Архітектура і будівництво

Архітектура й будівництво у другій пол. XVII ст. в Україні про­довжували розвиватися на місцевій, самобутній народній основі. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували при­йоми стилю бароко, для якого характерними були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. СірієцьархідияконП.Алепп- ський згадував, як вони з антіохійським патріархом Макарієм їхали Україною в сер. XVIII ст.: «Перебуваючи перед цим у неволі та рабстві, тепер козаки живуть у радощах, веселощах та на волі, спо­рудили соборні церкви, створили благоліпні ікони, чесні й боже­ственні іконостаси та хоругви... Церкви одна від одної величніші, кращі, гарніші, вищі та більші; іконостаси, тябла й ікони одні від одних кращі й досконаліші, навіть сільські церкви одна від другої краща».

На селі і, значною мірою, в містах як будівельний матеріал ви­користовували переважно дерево. Саме з дерева будувалися хати селян, міщан, козаків, часто й будинки козацької старшини, сіль­ські церкви. У містах найчастіше споруджували будови з цегли й каменю: гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, мо­настирі, церкви. Якщо на Правобережна міста майже не розвива­лися, то міста Лівобережжя й Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Новгород-Сіверський, Батурин (у ньому з 1669 по 1 708р. перебувала гетьманська резиденція), Харків, Суми, Ста- родуб та ін., інтенсивно розбудовувалися.

Одним з найяскравіших періодів у архітектурному будівництві було XVIII ст. Глибоко самобутня українська барокова архітекту­ра цього часу виразно проглядається у Покровському соборі у Пе- реясл аві-Хмельницькому (1704—1709), Покровській церкві у Киє­ві (1766), Преображенській церкві у Великих Сорочинцях на Пол­тавщині (1732), а таколі Ковнірівському корпусі у Києво-Печер­ській лаврі (1744—1745) будівничого Степана Ковніра.

Велику увагу приділяють зведенню громадських будівель, ра­туш з високими вежами і багатим декором (ратуша у Бучачі на Тер­нопільщині (1751) архітектора Б.Меретина), житлових будинків та палаців козацької старшини, вищого духівництва (Кловський па­лац у Києві (1752—1756) архітектора П.Неєлова, будівництво закінчив С.Ковнір). Дуже поширене будівництво церков, монас­тирів, дзвіниць, келій, духовних навчальних закладів.

Постав ряд ансамблів — Почаївська лавра (XVII—XVIII ст.), колегіум у Кременці (1731—1743) архітектора П.Гжицького, собор св. Юра у Львові (1746—1762) архітектора Б.Меретина, що позна­чені рисами пізнього бароко. У 20—50-х роках XVIII ст. в архітек­турі зріс вплив народних елементів, прийомів і стилів російського зодчества, зокрема у творчості В.Растреллі (Андріївська церква (1749—1753), Маріїнський палац (1750—1755) у Києві).

У взаємозв'язку розвивалися дерев'яна і кам'яна архітектура в культовому будівництві. У дерев'яній архітектурі, зокрема, виділя­ється кілька регіональних шкіл: волинська, галицька, подільська, гуцульська, буковинська.

З кін. XVIII ст. архітектура розвивалася в стилі класицизму, що поєднував геометричну чіткість і раціональність з античністю. Про­відне місце тоді зайняло містобудування. За розробленими плана­ми будували нові міста, торгові й військові порти на Чорному морі: Херсон(1778), Севастополь (1784), Миколаїв (1788), Одесу(1794).

У садибах великих землевласників у сільській місцевості виник­ли своєрідні типи палацової архітектури: маєтки Шидловського в Мернику на Харківщині (1776— 1778) архітекторів П.Ярослівсь- кого, О.Паліцина; Рум'янцева-Задунайського в Качанівці на Чер­нігівщині (70-ті роки XVIII ст.) архітекторів І.Бланка, М.Мос- ципанова; палац К.Розумовського в Батурині на Чернігівщині (1799—1803) архітектора Ч.Камерона. У садово-парковому мис­тецтві відчувається перехід від регулярного планування, т. зв. фран­цузьких парків, до ландшафтного — парків англійських («Софіїв- ка» в Умані на Черкащині (1796—1805) інженера Л.Метцеля).