Социально-нравственное воспитание детей средствами народной педагогики

В современной педагогической науке особое внимание уделяется социально-нравственному воспитанию детей. По мнению исследователей А. Г. Ахтян, И. А. Зимней, Н. В. Микляевой, социально-нравственное воспитание личности состоит в усвоении основных понятий о социальных нормах и отношениях, об общечеловеческих ценностях, о культуре социальных отношений (включая экономические и правовые), в формировании основных элементов гражданско-патриотического сознания.

Мы рассматриваем традиции и опыт народной педагогики как основное средство социально-нравственного воспитания. Совокупность представлений, взглядов, суждений, убеждений и идей в области указанного вида воспитания отражены в народном фольклоре, различных видах трудовой деятельности, ремёслах, традициях, обычаях и обрядах, народном искусстве.

Как средство словесного убеждения в народной педагогике использовались сказки, легенды, песни, скороговорки, басни, притчи, назидания, пословицы и поговорки, направленные на передачу подрастающему поколению основных представлений о добре и зле, о правилах жизни в обществе, о причинно-следственных связях поступков отдельного человека и отношения к нему со стороны социума. Такие представления, полученные иносказательно, в непринужденной форме, что характерно для устного народного творчества, остаются в сознании ребенка и определяют нормы его поведения. Дети знакомятся с жизнью разных народов, национальными обычаями и традициями через эти жанры устного народного творчества, проникнутые верой в справедливость, в победу добра над злом, осуждающие лень, тунеядство, жадность. Пословицы и поговорки – развернутая система, показывающая идеал человека, имеющего такие качества, как трудолюбие, смелость, честность, патриотизм.

Народные игры воспитывают морально-этические качества, общечеловеческие ценности (ответственность, долг, честь, совесть, терпимость, любовь, сопереживание). Считаем, в социально-нравственном воспитании актуально использование традиций, обрядов народа, так как их совокупность выражает отношение людей к природе и окружающим людям. Через ритуалы и обряды вырабатываются нормы поведения в важных жизненных ситуациях. Использование народного искусства (устного народного творчества, народной музыки, народного театра, декоративно-прикладного искусства) ведёт к развитию творческого потенциала личности ребенка, сплочению детского коллектива, развитию навыков сотрудничества, чувства ответственности и взаимопомощи.

Таким образом, обращение к традициям и культуре народа будет способствовать эффективному развитию процесса социально-нрав­ственного воспитания детей, т. к только в народной педагогике встречается такое многообразие средств и факторов этого вида воспитания: природа, игра, слово, труд, общение, традиции, религия, искусство.

Хавіна І.

НТУ «ХПІ»

Особистісні якості сучасного викладача в педагогічній діяльності

Усі особисті якості сучасного викладача взаємопов’язані й однаково важливі. Він повинен мати інтерес до своєї професії, педагогічні нахили й покликання. Інтерес до професії відбивається в позитивному емоційному ставленні до студентів, у прагненні постійно вдосконалювати свої педагогічні знання й навички. Викладач повинен мати стійке бажання присвятити себе педагогічній діяльності, оскільки не може педагог бути успішним, якщо він байдуже ставиться до своєї професії. Одними з найважливіших якостей викладача вважають його педагогічний обов’язок і відповідальність, оскільки ці якості вимагають дотримання професійної честі й моралі, а вищий вияв цього – самовідданість педагога. Ці якості формують авторитет викладача, без якого студенти не визнаватимуть інтелектуальну та моральну сили й переваги педагога. Авторитетний викладач повинен бути ерудованим, толерантним, принциповим, справедливим, відповідальним, має гідно поводитися, бути бадьорим, життєрадісним, привітним, стриманим, привабливим не тільки зовні, але й внутрішньо.

Важливими для сучасного викладача є такі якості, як педагогічні здібності, педагогічна культура й майстерність, професійно-педагогічна компетентність і техніка, педагогічна творчість. Професіоналізм – якість педагога, без якої він не може продуктивно, грамотно розв’язувати соціальні, професійні й особистісні завдання. Педагогічна культура забезпечує вдосконалення навчально-виховного процесу й самовдосконалення самого педагога та охоплює такі компоненти, як етика, ерудиція, культура мовлення, спілкування, загальна культура, духовне багатство, прагнення до самовдосконалення. Чим вищою є професійна культура викладача, тим більш різноманітною й ефективною буде його взаємодія зі студентами, що надасть змогу викладачеві піднятися до вершин педагогічної майстерності. Педагогічна майстерність – це синтез наукових знань, умінь, навичок, методичного мистецтва й особистих якостей викладача, які ґрунтуються на його високому фаховому рівні, високій загальній культурі та педагогічному досвіді. Ця якість є результатом багаторічного педагогічного досвіду та творчого саморозвитку й вимагає постійної праці над собою, опановування нових досягнень педагогічної теорії навчання й виховання, формування чіткої професійної позиції.

Сучасний викладач невтомно повинен розвивати педагогічну техніку, яка передбачає наявність певних умінь педагога, умінь поводження, володіння емоціями, культури мовлення, знань основ психотехніки для розуміння власного психічного стану, емоційного стану колег і студентів, а також спроможність адекватно реагувати та впливати на ці явища. Викладач повинен бути здатним до педагогічної творчості, яка є невичерпним джерелом ініціативи педагога, його активності, інновацій і дасть змогу дохідливо, цікаво і зрозуміло викладати навчальний матеріал. Без усіх цих якостей неможливо стати найкращим педагогом, тому кожному сучасному викладачеві потрібно постійно розвивати й удосконалювати ці якості, бо педагог – визначальна фігура системи освіти.

Черняева А.

УО «ВГУ им. П. М. Машерова»