитку книгодрукування посідали Галичи­на і Волинь. У Львові й Острозі працював першодрукар Іван Федо- ров. Вже наприкін. XVI ст. Львів став значним осередком книго­друкування. Тут, крім братської, діяли ще кілька друкарень: Ми­хайла Сльозки (1638—1667), Арсена Желиборського (1644—1646), Йосипа Шумлянського та монастиря св. Юра (1687—1688 і 1700). В останній з них Йосиф Городецький, відомий як друкар і мандрів­ник до країн Близького Сходу, у 1700 р. випустив «Ірмологіон» — перший у східних слов'ян нотний друк. Але друкарство розвивало­ся й поза Львовом.

Крім короткочасних балабанівських друкарень (Стратин і Кри- лос), відомі мандрівні друкарні. Від друкарні Луцького братства, яке користувалось обладнанням Домжива Лютковича, збереглося лише одне видання (1640), від Крем'янецької друкарні — три (1638). Перемишльське братство отримало королівський дозвіл на зас­нування друкарні, проте не змогло видати жодної книги.

Незважаючи на зумовлені об'єктивними причинами невдачі, численність спроб у галузі книгодрукування переконливо свідчить про інтенсивність культурного життя і наявність широкого кола лю­дей, які розуміли значення друкованого слова. Львівська братська друкарня вже з перших років свого існування почала реформу ки­рилиці.

Книжкова продукція західноукраїнських друкарень служила посібником для навчання грамоти не тільки в Галичині, на Волині і Хол міцині, ай на Закарпатті та Буковині. Сприяючи підвищенню освітнього рівня населення, книги стали важливим засобом розвит­ку української культури і зміцнення її міжнародних зв'язків.

У Східній Україні книгодрукування виникло лише у другому десятиріччі XVII ст., хоча в Західній Україні (Галичина, Волинь) воно зародилося в кін. XVI — на поч. XVII ст. Така послідовність закономірна. Вона відповідала тодішнім історичним умовам жит­тя і боротьби українського народу за соціальне й національне виз­волення . Оскільки тягар цієї боротьби припав насамперед на Захід­ну Україну, саме там почалося пожвавлення національної культур­ної діяльності у формі братств, вчених гуртків, шкіл вищого типу, нової літератури.

У 1615 р. в Києві виникло Богоявленське братство, до якого ко­лективно записалося все Запорізьке козацьке військо на чолі з геть­маном Петром Сагайдачним. Тоді ж у Києві заснували братську школу на зразок львівської. Того ж року створили і першу в Східній Україні друкарню. Вона була організована в Києво-Печерській лаврі.

Фундатором першої в Києві друкарні називають Єлисея Плете- нецького. Тут побачили світ два невеликі видання — «Часослов» і віршований панегірик « Образ доброчинностей». У 1619р. була ви­дана монументальна книга «Анфологіон» — збірник святкових служб на весь рік. Цей збірник переклали з грецької мови і тлума­чили відомі українські вчені і письменники того часу Іов Борець­кий, Захарія Копистенський, Памво Беринда.

«Лексикон» Памва Беринди — одне з найвизначніших видань друкарні Києво-Печерської лаври, яке містить 6962 словникові статті не тільки мовознавчого, а й енциклопедичного змісту. Це — первісток східнослов'янської лексикографії. Крім лаврської, у 20-х роках XVII ст. в Києві працювали ще дві приватні друкарні — Тимофія Вербицького і Спиридона Соболя.

Після переможного закінчення Національно-визвольної рево­люції під проводом Б.Хмельницького почався новий період в історії українського народу, української культури, зокрема київського книгодрукування, пов'язаний з іменем Інокентія Гізеля, який ке­рував Лаврою та її друкарнею понад чверть століття (1656—1683).

У 1659 р. лаврська друкарня видала тодішньою українською літературною мовою пам'ятку епохи— «Ключразуменія...» Іоани- кіяГалятовського. Того ж року побачила світ книга « Постановленіє овольностях войскаЗапорожского» — видання документів, щосто- суються гетьманства Ю.Хмельницького.

Згодом вийшли друком «Києво-Печерський патерик», збірник проповідей архієпископа Лазаря Барановича «Меч духовний», трактат про мораль « Мире Бо гомчеловеку», найвизначніше видан­ня «Синопсис» —широкодоступний, літературно опрацьований по­сібник з рідної історії.

Київські вчені підготували й видали багато навчальної, полеміч­ної, а також історичної і художньої літератури: панегіриків і драм. Випускаючи книги рідною мовою в часи особливо жорстокого на­ціонального гноблення, київські вчені заявили на весь світ, що на­род український не скорився, що існує його мова.

У XVIII ст. в різних містах України: Кременчуку, Катерино­славі, Миколаєві, Житомирі, Тульчині та інших— виникають дру­карні. Проте царський уряд, здійснюючи насильницьку русифіка­цію, чинив усілякі перешкоди книговидавничій справі, зокрема в галузі друкування богословських та цивільних видань українською мовою. Офіційні документи також треба було писати російською мовою. Розвиток книговидавничої справи українською мовою по­ступово припинився.