«Правління Гетьманського Уряду»

Після смерті Д. Апостола нова імператриця Анна Іванівна забо­ронила вибори гетьмана, а для управління Україною запровадила колегіальний орган під назвою «Правління Гетьманського Уряду» (1734—1750). Він складався із трьох представників української старшини і трьох російських чиновників. Формально члени прав­ління мали рівні права, але фактичним головою був князь О.Ша- ховський, а після нього — князь І.Барятинський. Вони отримали таємні інструкції поширювати думку про неефективність геть­манського правління, переконувати українців, що їм буде вигідні­ше ліквідувати Гетьманщину, сприяти, щоб українці зближували­ся з росіянами через змішані шлюби, але в жодному разі не допус­кати подібних зв'язків із правобережними українцями, поляками чи білорусами. Російська влада не зважала на місцеві закони, зви­чаї, намагалася знищити місцеве самоуправління, мобілізувала де­сятки тисяч українських козаків і селян на російсько-турецьку війну 1735—1739 рр., де загинуло 34 тис. українців. Великим ли­хом для Гетьманщини стало також поширення на її території діяль­ності «Таємної канцелярії» —попередниці ЧК—НКВД—КГБ, яка чинила насильство навіть над генеральними старшинами, київ­ським митрополитом, не кажучи вже про простих українців.

Кирило Розумовський

Під час царювання Єлизавети Петрівни, таємно повінчаної з українським козаком Олексієм Розумовським, в Україні було від­новлено гетьманство. Олексій переконав імператрицю розпустити « Правління Гетьма нського Уряду » і відновити гетьманат на чолі зі своїм молодшим братом Кирилом Розумовським (1750—1764). Но­вообраному правителеві виповнилося всього 22 роки. У дитинстві він був звичайним сільським хлопцем, який разом із однолітками випасав худобу, але згодом, завдяки братові, отримав добру освіту, побував у Німеччині, Франції, Італії, де вивчав німецьку, французь­ку й латинську мови, географію, історію тощо. У 18 років став пре­зидентом Петербурзької академії наук.

Останньому українському гетьманові вдалося дещо розширити автономію України. Завідування її справами і зносини з нею на де­який час були передані із Сенату до Колегії закордонних справ. За­поріжжя і Київ знову підпорядковувалися гетьманові. Але одночас­но законодавчо було ліквідовано кордон між Україною і Росією, припинено функціонування державних митниць у цьому районі, по всій Гетьманщині запроваджено загальноімперську митну систему.

Царський уряд відмовив гетьманові у праві на власний розсуд при­значати полковників та мати дипломатичні зносини з урядами зарубіжних держав, взяв під контроль фінансову політику.

За правління К.Розумовського у Гетьманщині було проведено деякі реформи. Зокрема, у війську було введено однакову уніфор­му та озброєння, запроваджено систематичне військове навчання для козацької молоді. В усіх полках функціонували школи для обо­в'язкового навчання дітей козаків. Вживалися активні заходи, щоправда невдалі, для заснування університету в Батурині. У1760 р. гетьманським універсалом запроваджено новий порядок судочин­ства, згідно з яким Генеральний суд очолили два генеральних судді, до його складу ввійшли вибрані від старшин десять представників, по одному від кожного з десяти полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана, став органом нагляду за місцевими судами, най­вищою апеляційною інстанцією. Полкові суди перетворювалися в гродські, де розглядалися кримінальні справи. Крім того, запрова­джувалися підкоморські суди (розглядали справи про землю та межування) і земські (розглядали цивільні справи старшини і шлях­ти на право власності). Розгляд дрібних суперечок рядових козаків і міського населення залишався в компетенції сотенних управлінь і магістратів. Справи селян знаходилися в юрисдикції козацької старшини і шляхти. Загалом судовареформа відповідала інтересам старшини та шляхти.

Дещо непослідовною була соціальна політика того часу. Зокре­ма, гетьман пороздавав старшині чимало сіл і навіть сотенних місте­чок і в той же час ініціював царський указ 1752 р. про заборону пере­творювати українців на хлопів. У1760 р. він же видав універсал про заборону залежним селянам переходити від одного пана до іншого.

Новий гетьман більшу частину часу проводив у Санкт-Петер­бурзі як президент Академії наук, займав значне місце при царсь­кому дворі. За його відсутності Україною управляла старшина, яка перетворилася, подібно до Польщі, у спадкову великоземельну шляхту.

Коли в 1762 р. у Росії після повалення свого чоловіка до влади прийшла Катерина II, К.Розумовський повернувся в Україну. Він зібрав у Глухові старшинську раду, де була ухвалена петиція до імператриці з проханням відновити права Гетьманщини, дозволи­ти скликання українського шляхетського сейму на польський зра­зок. К.Розумовський також просив встановити спадковість гетьман­ства для свого роду. Однак Катерина II, за порадою наглядача в українських справах Г.Теплова, відхилила прохання гетьманського уряду. Натомість 10 листопада 1764 р. вийшов «Маніфест до мало­російського народу» про звільнення К.Розумовського від гетьман­ства. Про вибори нового гетьмана у маніфесті не згадувалося.