До питання про походження слобідських дворян (1785–1819 рр.)

Питання про походження родів слобідських дворян є одним із доволі складних для дослідника, адже документальні свідчення уривчасті й не завжди правдиві, тому доводиться вивчати родинні перекази й суперечливі ідентичності. Проте це питання слід з’ясовувати, адже після видання Катериною ІІ «Жалуваної грамоти» на теренах Слобожанщини з’являється на перший погляд однорідне дворянство, до складу якого ввійшли й козацькі старшини, і московські дворяни, і навіть невелика кількість іноземців.

В історіографії цій проблемі було приділено недостатньо уваги, оскільки дослідники акцентують насамперед на минулому тих родин, які можуть похвалитися козацьким корінням, хоча є велика кількість робіт, присвячених міжетнічним відносинам (В. Л. Маслійчук та ін.). Звичайно, цю проблему досліджували і в інших регіонах. Так, монографія В. Михайловського «Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV – 70-х роках XVI ст.» змусила нас замислитися: а чи можна назвати «еластичним» слобідське дворянство?

Джерелами цієї праці є рукописна «Родословна книга дворянства Харківського намісництва» (частини І, ІІ, ІІІ, IV, VI, які збереглися); опубліковані А. Парамоновим документи Державного архіву Харківської області «Родословная книга потомственных дворян Харьковской губернии»; опубліковані списки козацької старшини 1760-их років, за якими вдалося реконструювати походження деяких дворянських родин. На основі джерел складено базу даних у програмі Microsoft Access, куди ввійшли відомості про майже 500 родин. Установити походження деяких із них вдалося точно, а деяких – лише приблизно. Однією з перешкод було те, що інколи претенденти надавали як докази лише відомості про особисту військову службу в чинах Російської імперії, а за цим неможливо було визначити, ким були їхні предки.

Ми встановили, що серед предків слобідських дворян переважають козацькі старшини, після них – російські службовці. У четвертій частині (іноземні роди) описано поляків, молдаван, греків і грузинів, проте не знайдено прикладів етнічних конфліктів. Як засвідчує попередній період, іноземці могли бути прийняті до місцевої еліти (росіянин Шилов, який став зятем козацького полковника й узяв собі прізвище Шидловський), а могли відбуватись і конфлікти (як у випадку молдаванина Караймана-Куликовського). Також трапляються свідоцтва про презирливе й агресивне ставлення московітів до козацької старшини. Цікаво, що в наступні 100 років після нобілітації найвпливовішими родинами на Слобожанщині залишаються саме нащадки козацької старшини.

Висновок: процес нобілітації, надавши рівні права нащадкам козаків і московітів, сприяв об’єднанню різної за походженням еліти. Слобідська «еластична спільнота» ввібрала прийшлі елементи й перетворилася на об’єднане дворянство, проте роль лідерів у регіоні все ж таки зберігали нащадки козацьких старшин.

Ревуженко С.

НТУ «ХПИ»

Детская мода в российской империи хiх в.

В последние десятилетия огромный интерес у исследователей вызывает социальная история, важной деталью которой является история моды, прежде всего моды, распространённой среди дворянских детей, а также среди детей из среды просвещённого купечества, интеллигенции, разночинцев и мещан. Детская мода долгое время подражала моде взрослой. Копировались фасоны и отделки, шились корсеты и сюртуки. Костюм ребёнка должен был соответствовать социальному положению родителей. При отсутствии самого понятия «детский костюм» часто не делалась разница и между одеждой для мальчиков и девочек. Настоящим феноменом детской моды ХIХ в. можно считать платье – универсальный наряд для детей любого пола, который носили до 5–6 лет. Мальчикам отращивали длинные волосы, которые не стриглись до подросткового возраста, а также завязывали банты. Детьми подобная мода воспринималась абсолютно естественно, так как в XIX в. тема полового воспитания считалась запретной и вплоть до старшего школьного возраста ребёнок не задумывался о своей половой принадлежности и гендерных особенностях.

Нижнее детское бельё шили из хлопковых тканей. Бельё делали белым и очень затейливым. Достигалось это качеством тканей, аккуратностью исполнения, сложностью и обилием вышивки, кружева, лент. Главной частью нижнего белья и для девочек, и для мальчиков была рубашка. Ночная опускалась до щиколотки, дневная – до бёдер. Рубашки имели длинный рукав с узким манжетом, летние рубашечки шили без рукавов.

С первой четверти XIX в. юные дворяне обоих полов начали носить «матроску», соединившую в себе удобство, функциональность и элемент романтики. На рубеже XIX–XX вв. костюмчики-матроски носили мальчики и девочки с трёхлетнего и до юношеского возраста. Обязательными были галстук и изображение якоря.

В конце 40-х гг. XIX в. появилась некоторая вольность в одежде подростков, которая уже не повторяла досконально взрослую. Мальчики стали носить длинные трубкообразные штаны, длиннополый сюртук, отделанный шнуром и шапку с козырьком, позаимствованную из военной формы. Впоследствии в дореволюционной России уважительное отношение ко всякого рода униформам усилилось и в полной мере повлияло на детскую моду. Не избежала сложившейся традиции форма для учащихся школ, гимназий, училищ. Мальчики обязательно надевали форму в театр, в гости, на детские праздники и балы.

Красивой и удобной была детская обувь. В торжественных случаях детям надевали белые чулки и изящные туфельки с перепонкой (с 70-х годов XIX ст.). Их впервые предложил знаменитый французский обувной мастер Пине (отсюда и сохранившееся до наших дней название «пинетки»). В конце XIX в. стали модными мягкие, облегающие ногу мальчуковые сапожки из лучших сортов кожи. Окончательно детский стиль сформировался к концу XIX века.

Таким образом, изучение истории моды позволяет понять исторические истоки современных модных направлений, осознать, что история моды – важнейшая составляющая социальной истории нашей страны, её культуры.

Коханов С.

ХНУРЕ