Образотворче мистецтво

В образотворчому мистецтві другої пол. XVII—XVIII ст. знахо­дили відображення патріотизм і гуманізм українського народу, його суспільні, естетичні ідеали, піднесення національної свідомості. В художніх пам' ятках цього періоду барокова декоративність поєдну­валася з реалістичним зображенням світу та національними тради­ціями. В Україні утворюються нові художні осередки: жовківська школа художників, чернігівська, новгород-сіверська та ін.

Визначними художниками XVII ст. були Ф.Сенькович, М.Пет- рахнович, С.Корунка, І.Руткович. Одним із найпопулярніших жан­рів мистецтва XVII ст. став портрет. Залежно від призначення його створювали за різними композиційними схемами. Портрети малю­вали з натури або посмертно. Загалом портрет набув оригінальних форм, був позначений гуманістичними тенденціями, широким ви­користанням поетики й засобів образотворчого фольклору (натур­ний «Портрет А. Красовської» роботи О. Ляницького, епітафіальний «Портрет С.Жоравко» (1697) роботи І.Паєвського), високим мис­тецьким рівнем, використанням прийомів бароко, часто збагачених традиціями народно-декоративної творчості.

Велику роль у збагаченні української культури відіграла діяль­ність Лаврської іконописної майстерні. Значні успіхи у розвитку українського графічного мистецтва пов'язані з творчістю художни­ків О. та Л.Тарасевичів, І.Щирського.

В одному стилістичному напрямі з малярством розвивалася й скульптура. Нею оздоблювали споруди, зокрема Успенську церкву уЛьвові, будинки багатьох феодалів і заможних міщан.

Наприкінці XVIII ст. з поширенням у скульптурі та живопису ідей просвітительства церковно-релігійна тематика відходить на другий план. Українське мистецтво поступово звільняється від се­редньовічних канонів та набуває світського характеру. Великими майстрами українського живопису були Д. Левицький, А. Лосенко, В.Боровиковський. Поряд із творами митців тоді набули поширен­ня народні картини із зображенням легендарного козака Мамая.

З життям і побутом українського народу нерозривно пов'язане декоративно-ужиткове мистецтво — один з важливих видів худож­ньої культури. Досить високим був рівень народних промислів, які продовжували реалістичні традиції минулого, розвивали такі види мистецтва як художнє ткацтво, вишивка, кераміка, художнє різьб­лення, народний розпис.

У побуті українських селян широко використовувалися художні тканини. Колір і характер малюнка у кожній місцевості були різни­ми. Неоднаковими були й орнаментальні композиції та кольорове вирішення виробів. Досить інтенсивно розвивалося килимарство з різноманітними — рослинним (Полтавщина), геометричним (Буко­вина, Гуцульщина) — орнаментами.

Одним з найбільш поширених видів народного мистецтва стала вишивка, що відзначається чіткою композицією, різноманітною технікою виконання хрестиком, мережкою, низзю, гладдю. Для вишивок Галичини, Закарпаття, Буковини характерні геометричні узори, на київських, полтавських, чернігівських переважає рослин­ний орнамент. Різними за образним і орнаментальним рисунком, мотивами були кролевецькі, богуславські, волинські, прикар­патські рушники.

Широкого розвитку в Україні набуло мистецтво гутного скла, з якого виготовляли посуд, підсвічники, люстри. Побутову україн­ську кераміку випалювали на Полтавщині, Київщині, Гуцульщині.

Серед виробів — керамічний посуд, кахлі для облицювання печей, іграшки.

Розвиток індустріального суспільства в Україні супроводжував­ся складним протиборством різних суспільно-політичних течій, тенденцій, появою зденаціоналізованих українських підприємців та інтелігенції, що допомагали російським колонізаторам визиску­вати український народ. За таких умов передова література, освіта стають засобом ідейно-політичної боротьби, важливим чинником пробудження та розвитку соціальної і національної свідомості. Свідченням цього було зростання у другій пол. XVIII ст. інтересу до вивчення етнографічних особливостей українського народу. Ма - теріали про Україну та українців містять праці А.Чепи, М.Антонов- ського, І.Георгі, В.Рубана. Культура і побут українців висвітлюва­лися у літописах Самовидця, С.Величка, Г.Грабянки. У 1777 р. в Петербурзі надруковано першу працю з української етнографії — «Опис весільних українських простонародних обрядів» Г.Калиновського, у 1798 р. у Москві видано книгу Я.Маркевича «Записки про Малоросію, її жителів та виробництво».

179